Які твори Лисенко ви знаєте, та в яких жанрах вони написані?????
До речі, ми маємо чудову можливість прослухати один з пізніх романсів М. Лисенка«Айстри» (сл. О.Олеся, 1907) у виконанні………..
- -Романс «Айстри» (сл. О.Олеся, 1907) вражає глибина та багатозначність змісту цього, на перший погляд, простого романсу:
Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в радугу барвів життя убирать…
Не дочекалися айстри чудового ранку, не здійснилася їхня мрія, померли айстри, і в цей час «засяяло сонце над трупами їх»
Здається, романс передає смуток, тугу за тим, що мрії та надіі утілюються у житті знадто пізно. Але настрій цього романсу набуває зовсім інший сенс, якщо брати до уваги час створення вірша, який було написано Олександром Олесем у 1905 році. Цей вірш, як і романс є своєрідним відгуком на революційні події. Алегоричний образ айстр, що розцвіли в саду опівночі (ніч – символ суспільного ладу), невіддільний у поезії від мрії про сонце, «вічну весну», «рожевий ранок». Коли ж сподівання виявилися марними, бо «навколо – тюрма...», айстри «схилились і вмерли». У цьому романсі образ квітів виступає одночасно і як предмет навколішнього світу і як символ чогось вищого, духовного, позаматеріального, недосяжного. Сучасник поета, Андрій Василько казав: «Не трудно було відгадати в айстрах тих людей, що в часи політичного гніту зневірилися у житті, бо навколо –тюрма, та покинули його, не дочекавшись часу, коли засяяв «ранок золотий».
Цей романс - далеко не останній твір композитора. Відомо, що творчу активність він зберіг до останнього року життя, підтвердженням чого є
Опери: «Сапфо» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1896—1904),
«Енеїда» (лібр. М.Садовського за І.Котляревським, 1909),
опера-хвилинка «Ноктюрн» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1912)
камерно-інструментальні твори для скрипки з фортепіано
Елегія до дня роковин смерті Т.Шевченка (1912),
обробка української народної пісні «Сонце низенько» (1912);
для віолончелі і фортепіано
Елегія «Сум» (1901);
Хори на слова Т.Шевченка О.Олеся, . В.Самійленка та ін. твори.
Завдяки М. Лисенко сформувався національний стиль, який об'єднує динаміку фольклорної виразності і кращі традиції класичної музики.. У цьому ж напрямі розвивалася творчість послідовників М. Лисенка –
М. Леонтовича, К. Стеценка, Я.Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину свого талановитого попередника.
Микола Леонтович (1877 — 1921) поза уривками до опери «Русалчин Великдень» обмежився майже виключно невеличкими хоровими творами на слова українських поетів, обробками народних пісеньдля хору та релігійними кантами. Але у цій ділянці Леонтович займає виняткове місце не тільки в українській, але й у всесвітній хоровій літературі. Його підхід до опрацювання народної пісні — геніальний. Спосіб його обробок народних пісень можна назвати вокальною інструментацією, та не з метою осягнення чисто звукових ефектів, а в глибоко естетично-змістовному значенні, джерела якого беруть свій виток у народних «голосіннях». Хорова фактура Леонтовича наскрізь поліфонічно-контрапунктична, з частими імітаційними вступами голосів, аж до 4-голосної фугованої експозиції включно. Проте Леонтович уміє й простими засобами досягнути надзвичайних вокальних ефектів. З найцінніших його хорових творів згадаємо «Пряля», «Щедрик», «Зайчик», «Дударик», «Женчичок-бренчичок»» ,«Над річкою бережком», «Зоре моя вечірняя», « Із-за гори сніжок летить», « Козака несуть», кант «Почаївська Мати Божа» й ін.
–Леонтович Щедрик (0.46!!!1.26)
Життя композитора обірвалося раптово та трагічно:у січні1921 року він був вбитий агентом ВЧК, а 1928 року було заборонена діяльність товариства його пам'яті. Лише у 1995році у держрхивах України були знайдені документи, які засвівдчували, що вбивство було здійснено агентом ВЧК згідно з планом.
Кирило Стеценко(1882 — 1922), який, до речі, був учнем Лисенко, у творчості віддавав перевагу хоровим, вокально-инструментальним, оперним жанрам, обробкам народних пісень. В нього, як і в Лисенка, проявляються деякі впливи Чайковського та західних романтиків, та його композиторська техніка виказує вже більшу гладкість фактури і голосоведення та більше гармонійне багатство, ніж у Лисенка. Своєрідність стилю Стеценка полягає у використанні народно-пісенних мотивів,але не «цитатно фіксованих», а майстерно оброблених автором та вплетених у музичний контекст. Композиторська спадщина Стеценка нараховує 50 солоспівів із фортепіано, понад 50 менших чи більших хорів a capella й із фортепіано (в тому числі три кантати), музику до до сценічних творів «Про що тирса шелестіла», «Гайдамаки», «Іфігенія в Тавриді», дитячі опери «Івасик Телесик» і «Котик та півники», з церковної музики —канти, дві літургії, в народному дусі написану панахиду, вкінці —кілька зошитів колядок та щедрівок.
Окрім композиторської діяльності Стеценко відомий як музично-громадянський діяч та педагог, який все своє життя присвятив ділу музичної освіти.
– СтеценкоВечірня пісня(1.06)
З післялисенківської доби треба виділити також українського композитора, педагога і музичного критика Яківа Степового (справжнє прізвище— Якименко, 1883 — 1921), який мав професійну музичну освіту – закінчив Петербурзьку консерваторію, навчався в класі М.А.Римського-Корсакова- видатного російського теоретика т а композитора. Яків Степанович також відомий як викладач Київської консерваторії, засновник Державного вокального квартету, завідувач секції національної музики у Всеукраїнському комітеті мистецтв, музично-просвітній діяч, пропагандист кращих зразків світової класики в Україні. Маючи нахил до вокальної композиції, Степовий залишив нам ряд настроєвих солоспівів, дуетів, терцетів, обробки народних пісень. Але, не задовольняючись створенням лише вокальної музики, композитор звертається й до камерних фортепіанних жанрів.
––– Степовий. Прелюд «Пам'яті Т. Г. Шевченка» написана у дусі траурної ходи та викликає аналогії з твором М. Равеля «Павана на смерть інфанти». (0.55)
Ще рішуче, ніж Степовий, став на шлях інструменталіста Павло Сениця (1879-1960), який закінчив Московську консерваторію по класу теорії та композиції у Б. Яворського. Автор близько 250 музичних творів, Сениця поруч з солоспівами культивує інструментальні форми, іноді у великих формах. Такі його «Українська симфонія», для оркестру, оркестрова увертюра, струнний квартет тощо.
Серед послідовників творчих принципів Лисенка у Російській Україні слід ще назвати М. Аркаса, М. Калачевського, Б. Підгорецького, випускника Варшавського музичного інституту (опера «Купальна іскра»); О. Кошиця (опрацювання народних пісень), феноменального диригента та популяризатора української музики своїми композиціями та аранжировками, відомого не тільки у межах СРСР а й у далекому зарубіжжі.
Музичне мистецтво 20-30х.рр. тісно пов’язане з загальними процессами суспільно-політичного життя у Східній та Західній Україні.
Міжвоєне двадцятиріччя різко розділило Україну не тільки між двома країнами - СРСР та Польщею, а й між двома світами. І якщо західні області з центром у Львові при всіх протистояннях з владою мали більшу можливість розвивати та відстоювати українську музичну культуру, то у Східній Україні трагічні події, починаючи від нищення церковної традиції у 20-х рр., попри голодомор 32-33рр., «Розстріляне відродлження», репресіїї 37-го р. поставили українське мистецтво, в тому числі й музичне на межу фізичного виживання. Тому коливання маятника історії української музичної культури у цей час відбувається у напрямку західного регіону.
Ще до 20-х років на обрії музичного мистецтва Західної України вимальовується постать Станіслава Людкевича (1879-1979рр.), який за значимістю для поворотних точок у музичному мистецтві майже дорівнюється Лисенкові. Профессійний композиор (освіту здобув у Львові та Відні) Людкевич культивує великі вокально-інструментальні форми. До наймасштабних творів композитора належать кантата-симфонія «Кавказ», кантата «Заповіт», за поезією Шевченка, опера «Довбуш»., чимало інструментальних програмних творів. Творчість Людкевича перейнята громадянським пафосом, позначена масштабним національним колоритом.
–Людкевич- Кавказ ч. 1 Прометей.(1.05)
–????
– ????
Молодша генерація композиторів Західної України слідом за Людкевичем свідомо направляють свою творчість у бік інструментальної музики. Особливо визначаються композитори, що здобули свою музичну освіту в Празі, в чеській консерваторії у проф. Вітезслава Новака. До цієї групи належить Василь Барвінський – автор інструментальних творів, головним чином камерного характеру, таких,як прелюдії для фортепіано, концерт, «Мініатюри», симфонічні твори. До чеської школи також належить Нестор Ніжанківський автор фортепіанних творів, серед яких- прелюд і фуга, варіації, мала сюїта, фортепіанне тріо, полонез та симфонічна оркестровка. Музичними модерністами є Зиновій Лисько та Микола Колесса (син Філарета Колесси),і нарешті, наймолодші композитори — Роман Сімович та Стефанія Туркевич-Лісовська. Це також учні празької школи, головним чином Новака, і всі вони є майстрами-інструменталістами, озброєними професійною освітою; які спільно направляють свої зусилля на створення модерної української інструментальної музики. Більш-менш в тому ж напрямі працює й Антон Рудницький, учень берлінської школи. Це — головні творчі сили в Західній Україні в часі її ї приналежності до Польщі
. На Радянській Україні головні зусилля українських музично-творчих сил так само були спрямовані на те, щоб вивести українську музичну творчість за межі вокальної однобічності. Молоді композитори звернулись до інструментальної творчості, до створення музичних композицій великого масштабу. Л. Ревуцький — найбільш видатний композитор української суті і модерних форм у своїх фортепіанних прелюдіях, фортепіановім концерті, симфонічно-вокальних творах і особливо симфонічних, із яких найбільшу славу має Друга симфонія, яка заклала підвалини української симфонічної музики.
– Л. Ревуцький. Друга симфонія ч 1 Allegro moderato(1.42)
На думку американського доктора етномузикології Вільяма Нола, який аналізував розвиток культури в Україні при сталінізмі, репресія музичної культури, як і репресії інших культурних елементів, включає і знищення і створення. Попри несприятливі умови, українська музика міжвоєного періоду у Російській Україні, всеж таки позначена новаторськими пошуками. Музичне товариство ім. М. Леонтовича, яке діяло до 1928 року , об’єднало композиторів-новаторів, що орієнтувалися на поєднання національних традицій та досягненнь європейської музичної культури. Традиції українського авангарду започаткував Б. Лятошинський , (1895-1968) Він репрезентував напрям модернізму в українській музиці, створив у європейському стилі оперу «Золотий обруч» (1930). Розпочав музичу творчість у стилі Скрябіна, Б. Лятошинський пізніше відчуває вплив французького імпресіонізму та західноєвропейського експресіонізму.
–«Відображення»7 п’єс (maеtstozo e con fermezzа [маэстoзо] -величественно, величаво, торжественно. (фр. фэрм) - крепко, твердо, уверенно. Величаво, урочисто, твердо, впевнено.(0.39)
……………….. Velutato assai очень бархатисто дуже бархатисто(042)
……………… Tempestoso бурно, взволнованно, бурхливо, схвильовано(0.53)
………………… Disperato e lugubre.) безутешно, в отчаянии, печально, мрачно, Невтішно, сумно, похмуро
Новаторські тенденції виявилися також у творчості іншіх композиторів М. Вериківського (автора першого українського балету «Пан Каньовський» (1930), представників Галичини неоромантика Б. Кудрика, імпресіоніста Р.Сімовича.
Одночасно з новітніми досягненями посилювався ідеологічний контроль над творчістю музикантів.У 1928 році товариство ім. Леонтовича було реорганізовано у Всеукраїнське товариство пролетарських музикантів, а у 1932 році була ліквідована Асоціація Сучасних Музик, об’єднання композиторів, які орієнтувалися на новаторські західноєвропейські музичні течії (експресіонізм, конструктивізм, джаз).
Починаючи з другої половини 1930-х років музичне мистецтво радянської України розвивалося переважно у руслі соцреалізму. Митці, що відходили від цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням.
З боку ідеологів соцреалізму, які вимагали доступної та зрозумілої для народних масс музики, зазнали утиску відомі композитори. Так, Ю. Мейтуса, який тісно співпрацював з геніальним режиссером Лесем Курбасом, після знищення останнього змусили зректись «хибних поглядів» та пошуку нових засобів музичної виразності. Нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори Л. Ревуцького, причому останній після 1934 року практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та редакторською роботою. Б. Лятошинський був звинувачений у формалізмі а його талановиті 2 та 3 симфонії довгий час були під забороною.
– Б. Лятошинський симфонія №3 ч.1(1.25)
Але не всі композитори зазнали утиску з боку влади. Наприклад, В. Косенко, композитор романтичної спрямованності, автор багатьох творів різножанрового діапазону від «24 дитячих п’єс для фортепіанго» до оркестрової «Героїчної увертюри», чутлива та делікатна людина,назавжди залишився прихильником классики. Йому складно було погодитися з новітніми експериментами в композиторській техниці, його лякала загостеність, а часом агресивність нової музики. Для А.Штогаренка властива ідеалогічна заангажованість, як неодмінна ознака справжнього радянського композитора. Цим пояснюється тематика більшості його творів, наприклад симфонічна поема «Про канальські роботи», пісні «Кавалерійська», «Пісня визволення» та ін. Суспільна позиція К. Данькевича, автора відомого балету «Лілея» за поемою Шевченка, ректора Одеської консерваторії була дуже гнучкою. Радянська влада була до нього прихильна, та ще перед війною забезпечила йому поважну посаду голови Спілки композиторів України. Лояльність радянської влади не заважала бути йому талановитим композитором, диригентом, оратором.
– АДАЖІО З БАЛЕТУ «ЛІЛЕЯ»за поемою Шевченко1939.(2.50)