33. Державний лад Речі Посполитої
Відповідно до Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське і Польща об’єдналися у єдину державу – Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі – Волинь, Поділля, Київщину.
Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали «Артикули» Генріха Валуа 1573 року, які проголошували дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з «Артикулами» короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов’язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахування думки сенату, кожні два роки скликати сейм.
Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.
Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.
Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб.
Основними адміністративно-територіальними одиницями Речі Посполитої були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.
У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, старост, каштелянів та інших службових осіб.
До низових органів місцевого самоврядування належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход.
35. Суди і процес в Речі Посполитій
Вищими судовими інстанціями були господарський суд, головний трибунал і сеймовий суд. Як суди першої інстанції судили вони магнатів і панів.
Статутами 1566 і 1588 років до виключної підсудності господарського суду було віднесено такі справи: про державні злочини; про злочини проти посадових осіб; за позовами, що торкалися інтересів государя і державної скарбниці; за скаргами на незаконні дії посадових осіб… Найбільше навантаження господарський суд мав як апеляційна інстанція за скаргами на рішення інших судів.
Для того, щоб розвантажити господарський суд, у 1581 році було видано закон про утворення вищого суду – головного трибуналу, на якій покладалося завдання апеляційного перегляду справ (на рішення гродських, земськихі підкоморських судів) і розгляду деяких справ за першою інстанцією.
Рішення головного трибуналу виносилися більшістю голосів і оскарженню не підлягали.
Законом 1588 року було проведено реорганізацію сеймового суду, до складу якого крім государя і пани-ради вводилися вісім депутатів від сейму. Сеймовому суду були підвласні всі справи за державними злочинами.
Для шляхти існували суди, які були створені ще в Великому князівстві Литовському: земські, гродські та підкоморські.
Досить вагомою була судова компетенція Церкви. В українських землях існували два види церковних судів: духовні, що розглядали справи про порушення догматів православної віри; домінальні, які виступали як сдуи власника над залежними від Церкви людьми.
Суд у містах з правом на самоврядування здійснювався лавними та бурмистерськими судами.