XVI ст. Здобутки у паперовій промисловості України дозво-

лили відкрити добу книгодрукування, яке також здійснюва-

лося у друкарнях мануфактурного типу.

У Слобідській та Лівобережній Україні успішно розвива-

лося селітряне виробництво, зосереджене в басейнах рік Псла,

Ворскли, Орелі, нижнього Дніпра та Бугу, в районі Чугуєва та

Путивля. Ще до Хмельниччини в Україні існувало 20 селіт-

роварень, які були монополією держави. Наприкінці XVIII ст.

лише на Слобожанщині було 500 селітряних мануфактур.

В Україні у XVI — XVIII ст. існувало багато інших видів

мануфактур. Серед них успішно розвивалися гути (виробниц-

тво скла), буди (виробництво поташу), солеварні, пороховні. До

мануфактур належали підприємства з виробництва гармат і

дзвонів, карбування монет, текстильні, суднобудівні та інші

підприємства.

Мануфактури являли собою відносно великі підприємства,

на яких частково застосовувалася механізована праця, хоча

ручна праця все ж домінувала. На мануфактурах існував поділ

праці, використовувалася наймана праця. Мануфактурне ви-

робництво було в основному товарним і ринковим. З виник-

ненням мануфактур укрупнювалося виробництво.

Збереження кріпосництва на західноукраїнських і право-

бережних землях після Національно-визвольної революції, його

поступове утвердження на Лівобережжі та Слобожанщині ство-

рювало умови для дальшого розвитку виробництва на приму-

совій праці селян у феодальних (вотчинних) і посесійних ма-

нуфактурах. Останні утворювалися як казенні, а потім пере-

давалися у посесію (умовне спадкове користування) приват-

ним особам або одразу виникали як посесійні. На них пра-

цювали приписані державні селяни або куплені спеціально для

роботи на підприємствах. Частина поміщицьких мануфактур

передавалася в оренду.

У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 цен-

тралізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі й

які можна вважати зародками великого капіталістичного ви-

робництва, їхнє виникнення було тісно пов'язане з військово-

господарськими потребами держави. Подібні мануфактури

з'явилися в інших галузях промисловості. У цілому XVIII ст.

— період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

У господарському житті України велику роль відігравала промисловість, у тому числі хатня, якою селяни і козаки займалися у вільний від землеробства час, виготовляючи насамперед вироби побутового призначення. Феодальне залежне селянство сплачувало натуральну ренту пряжею, полотном, сукном та ін. Відбувався подальший розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно-грошових відносин з роботи на замовлення переросло у дрібне товарне виробництво. На його основі формувалось і утверджувалося мануфактурне виробництво. Найпоширенішими міськими ремеслами були кравецтво, шевство, ткацтво, сукноробство, ковальство, зброярство, ювелірна справа, бондарство, гончарство, кушнірство, цегельництво, теслярство, виробництво пороху, суднобудування. В окрему галузь виділилося виготовлення продуктів харчування і напоїв. Існували численні загони фірманів і сплавщиків, які перевозили товари гужовим і водним транспортом. Посилилася спеціалізація ремесел. Існувало 34 спеціальності з деревообробки, 22 — будівельної справи, 17 — виробництва одягу, 25 — харчової і винокурної промисловості. Ремісники застосовували передові для того часу технології виробництва, що ставило їх вироби в один ряд з кращими зразками західноєвропейського ремесла. У XVI — першій половині XVII ст. кількість цехових об’єднань збільшилася. Чисельність ремісників у цехах була різна: від 4 до 50 майстрів. Після Визвольної війни середини XVII ст. продовжувався процес створення цехів. Типовим явищем стало об’єднання в одному цеху ремісників різного фаху. За царською грамотою 1660 p. усі київські ремісники (понад ЗО спеціальностей) належали до чотирьох цехів. У 1762 p. у Києві існувало 12 цехів. Діяльність цехів регламентувалася цеховими статутами, де контролювалися кількість годин робочого дня, розмір плати підмайстрів і учнів, строки учнівства, кількість сировини, що закуповувалась. Утруднювався вступ до цеху нових членів, для цього збільшувалися строки учнівства, а від членів вимагали “чистоти походження”.