МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ
КУРСОВА РОБОТА
з «Загальної психології»
на тему: «Креативність як творчий потенціал особистості»
Виконавець:
студентка ІІ курсу
спеціальності «Практична психологія»
Шашина Яна Олександрівна
Науковий керівник:
кандидат психологічних наук
доцент кафедри педагогіки та психології
Вілюжаніна Тетяна Анатоліївна
Маріуполь, 2011
ЗМІСТ
ВСТУП …...……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КРЕАТИВНОСТІ ................5
Теорії креативності у вітчизняній психології ....................................................5
1.2. Теорії креативності у зарубіжній психології ....................................................9
1.3. Дивергентне мислення як креативна здатність ..............................................13
Висновки до розділу І ..................................................................................................17
РОЗДІЛ ІІ СУТНІСТЬ КРЕАТИВНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ .....18
Креативність та вікові особливості її розвитку ...............................................18
Види креативності. Пошук інших видів креативності ....................................23
Критерії креативності .........................................................................................27
Виникнення й розвиток творчого потенціалу особистості ............................32
Висновки до розділу ІІ .................................................................................................37
ВИСНОВКИ...................................................................................................................38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................................40
ВСТУП
Внутрішня сутність особистості і до цього часу залишається однією з таємниць, осягнути котру досить складне завдання. Як у теперішньому часі, так і у минулому творча активність людини несе в собі не тільки прогрес, але й особистісне становлення людини. Творчість – це перш за все відображення сутності людини, її почуттів, бажань, мрій, її відношення до оточуючого світу.
Креативність – це здатність до творчості, здатність створювати незвичайні речі, вигадувати, знаходити, бачити світ по особливому. Ця творчість корисна і в роботі і в житті. Креативна людина завжди видумує і фантазує, що робить життя яскравіше, цікавіше, перетворюючи все у щось нове й неповторне.
Сьогодні, коли суспільство усвідомило це, воно прагне розвинути в людині творчу направленість. Сучасні керівники, працедавці, педагоги незалежно від роду діяльності вимагають від своїх колег, співробітників, учнів творчого підходу, знахідливості, різноманітності, оригінального новаторства, іншими словами креативності. Актуальність креативності у наш час очевидна, вона потрібна всюди: і в анкеті з працевлаштування, і в реалізації наших планів, і в кар’єрному рості, і в творчій самореалізації, і в культурі цивілізації.
Значну увагу вивченню креативності приділяють, як закордонні, так і вітчизняні психологи. Зокрема, це: В.П. Эфроімсон, Л.І. Полтавцева, Ю.Б. Гіппенрейтер, Д. Б. Богоявленська, В. Н. Дружинін, Г. Дмитренко. В зарубіжній психології цим питанням займалися Эліс Пол Торренс, Ричард Клайн, Михай Чиксентмихайі, Джеймс Кауфман, Дж. Гілфорд.
Сучасна психологія творчості знаходиться на стадії становлення, характеризується багатоаспектністю и являє собою кількість різноманітних теорій, концепцій, теоретичних та емпіричних знань. Але не дивлячись на ряд досить істотних відкриттів, узагальнень і спостережень, проблема творчості і, особливо, феномен креативності, до теперішнього часу залишається недосить вивченим явищем. Відсутні однозначно інтерпретаційні поняття в цій області. До цього часу феномен креативності не має єдиного пояснення і змісту, не визначена психологічна структура креативності, не досить видно зв`язок креативності з іншими якостями особистості, рівні і особливості ґенезу, не знайдені надійні засоби вивчення і розвитку креативності.
Метою роботи е: вивчення креативності, як творчого потенціалу особистості.
Об’єктом дослідження є креативність особистості.
Предметом дослідження виступає проблема прояву креативності у житті людини.
Основними завданнями дослідження стали:
1. На основі вивчення наукової літератури розкрити сутність і зміст поняття креативності.
2. Охарактеризувати креативність як творчий потенціал особистості.
3. Розглянути основні підходи до вивчення креативності.
4. Проаналізувати проблеми розвитку креативности як здатності особистості до творчості.
Теоретичну основу дослідження складають теоретичні положення творчого розвитку особистості Д. Б. Богоявленської, В. І. Андріїва, Я. А. Пономарьова (про розвиток творчого потенціалу людини), Н.В. Дружиніна, а також найбільш сучасні дослідження, ключові положення розробіток вітчизняних та зарубіжних психологів Є.П. Ільїна, М. Чиксентмихайі, Дж. Кауфмана, П. Торренса, Р. Клайна; психічні закономірності та механізми творчого процесу та креативності (творчості), де творчість розглядається, як основа і механізм розвитку психіки (А.М. Матюшкин, Я.А. Пономарьов, І.Н. Семенов та ін..), а його дослідження пов’язані із закономірностями мислення (Н.Г. Олексіїв, С.М. Бернштейн, В.С. Біблер, В.Н. Тушкин, О.К. Тихомиров, Э.Г. Юдин); дослідження цілого напряму у психології творчості, відомого під назвою креативність, проводили: Дж. Гілфорд, Б. Гизелин, С. Медник, В. Сміт, П. Торренс, К. Тейлор, Д. Халперн, А.Н. Лук, А.Я. Пономарьов, М.Г. Ярошевський та ін.).
Методологічною основою дослідження стали: принцип детермінізму, принцип діяльнісного підходу, концептуальні положення теорії мотивації та креативності.
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КРЕАТИВНОСТІ
Теорії креативності у вітчизняній психології
Багато дослідників зводять проблему людських потреб до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє певною мотивацією і рисами. Інтелектуальна обдарованість виступає у якості необхідного, але недостатньо умови творчої активності особистості. Головну роль в детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси (Д. Б. Богоявленська, В.Д. Шадриков та інші).
Л.І. Шрагіна інтегративним показником креативності вважала здатність до конструювання метафори. Потреба у метафорі виникає найчастіше тоді, коли мислення у пошуках рішення виникла проблеми не має готових засобів для типового рішення чи заздалегідь відомого однозначної відповіді: "Процес метафоризації завжди пов’язан з наявністю певної проблемної когнітивно-номинативної ситуації із багатьма змінними факторами." [20, стр.121] Мета метафоричної творчості - рішення за допомогою метафор проблемно-когнітивних "мовних" і познавчих ситуацій, що дозволяє розглядати конструювання метафори як творчий процес. Процес метафоризації, спираючись на уяву, за допомогою оригінального і незалежного мислення формує образи і сенси, у реальності не існуючі, а, отже, при рішенні "образної" чи "смислової" проблеми є інтелектуальною творчою діяльністю. [18,24]
У дослідженні А. Грушки і Э. Нечки вивчався взаємозв’язок між креативністю та асоціативними процесами пам’яті. Було виявлено, що більш креативні люди у порівнянні з менш креативними 1) більш схильні приймати близькі асоціації, якщо другому слову пари передує позитивний чи нейтральний (що не характеризується семантичним відношенням до стимулу) прайм; 2) більш схильні приймати віддалені асоціації, якщо другому слову передує позитивний (семантично пов’язаний) чи нейтральний (особливо безглуздий) прайм; 3) характеризуються більшою тривалістю асоціювання. Таким чином, більш креативні досліджені люди відрізнялися більшою сприятливістю до праймінгу, у т.ч. нейтральному, і більшою тривалістю реагування. [8,17]
В. Н. Козленко розглядає креативність як потребу в дослідницькій діяльності, котра є у кожної людини з народження і проявляється у формі рефлексу: «що з цим можна робити?». Креативність розглядається як відносно незалежний фактор обдарованості.
Креативність – це здатність до оригінальної, але й водночас затребуваної роботи: до чогось такого, про що інші і не думали, але що приносить певну користь. Креативна діяльність не слідує встановленим правилам, а зводить воєдино розрізнені ідеї. Крім цього, вона зазвичай потребує напруженої праці і подолання перешкод на шляху до кінцевого продукту. [12]
С. І. Макшанов і Н. Ю. Хрящева визначають креативність як здатність до конструктивного, нестандартного мислення і поведінки, а також усвідомлення і розвиток власного досвіду. Н. Ю. Хрящева зазначає, що креативність проявляється у багатій уяві, почутті гумору, схильності до високих естетичних цінностей, вмінні деталізувати образи проблеми. Суттєвими умовами актуалізації цій здібності є самовладання і впевненість у собі. Відзначається і здатність до нестандартної поведінки, а також усвідомлення і розвиток свого досвіду. В. Г. Каменская і И. Е. Мельникова розуміють креативність як особистісні якості творчо обдарованої людини, пов’язані зі створенням нових матеріальних та досконалих продуктів. [9]
М. А. Холодна зазначає, що креативність розглядається у вузькому і широкому значенні. Креативність у вузькому значенні – це дивергентне мислення (точніше, операції дивергентної продуктивності, за Дж. Гілфордом), відмінною особливістю якого є готовність висунути багато в рівній ступені ідей відносно одного й того ж об’єкта. Креативність у широкому значенні слова – це творчі інтелектуальні здібності, у тому числі здібність приносити щось нове у досвід (Ф. Баррон), здатність породжувати геніальні ідеї в умовах рішення і постановки нових проблем (М. Валлах), здатність усвідомлювати пропуски і протиріччя, а також формулювати гіпотези відносно недостаючих елементів ситуації (Е. Торренс), здатність відмовлюватися від стереотипних засобів мислення (Дж. Гилфорд). [20]
Т. А. Баришева і Ю. А. Жигалов теоретичну модель структури креативності, як системного (багаторівневого, багатомірного), психічного утворення, представляють собі наступним чином. Креативність включає сім симптомокомплексів: мотиваційний, емоційний, інтелектуальний, естетичний, екзистенціальний, комунікативній, компетентнісний. Кожен з цих симптомокомплексів є підсистемою креативності і включає ряд психологічних параметрів (субелементів). [3]
Д. Б. Богоявленська також визначає креативність як ситуативно-нестимульований активність, яка виявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системоутворюючого фактора творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральне утворення, властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальна взаємодія інтелектуальних та мотиваційних компонентів системи в їх єдності і забезпечує здатність особистості до ситуативно нестимульований продуктивної діяльності. [3,4,6]
В емпіричних дослідженнях прояву творчої активності (Л. Б. Єрмолаєва-Томіна) була виявлена вибірковість її прояви в залежності від форм, змісту завдання, від його труднощі і провокації на самостійність рішення. При спробі виділити «креативогенні» риси характеру, порівнюючи дві групи з високим і низьким рівнями творчої активності, виявилося, що перша група показала значно вищу варіативність і неповторність у поєднанні індивідуальних особистісних якостей, ніж друга. При дослідженні когнітивних процесів обох груп випробовуваних була виявлена більш висока перцептивна активність у осіб з більш високою творчою активністю.
Оптимальним для розвитку творчого мислення є, з одного боку, конкретність і повнота сприйняття, а з іншого - бачення можливих трансформацій об'єкта та внесення творчого початку в сам акт сприйняття. У результаті комплексних досліджень не вдалося виявити «генеральний» чинник, що визначає ступінь творчої активності. [6]
Л.С. Виготський досліджуючи психологію творчості, вказує на необхідність прояву і розвитку здатності до створення нового, все одно, чи буде це створене який-небудь річчю зовнішнього світу або відомим настроєм розуму чи почуття. [5]
Я. А. Пономарьов зазначає, що до повноцінної творчої діяльності може лише людина, що володіє розвиненим внутрішнім планом дій, що дозволяє йому асимілювати потрібним чином суму спеціальних знань у тій чи іншій галузі діяльності, необхідної для її подальшого розвитку, а також затребувати особистісні якості, без яких неможливо справжня творчість. [19]
Я. А. Пономарьов, застосовуючи системний підхід до вивчення творчості, сформулював важливий принцип формування, розвитку і реалізації творчих здібностей - закон ЕУС (етапи, рівні, ступені): в розвиненому психологічному механізмі поведінки етапи його розвитку, трансформуючись, перетворюються в структурні рівні його організації і виступають як функціональні щаблі рішення творчих завдань. Системний фактор тут - здатність діяти «в умі» (СДУ), обумовлена високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Основна особливість центральної ланки психологічного механізму творчості - єдність інтуїтивного і логічного. Функція інтуїтивного (несвідомого) - творення нового, функція логічного (раціонального, рефлексивного) - його виявлення.
Таким чином, теорія творчості Я. О. Пономарьова дозволяє виділити наступні важливі якості, що сприяють процесу творчості, а значить, і становленню креативності людини. [19, 20]
Таким чином, прояв творчої активності людини не пов'язана з соціальними умовами його виховання, не має жорсткої психофізіологічної детермінації і не відображається в типовості особистісних проявів. Єдиними загальними рисами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність та емоційна гнучкість.