Дричак Іван

Попереду море неозоре,

А позаду українське горе.

Умива лице сльоза солона,

Кала, протікає аж до лона.

Чом ти плачеш, дівчино-красуне?

Сліз не любить, зауваж, фортуна.

До вподоби їй веселі й гожі,

А на вроду - то до тебе схожі.

Ось зійдеш із корабля на берег,

Стукатимеш у турецькі двері

Вперше, удвадцяте, може, всоте.

Поки допитаєшся роботи.

Турок похітливий, череватий

Скаже собі каву подавати

І звелить прийти посеред ночі,

Бо до ласк дівочих він охочий...

Я не знаю, діво, як ти вчиниш.

Може, дім негайно цей покинеш?

Може, і залишишся у ньому

Догоджати туркові старому...

Я не знаю... Лише дуже хочу,

Щоб ти не продала честь дівочу

Хоч удома - українське горе,

Хоч вертатись - море неозоре...

(Євген Зозуляк)

Викладач

Проблема торгівлі людьми - це не лише хвороба України. Потрапляють люди у пастку і в Польщі, і в Росії, і в інших не дуже багатих країнах. Із чого може розпочатися дорога до пастки? Можливо, наші експерти наведуть якісь приклади з життя?

Мацюк Інна

Дуже часто в пресі, на дошках оголошень можна побачити пропозиції щодо працевлаштування за кордоном. Вони виглядають дуже привабливо, бо, як правило, пропонується висока платня і не надто важка робота. Довірливі, пригнічені безробіттям українці хапаються за цю соломинку з надією забезпечити себе та своїх дітей. Часто вони опиняються у пастці або у ще гіршій матеріальній скруті

Злочинці, що займаються брудним бізнесом, після перетину кордону забирають у людей документи. Іноді жертви взагалі не знають, до якої країни потрапили.

Приклад зі статті "Там добре, де нас нема". У цій історії обійшлося без найгіршого (смертей, каліцтв, пограбувань тощо).

Почалося все з тривіального оголошення на стовпі про те, що терміново потрібні на роботу в Іспанію чоловіки віком 25-30 років. Унизу був приписаний номер телефону, за яким усіх зацікавлених запрошували на зустріч у приміщенні однієї з шкіл. Там порядний, принаймні на перший погляд, чоловік по-діловому і без зайвих прикрас змалював перспективу гарантованого працевлаштування: збирати фрукти у садах мальовничої Іспанії. На той час у цій країні вже постійно проживала його дочка, яка й брала на себе контроль за працевлаштуванням на місці (на підтвердження демонструвався від неї лист). За півдня роботи обіцяли по 40 доларів, запевняли, що місячна зарплата перекриє всі витрати на поїздку.

Семеро безробітних заплатили по 100 грн. "роботодавцеві" за численні консультації, по 50 грн. київській посередниці, яка допомагала швидше оформити візи, по 200 доларів - за квитки з польського Кракова до Мадрида і у зворотний бік. Організатор поїздки зібрав ще по 200 доларів із кожного, начебто за послуги польської фірми, яка гарантує працевлаштування в Іспанії. Тут, може, й виникли в когось із майбутніх іспанських наймитів сумніви, та було вже пізно задкувати. Комфортний автобус повіз їх до омріяної країни.

Закінчилося все тим, що, посидівши в Іспанії без роботи, проївши позичені гроші, горе-заробітчани повернулися додому. У кожного був борг 1500 доларів. Домогтися справедливості ошукані люди не змогли. "Роботодавець" категорично заперечував, що брав у них гроші, а довести своє позивачі не могли, бо жодних паперів ніхто не оформляв і не підписував.

От і вийшло, що ошукані люди є, а шахрайства, як такого, начебто й не було. Чи готові до подібного варіанту усі ті, хто, беручи в борг для сумнівних заробітків, віддає під заставу єдину цінність - житло (саме так учинив один із сімки) чи виносить із дому останнє, відкладене на чорний день? Нехай ця історія стане для нас усіх уроком.