Розвиток дитини – це в першу чергу результат розвитку її нервової системи. Щоб зрозуміти процеси росту та розвитку дитини, правильно організувати навчально-вихований процес в школі, необхідно знати будову та функції нервової системи, особливості її розвитку.

Значення нервової системи :

- регулює та координує діяльність всіх органів і систем, забезпечуючи функціонування організму як єдиного цілого;

- здійснює зв’язок між організмом і навколишнім середовищем, забезпечуючи найбільш ефективне пристосування його до змін навколишнього середовища;

- є матеріальною основою психічної діяльності людини.

Нервова система виконує функції сприймання подразнень навколишнього і внутрішнього середовища, їх аналізу та організації відповідних пристосувальних реакцій на ці подразники. Відповідна реакція здійснюється у формі рефлекторних змін діяльності окремих структур організму (фізіологічних функцій) і змін поведінки всього організму. Поведінка є вищою формою пристосування організму до навколишнього середовища.

Структурно нервову систему поділяють на центральну і периферичну.

Центральну нервову систему (ЦНС) утворюють головний мозок і спинний. Вона складається з білої і сірої речовини. Сіра речовина утворена скупченням тіл нейронів, а біла - їх відростками.

Периферична нервова система утворена:

- нервами, які відходять від головного та спинного мозку (12 пар черепно-мозкові нерви та 31 пара спинномозкові);

- нервовими вузлами - скупченнями нервових клітин поза спинним і головним мозком.

Функціонально нервову систему поділяють на :

- соматичну(анімальну) - забезпечує чутливість тіла, іннервує скелетні м’язи, аналізатори;

- вегетативну (автономну) - регулює діяльність внутрішніх органів і вегетативних функцій організму (обмін речовин, дихання, виділення та ін.), іннервує внутрішні органи, залози, кровоносні судини. Її поділяють на дві частини, які діють протилежно: симпатичну і парасимпатичну.

Як у центральній, так і в периферичних відділах НС містяться елементи соматичної і вегетативної її частин, завдяки чому досягається єдність усієї НС.

Розвиток нервової системи дитини - це постійний процес, який розпочинається ще в зародковому періоді і триває протягом усього дитинства і юнацтва.

Нервова система починає формуватися на третьому тижні ембріонального розвитку з дорсальної частини зовнішнього зародкового листка (ектодерми). Проходить стадії: нервової пластинки; жолобка з піднятими краями; замкнутої нервової трубки, по краям якої формується гліальні пластинки; з нижнього відділу нервової трубки утворюється спинний мозок, а з передньої - головний.

У процесі розвитку з переднього відділу нервової трубки утворюються три первинні мозкові пухирі: передній, середній і задній - трипухирна стадія розвитку головного мозку. На 5 тижні ембріонального розвитку чітко видно, що передній і задній міхурі поділені поперечною перегородкою ще на дві частини - стадія п’ятипухирного розвитку. З 1 мозкового пухиря утворюється кінцевий мозок, з 2-го - проміжний, з 3-го - середній, з 4-го - задній (міст і мозочок), з 5-го - довгастий мозок. Всі відділи головного мозку чітко виражені вже на 6 місяці пренатального розвитку плоду. У головному мозку є чотири порожнини, які називаються шлуночками. Вони утворюються з мозкових пухирів. У ділянці півкуль великого мозку формуються два бічні шлуночки, у проміжному мозку - третій шлуночок, у середньому мозку проходить Сільвіїв водопровід, у задньому і довгастому міститься четвертий шлуночок. Із гліальних пластинок формуються спинномозкові та черепні нерви і нервові вузли. У ЦНС поряд із збудженням спостерігається процес гальмування.

Гальмування - особливий нервовий процес, що проявляється в послабленні або повній відсутності відповідної реакції на подразнення.

Розрізняють дві форми гальмування:

- первинне - для його виникнення необхідна наявність спеціальних гальмівних структур (гальмівних нейронів і гальмівних синапсів). Гальмування в даному випадку виникає без попереднього збудження;

- вторинне - не потребує наявності гальмівних структур. Гальмування розвивається в результаті змін функціональної активності збудливих нейронів.

Досліджено, що при одночасному нанесенні подразнення на кілька рецепторів реакція-відповідь наступає на дію тих, які володіють найбільшою силою. Рефлекторні реакції на дію інших подразників не відбуваються.

Біологічне значення гальмування полягає в тому, що воно:

- дає можливість організму реагувати в кожний конкретний момент лише на ті подразники, які в даний момент мають для нього найбільше значення, а отже забезпечує пристосування організму до навколишнього середовища;

- запобігає перевтомі нервової системи;

- взаємодіючи із збудженням, дозволяє організму здійснювати координовані дії. Наприклад, під час ходьби збудження нейронів, які посилають імпульси до м’язів-згиначів, супроводжується гальмуванням нервових клітин, які проводять імпульси до м’язів-розгиначів того ж суглобу.

РОЗДІЛ

2

Вікові зміни органів і систем

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА

• Ембріональний розвиток нервової системи.

» Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених.

• Безумовні рефлекси новонародженого.

• Розвиток нервової системи у віковому аспекті.

• Формування моторних і психічних функцій у дітей.

• Геронтологічні зміни нервової системи.

• Аналізатори.

• Вища нервова діяльність.

• Виховання.

• Проблеми, що виникають у разі патологічних змін нервової системи й аспекти невідкладної допомоги.

• Оцінка стану пацієнта медичною сестрою та її дії.

• Завдання для самоконтролю.

Нервова система пристосовує організм до навколишнього середови­ща, регулює всі внутрішні процеси і підтримує гомеостаз організму. Робо­та нервової системи базується на рефлекторній діяльності. Головні лан­цюжки рефлекторної дуги зображені на мал. 1.

Ембріональний розвиток нервової системи

Нервова система на 1 -му тижні ембріогенезу формується з ектодермально-го зародкового листка у вигляді медулярної пластинки, з якої в подальшо­му утворюється жолобок, краї його змикаються й утворюють медулярну трубку. Передній кінець трубки на 2-му тижні стовщується. З цього стов­щення на 5—6-му тижні утворюються мозкові пухирі, які дають розвиток п'яти частинам головного мозку (мал. 2). Частини головного мозку розви­ваються нерівномірно.

Задня частина медулярної трубки залишається тонкою і з неї розви­вається спинний мозок. Таким чином нервова система має ектодермальне

походження. Із самої трубки утворюється мозкова тканина, порожнина трубки стає спинномозковим каналом і шлуночками головного мозку. З країв жолобка утворюються периферійні ганглії та нерви.

Найінтенсивніший поділ клітин мозкової тканини відбувається від 10-го до 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Цей період називається кри­тичним періодом формування нервової системи. Спочатку збільшується кількість нейронів, а потім прискорюється поділ гліальних клітин з до­поміжною функцією, їх утворення продовжується після народження.

Різні відділи головного мозку мають свої терміни розвитку і свій темп формування. Внутрішній шар клітин мозкових пухирів росте і дозріває повільніше, ніж кірковий шар. Завдяки переважанню клітин кіркового ша­ру утворюються складки і борозни кори великого мозку. Великі півкулі, стовбур мозку, шлуночки мозку, спинний мозок виділяються вже на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку плода.

На 4—5-му місяці ембріогенезу відбувається ріст і диференціювання ядер гіпоталамуса, клітин мозочка. На 5-му місяці диференціюються го­ловні борозни кори великих півкуль і хоча кора залишається ще незрілою, однак на 6-му місяці починає виявлятися функціональна перевага вищих відділів мозку над підкірковими утвореннями. Складний процес форму­вання головного мозку не закінчується до моменту народження дитини.

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених

На 1 кг маси тіла новонародженого приходиться 107 г мозкової речовини, а в дорослих — 20 г. У новонароджених головний мозок великий, стано­вить 1/8 маси тіла, у дорослих головний мозок відносно маси тіла стано­вить 1/40 (у середньому його маса в дітей 400 г, а в дорослих — 1400 г).

Кора великих півкуль новонародженої дитини має всі головні борозни і звивини, але висота звивин і глибина борозен відносно невеликі. Дрібних борозен і звивин мало, кількість їх поступово збільшується, особливо про­тягом першого року життя. Порівняно з дорослими в дітей менше вираже­на лобна частка, а потилична, навпаки — більше. Бічні шлуночки великих півкуль відносно великі й розтягнуті.

У новонародженого тканина мозку незріла. Клітини сірої речовини, рухові провідні шляхи (пірамідні шляхи) повністю не сформовані. Речови­на півкуль мало диференційована на білу і сіру. Така будова зумовлена тим, що нейрони розташовані не тільки на поверхні кінцевого мозку, айв значній кількості — у межах білої речовини. Практично відсутня мієліно­ва оболонка. Нейрони мають короткий аксон, тільки один дендрит і тоймалорозгалужений, міжневральні синапси недорозвинені. Кількість си-иапсів у момент народження така сама, як у дорослих.

Мозочок у новонароджених недорозвинений. Його півкулі мають малі розміри, їх вкриває тонкий шар сірої речовини, на поверхні якого мало бо­розен і звивин. Розташований він вище, ніж у дорослих. Міст теж розта­шований високо і після народження починає перемішуватись униз до тіла потиличної кістки. Довгастий мозок відносно великий, має горизонтальне положення, його центри функціонально незрілі, лабільні. Спинний мозок у новонароджених більше зрілий порівняно з головним, його функції більш досконалі.

Нервові волокна периферійної нервової системи в новонародженого недостатньо вкриті мієліновою оболонкою, яка відокремлює їх одне від одного. У різних відділах нервової системи мієлінізація відбувається по-різному. Черепні нерви мієлінізуються більш активно, ніж спинномозкові.

Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новона­роджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких формуються умовні рефлекси. Кора великого мозку в новонароджених має здатність ут-иорювати умовні рефлекси. Відзначається невелика сила і рухомість про­цесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узго­дженості.

Рефлекторна діяльність починається в ембріонів на 7-му тижні ембріоге­незу. У плода зафіксований примітивний захисний рефлекс. На 10-му тижні ембріогенезу проявляються харчові реакції. На 11—12-му тижні у плода з'яв­ляються рефлекторні рухи пальців ніг. Така рання стадія рефлекторної діяль­ності була названа стадією локальних відповідей. Збудження не виходить за межі локальних ділянок у центральній нервовій системі. Рефлекторні дуги цих рефлексів розвиваються в напрямку зверху донизу.

На 3—4-му місяці ембріогенезу в плода з'являється виражена подраз­ливість шкірних покривів, що викликає рухову активність з участю вели­кої кількості м'язів. Такі масивні рухи на подразнення шкіри зберігаються після народження і пояснюються іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. Нова стадія називається стадією генералізованої рефлек­торної діяльності. На тлі генералізації нервових процесів формуються ре­флекси, для яких уже відносно удосконалена координація. Після народ­ження у дитини достатньо виражений смоктальний рефлекс. Стає коорди­нованим хапальний рефлекс. Рефлекси дозрівають з участю центрального гальмування.

Початком спеціалізації рефлекторних реакцій є стадія, у якій рефлек-горна діяльність плода забезпечується механізмами стовбура головного мозку і спинним мозком. Наприкінці внутрішньоутробного розвитку в ко­ру великих півкуль плода надходять імпульси по ретикулокортикальних і таламокортикальних шляхах. Ще до народження дитини підкіркові центри і кора кінцевого мозку визначають диференціальний стан центральної нер­вової системи.

У новонароджених рефлекторна діяльність забезпечує пристосування до нових умов середовища. Новонароджена дитина беззахисна, більшу ча­стину доби (20—21 год) спить. Прокидається новонароджений у разі по­силення харчової мотивації або внаслідок подразнення шкіри. Як тільки дитина прокинулась, у неї проявляються смоктальні рухи і рухи голови, які спрямовані на пошук грудей матері. Якщо дитину розповити, то почи­наються масові рухи — згинання і розгинання рук і ніг, зміна положення тулуба. Рухи кінцівок малокоординовані. Більш плавні й повільні рухи ха­рактерні для кисті й пальців рук, вони називаються атетоїдними.

Таким чином, керування скелетними м'язами в новонароджених відносно стале.

Безумовні рефлекси, які проявляються в новонароджених, поділяють­ся на три категорії.

Стійкі автоматизми, що зберігаються на все життя. До них належать ковтальний, глотковий, кон'юнктивальний, надбрівний, сухожилкові ре­флекси кінцівок.

Транзиторні рудиментарні рефлекси, що відображають специфічні умови рівня розвитку рухового аналізатора. Згодом ці рефлекси зникають. До них належать смоктальний, хоботковий, пошуковий, долонно-ротовий (оральні автоматизми), хапальний рефлекс, рефлекс Моро, автоматичні — ходи, повзання, рефлекси Таланта, Переса (спінальні сегментарні автома­тизми), лабіринтний, асиметричний та симетричний шийні тонічні ре­флекси (мієлоенцефальні).

Автоматизми, які з'являються після народження і тому виявляються пізніше. До них належать мезенцефальні установчі автоматизми (лабіринтні рефлекси), прості й ланцюгові шийні та тулубні рефлекси.