Російсько-українська диглосія

Протягом тривалого періоду, диглосія в Україні існувала переважно між російською мовою у ролі мови (H) і розмовною українською (або її місцевими діалектами, або суржиком) у ролі мови (L). Але з підвищенням статусу і ролі української мови у суспільстві, збільшується число випадків, коли літературна українська мова також грає роль мови (H), залишаючи роль мови (L) суржику або місцевим діалектам^[1].

5,Мовна політика

МОВНА ПОЛІТИКА — сукупність ідеол. постулатів і практ. дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі. У багатонац. державах М. п. є складником нац. політики, вона віддзеркалює її принципи, відповідає панівній ідеології. Спрямування і форми впровадження М. п. детерміновані існуючим сусп.політ. ладом, режимом правління, міжетн. відносинами в економіці, культурі, релігії тощо. М. п. здатна або закріплювати привілеї панівної мови, або ж сприяти зняттю нац. конфліктів шляхом підтримки мов нац. меншин.

Значення

Від мовної політики залежить мовна ситуація у багатомовному суспільстві — уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США.

Звуження функцій і відмирання мов спричиняється використанням нерідної мови в школах, вищих закладах освіти, масовим знищенням населення на завойованих територіях великих імперій, насильницьким виселенням корінних жителів із їхньої предковічної території та ін.

Мовна політика стосується і нормалізації літературної мови — вироблення та впровадження усних та писемних мовних норм (орфоепічних, орфографічних, у сфері слововживання), усталення термінології тощо.

Мова для французів – це активний політичний гравець. Відповідно до переконання академіка Моріса Дрюона той, хто пише погано, погано мислить і, отже, погано править.