Патерналістська модель (японська).

ЇЇ головною ознакою є надання пожиттєвих гарантій працевлаштування роботодавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її підґрунтям став "довічний" найм. Ця система передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку і зростання всіх виплат відповідно до стажу роботи.

Соціал-демократична модель (шведська).

Спирається па проведення активної політики на ринку праці. Основні елементи шведської моделі:

— непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств;

— поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі економіки;

— селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально-необхідні послуги.

Ліберальна модель (американська).

Така модель притаманна США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децентралізація, яка пов'язала з федеральним устроєм країни, та існування в коленому штаті власного законодавства щодо зайнятості й безробіття. Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Ліберальна модель с найбільш динамічною.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні засвідчує, що механізм його регулювання має враховувати загальні закономірності організації ринку праці, властиві ринковій економіці.

Саме тому стратегія регулювання ринку праці дає відповідь на запитання:

— по-перше, чи треба враховувати життєві інтереси всіх членів суспільства;

— по-друге, чи потрібна особлива увага до становища пай-менш забезпечених громадян;

— по-третє, чи варто дотримуватися вимоги справедливості при розподілі результатів суспільного виробництва.

Вибір одного з цих напрямів буде визначати соціальну спрямованість процесу регулювання ринку праці й обумовить принципи регулювання ринку праці та його методи (рис. 5.11—5.12).

Основні методи регулювання ринку праці диференціюють за таким ознаками. За об'єктом впливу:

— заходи загального впливу;

— спеціальні заходи.

Об'єктами впливу в цій класифікації є населення; його окремі групи; працівники, їх окремі групи; оплата праці; умови праці та ін.

За спрямованістю впливу:

заходи, що збільшують (зменшують) пропозицію праці; - заходи, що збільшують (зменшують) попит на працю;

— заходи, що впливають на структуру попиту і пропозиції ринку праці;

— заходи, спрямовані па збалансування попиту і пропозиції па ринку праці.