10 Тис. Км залізничної сітки. Залізниці з'єднали найбільші

міста і промислові райони України, сприяли розвитку націо-

нального ринку, росту продуктивності праці, консолідації укра-

їнської нації.

Таким чином, після ліквідації кріпосного права в Росії й

Україні прискорився економічний розвиток, завершився про-

мисловий переворот. В Україні він мав свої особливості. Пер-

ший етап промислового перевороту відбувався в умовах пану-

вання кріпосницьких порядків, що гальмувало його здійснен-

ня. Почався переворот у харчовій галузі промисловості, при-

чому на поміщицьких мануфактурах. Машинобудування в

Україні мало яскраво виражену сільськогосподарську спрямо-

ваність. Залізничне будівництво, як і розвиток господарства в

цілому, було підпорядковане колонізаторським, військово-стра-

тегічним міркуванням царського уряду Росії.

2. Аграрна реформа 1848 р. В Австрійській

імперії і в Західній Україні

Панщинна система господарювання в Східній Галичині

Закарпатті та Буковині, що входили до складу Австрійської

імперії, була так само, як і в Східній Україні, малоефективною,

гальмувала розвиток господарства і вимагала ліквідації кріпац-

тва. Хоча становище західноукраїнських селян порівняно з

їхніми земляками в Російській імперії було значно кращим.

Габсбурги-реформатори прагнули покращити стан селянства

— найчисельнішого класу імперських підданих, а отже, голов-

ного джерела збирання податків для державної казни. Ніде в

Австрійській імперії визискування селянства не набрало та-

ких потворних форм, як в Галичині: під час літніх сільсько-

господарських робіт панщина тут досягала 6 днів на тиждень.

Тому в 1781—1782 рр. імператор Йосиф II проголосив свої-

ми патентами ряд змін в аграрній сфері краю, які передбача-

ли: звільнення селян від особистої залежності від поміщиків;

суд над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально при-

значений державний чиновник; чітко визначався розмір пан-

щини — до ЗО днів на рік; заборонялося збільшення поміщиць-

ких землеволодінь за рахунок "прирізки" селянських земель;

сільським лихварям (як правило, євреям), які відмовлялися

займатися сільським господарством, заборонялося прожива-

ти у селі тощо.

Найголовнішим наслідком йосифінських реформ було те,

що вони хоч і не ліквідували соціального конфлікту між поміщи-

ками і селянами, все ж перевели його в сферу закону. Хоча

селянські бунти раз за разом вибухали в Галичині, але здебільшо-

го селяни у боротьбі з поміщиками вдавалися не до вил і соки-

ри, а до захисту закону. До середини XIX ст. у Східній Галичи-

ні практично не було села, яке б не судилося зі своїм поміщиком.

Проте тривалий час панщина була вигідною панівним вер-

ствам Австрійської монархії — німцям, полякам, євреям, як і

колоніальний статус західноукраїнських земель в цілому. Тому

після смерті Йосифа II його наступники звели реформи на-

нівець, зокрема селянські повинності зросли майже вдвічі.

Галичина була "хлібною коморою" для Австрії й Німеччини.

Вона експортувала велику кількість збіжжя з панських маєт-

ків, що приносило чималий зиск. Разом з тим, сільське насе-

лення Східної Галичини періодично голодувало. І головна

причина цього голодування у тому, що 43% орної землі нале-

жало польським та іншим панам-дідичам, яких налічувало-

ся дещо більше ніж 50 тис., тоді як на майже 2 млн 700 тис,

селян припадало 57% орної землі. Не дивно, що у першій

половині XIX ст. по Західній Україні прокотився ряд селян-

ських повстань і заворушень, які супроводжувалися пожежа-

ми та масовими вбивствами панів.

Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події

1848 р. в Австрії та інших країнах Західної та Центральної

Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про

скасування панщини в країні, у т. ч. і в Закарпатті. 17 квітня

1848 р. австрійський уряд оголосив про скасування панщи-

ни в Галичині. Рішенням уряду від 1 липня 1848 року цей

закон було поширено на Буковину.

Закон (патент) про ліквідацію панщини в Галичині було

проголошено народові 22 квітня 1848 року на Великдень.

Селяни оголошувалися вільними громадянами держави і звіль-

нялися від панщинних повинностей.

7 вересня 1848 року віденський парламент ліквідував при-

мусову закупівлю селянами горілки та інших міцних напоїв,

правом на виробництво і реалізацію яких (право пропінації)

володіли поміщики.

Селянин, як і поміщик, ставав власником землі. Як ком-

пенсацію за ліквідацію панщини пани-дідичі отримували від-

шкодування з державної скарбниці. Вони звільнялися від

опікунських обов'язків над селянами (від обов'язку допома-

гати на випадок стихійного лиха, епідемій тощо). Держава

звільнила поміщиків від окремих податків. За панами зали-

шилися сервітутні володіння (ліси, пасовища, луки і т. ін.).

Селяни за користування сервітутами повинні були заплатити

певну суму панам на основі добровільних угод з ними. Па-

тент 1853 р. почав регулювати сервітутні відносини, але мало

чим допоміг селянству: більшість сервітутних судових про-

цесів селяни програли поміщикам.

Таким чином, скасування панщини було проведене з пов-

ним нехтуванням інтересів селянської верстви. Крім грошо-

вого відшкодування за землю, селяни змушені були платити

за користування сервітутами, що робило їх залежними від панів

у господарському відношенні.

Невирішеним залишалося питання "права на пропінацію".

Пани зуміли обійти закон від 7 вересня 1848 р. і далі ви-

користовували "право пропінації" у своїх корисних цілях. Так,

у 1860 р. дохід від пропінації становив 5 млн ринських що-

річно. А у 70-х роках селяни змушені були викупляти право

на пропінацію.

Незважаючи на перелічені недоліки, аграрна реформа в ціло-

му сприяла розвитку господарства, розчистила шлях для інтен-

сифікації сільськогосподарського виробництва, формування

індустріального суспільства.