Предмет інноватики – створення (розробка), засвоєння та розповсюдження різного типу новшеств (1,2).
Перехід – основний предмет інноватики та її центральна проблема. Але перехід тут включає і переведення, тобто ініційовану та контрольовану зміну. Звідси не слідує, що для неї не значимі цілі нововведення, їх планування, фінансування, відносини навколо них різних відомств, колективів, керівників та виконавців, підготовка персоналу до засвоєння новшества. Сфера уваги інноватики ширше самої зміни, переходу.
Зміни представляють собою діяльність по оновленню, тобто по перетворенню чиєїсь іншої діяльності. Засобами такого перетворення виступають заміна одних елементів, частин на інші, або доповнення уже наявних – новими. Подібна діяльність у всіх сферах життя суспільства має загальні риси та закономірності. Скрізь спочатку визнаються цілі зміни, розробляється новшество, якщо треба, то воно випробовується, потім освоюється та розповсюджується та, нарешті, «відмирає», вичерпуючись морально або фізично. Майже завжди виникає проблема наслідків – бажаних та шкідливих, передбачених та неочікуваних. Кожне нововведення в чомусь дуже важливому схоже на якесь інше, де б воно не здійснювалося. Отже, новвовведення це організаційний механізм, особлива робота по здійсненню цілеспрямованих змін.
Предметом інноваційного пошуку можуть бути: нові організаційні структури, методи вироблення рішень, форми стимулювання нові моделі одягу, види послуг, форми і методи розв’язання гострих суспільних проблем (молодіжні житлові кооперативи, різноманітні клуби та обєднання, сімейні ферми та ресторани); моделі соціальних відношень та структур (молодіжний житловий кооператив, клуб «Терпсихора», шкільний завод «Чайка»); методи діяльності (методи навчання, лікування алкоголізму, методи атестації керівників, організації колективних рішень). Програми, методики структури. Засіб, організаційна форма,технологія.
Предмет діяльності не обов’язково є новшеством, він може бути уже відомим, але обмежено використовуватись.
Типологія нововведень
Будь-яка галузь науки прагне розібратися зі своїм «предметним господарством». Завжди корисно впорядкувати поняття, ознаки та форми. Систематизація – це ще і пошук. Групування нововведень за різними підставами повинні не тільки конкретизувати структуру об’єкта, але і виявити в ньому проблемні зв’язки у співвідношенні між різними типами нововведень, визначити новий предмет вивчення. Проблемний характер таких співвідношень і є головний результат систематизації (2).
Маючи на увазі склад нововведення, виділимо три найбільш загальні підстави для систематизації: за типом новшества, за механізмом здійснення, за особливостями інноваційного процесу (2).
1. За типом новшества нововведення можна розбити на дві основні групи: матеріально-технічні та соціальні. Слід відрізняти саме новшество від його носія. Наприклад, установка «телефону довіри» в деяких містах, за яким у критичному душевному стані люди можуть зв’язатися з психологом або психіатром, є соціальне нововведення. Тому що новшеством тут є сам метод рішення проблеми, а телефонний апарат, кабель, номер, кабінет спеціаліста – лише засоби, носії даного новшества. Причому вони матеріально-технічно нічим суттєвим не відрізняються від всіх інших.
До матеріально-технічних нововведень відносяться: техніка (обладнання, прилади); технологія (виробничі процеси); промислові матеріали (сировина та кінцевий продукт).
Соціальні нововведення поділяють на: економічні (нові матеріальні стимули, показники системи оплати праці); організаційно-управлінські (нові організаційні структури, форми організації праці, вироблення рішень, контролю за їх виконанням); соціально-управлінські, тобто цілеспрямовані зміни колективних відношень (виборність бригадирів, новій форми виховної роботи, створення нових громадських органів); правові (головним чином зміни в законодавстві); педагогічні (методи навчання, виховання). Іноді економічні, організаційні, правові нововведення поєднуються поняттям «управлінські»
На відміну від матеріально-технічних, соціальні нововведення мало вивчені. Вважається, що соціальні нововведення здійснюються особливо важко, оскільки невизначеність їх параметрів та результатів дозволяє імітувати зміни що вимагаються без фактичної реалізації. Така «не строгість» цих нововведень порівняно з технічними навряд чи може бути відновлена зусиллями «строгості» у контролі за ними. Шукати джерела їх ефективності слід в особливих методах їх формування.
У соціальних нововведень порівняно з матеріально-технічними:
більш тісний зв'язок з конкретними суспільними відношенням. Одні й ті ж новшества можуть по різному проявити себе в країнах, навіть дуже близьких за суспільним устроєм, у різних регіонах одної країни;
велика сфера застосування, бо впровадження технічних новшеств часто супроводжується необхідними управлінськими, економічними та іншими змінами, але самі по собі ці нововведення далеко не завжди вимагають нового технічного оснащення. Тому приймаючи до засвоєння нове обладнання, доводиться одночасно планувати відповідну організаційну перебудову. Чим радикальніше технічне нововведення, тим більших змін в організаційних зв’язках та нормах вони вимагають;
сильніше залежність використання новшества від групових та особистих якостей користувачів. Оскільки суть таких новшеств полягає у введенні або очікуванні нових зразків службової поведінки працівників (хай навіть у певних загальних рамках), це позначається і на втіленні новшества. Можливо, останнє реалізується у стількох варіантах, скільки виявиться його носіїв та користувачів;
складніше підраховується ефективність: не настільки очевидні та доказові переваги, як у випадку з технічними нововведеннями. Експерименти, випробування доводиться проводити не в лабораторних умовах, а на діючому об’єкті. Звідси і труднощі виділення у загальному результаті внеску даного новшества, особливо коли мова йде про новий зразок поведінки або форму відношень. Можливо в цьому полягає одна з причин хвороби соціальних нововведень – загроза переродження їх у старі форми, повернення до попередньої суті;
відсутність стадії «виготовлення», яка звичайно важко проходить у нововведень технічних. Процедура виготовлення поєднується з проектуванням, що дозволяє уникнути виходу інноваційного процесу з одної галузі в іншу, прискорює процес створення новшества;
своєрідність феномену «винаходу» порівняно з більшістю технічних нововведень, що сприяє особливій авторській активності в їх просуванні на всіх стадіях. Радикальні управлінські нововведення, як правило, розробляються та проектуються колективно та з багатьма узгодженнями. При цьому новизна частіше буває не «лабораторного», а «польового» походження, з передового досвіду, знахідок практиків. Тому реальна фаза виникнення соціальних ініціатив виявляється набагато ширше та різноманітніше, у тому числі і за межами кола професійних розробок;
наявність у таких нововведень своєї ціни. Відносно невеликі витрати грошових засобів, матеріалів, обладнання при створенні та тиражуванні новшеств не означають справжньої дешевизни. Предметом змін у цих нововведеннях стають самі працівники, їх положення, статуси, звички, відношення тощо. Платити за оновлення доводиться у цьому випадку напруженням, що викликається змінами, іноді – інтересами цілих груп працівників. Звичайно, при цьому інші групи можуть виграти. Але «стресові точки» виявляються у соціальних нововведеннях, частіше, ніж у технічних.
Названі особливості соціальних нововведень спонукають до пошуку таких засобів їх здійснення, які сприяють у подоланні труднощів та використанні властивих їм переваг. Мається на увазі, наприклад, необхідність більш широкої соціальної бази для розробки таких новшеств, залучення у неї різних організаційних груп за їх місцем на «горизонталі» та «вертикалі»; перетворення їх у колективну творчість, з розвитком організаційних відношень, а через них – і більш широких соціальних відношень. Потрібні методи активізації учасників нововведень.
Між матеріально-технічними і соціальними типами нововведень виявляється їх взаємозамінність. Так, продуктивність праці може бути підвищена шляхом впровадження нової техніки, а також завдяки новим методам організації праці та стимулювання. У ряді випадків останні навіть більш ефективні та дешеві. Ця здатність різних за своєю природою нововведень до взаємозамінності часто недооцінюється, тому буває, що великі витрати на оновлення технічної бази виробництва не дають очікуваного результату, тому що необхідно змінювати застарілий господарчий механізм.
Іноді говорять: всі нововведення слід розглядати як комплексні, в єдності всіх їх сторін. Мається на увазі, що не буває «чисто» технічних або економічних нововведень, бо кожне з них має свої соціальні та інші аспекти та наслідки. Така єдність дійсно є. але тут слід розрізняти справжню комплексність нововведення, що складається з рівнозначних компонентів різної природи, від тих, які базуються на одному новшестві, але викликають потім шлейф інших проблем, вторинних по відношенню до основної. Наприклад, автоматизована система управління включає в себе не тільки прилади, але і нові функції відношення, завдання, тобто певну реорганізацію. Технічні та організаційно-управлінські компоненти тут утворюють комплекс. Також можна сказати і про бригадний госпрозрахунок – соціально-організаційне та економічне нововведення одночасно, де обидві сторони невіддільні уже у самому проектуванні. Інша справа, коли засвоюється нове обладнання, наслідком чого виявляються зміни в статусам працівників, у змісті їх праці. Звичайно, і ці соціальні, економічні аспекти технічного нововведення повинні враховуватися ще на стадії проектування. Більш того, але деяким з них створюване новшество може виявитися непридатним або вимагати перепроектування. Але тим не менше не можна не бачити відмічену вище різницю. Комплексне новшество та комплексне новововведення – не одне й те саме. Перше¸ будучи багатосоставним, викликає і комплексне нововведення – нововведення комплексне за новшеством. Якщо ж новшество однорідне, а проблеми іншої природи виникають або прогнозуються у процесі його впровадження, то таке нововведення позначимо як «комплексне по реалізації». Таким чином, комплексність нововведень може бути первинного порядку та вторинного.
Ці ж нововведення слід перерозподілити, на забезпечуючі та продуктивні. Вводячи таке співвідношення, вникає проблема. Можна стверджувати наявність ще одної важливої інноваційної закономірності – першості продуктивних нововведень перед забезпечуючими. Питання принципове і стосуються вихідних установок інноваційної політики та завдань удосконалення управління. Суть у тому, що орієнтуючи трудові колективи на оновлення своєї продукції, ми тим самим спонукаємо їх до модернізації наявного у них обладнання та технології. Якщо ми зможемо поставити підприємства у такі умови, коли вони будуть життєво зацікавлені у переході на більш прогресивні вироби, то досить скоро стане зрозуміло, що без прогресивних засобів праці їм цих цілей не досягти, так же як і без сучасних методів та структур управління, способів оцінки праці керівників. Значить, у нашій системі управління науково-технічним прогресом основний стимулюючий акцент слід робити на продукцію, що випускається, а вона вже неминучо «потягне» за собою основні фонди, тим більше що передові вироби, будучи продуктними нововведеннями для одного заводу, стають забезпечуючими нововведеннями для багатьох інших. І навпаки, переважний упор у директивах та стимулах на модернізацію процесу виробництва обертається тим самим «звітним впровадженням». Визнання пріоритету продуктних нововведень перед забезпечуючими дає відповідні орієнтири і для перебудови господарчого механізму: розгорнути існуючу залежність підприємства-споживача від підприємства-поставщика в єдино вірному – зворотному напряму. Для цього слід дати споживачу можливість вибору поставщика, а заробітну плату всіх працівників підприємства від вахтера до директора поставити у пряму залежність з реалізацією продукції, допустивши і значну самостійність у визначенні номенклатури своїх виробів та штатного розпису. (2)
За інноваційним потенціалом (можливості (внутрішні ресурси) самого нововведення, які визначають ступінь удосконалення, якісне зростання об’єкта інновації) нововведення поділяють на:
радикальні або базові (принципово нові технології, методи управління, види продукції). Радикальні нововведення не завжди відрізняються грандіозністю рішень. Наприклад, одне тільки переміщення отвору для нитки з одного кінця голки на інший послужило поштовхом до створення швейних машин та здійснило переворот у виробництві одягу та взуття. Мають потужний інноваційний потенціал, але створити їх складно, тому зустрічаються дуже рідко;
комбінаторні - використання різних сполучень конструктивного поєднання елементів (нове конструктивне поєднання раніше відомих прийомів, які в даному сполученні попередньо не використовувалися. Мова йде не про механічне поєднання фрагментів будь-яких технологій, а про конструктивне поєднання, тобто таке, при якому зявляються нові системні властивості, що раніше не проявлялися, що дають ефективний позитивний результат); Про великі можливості комбінаторних нововведень відомо давно. Саме ідея поєднання телеги з паровою машиною, що використовується на ткацьких та прядильних верстатах, була реалізована при створенні паровозу. Взагалі, сучасне конструювання, будівництво прямо націлені на створення типових вузлів, придатних для різних машин, приладів, споруд;
модифікуючі чи модифікаційні ?(покращення, доповнення існуючих структур, конструкцій, форм, того, що має аналог та прототип). Модифікуючі, удосконалюючі нововведення можуть грати і консервативну, гальмівну роль. Штучно продовжуючи «життя» колись діючого прогресивного та принципового новшества, вони згладжують його невідповідність зміненому середовищі. Об’єктивно ці «покращення» іноді гальмують, дозволяють відкладати рішучі заходи модернізації виробництва.
Питання про їх співвідношення має значення не тільки для оцінки конкретних змін, але і для аналізу характеру розвитку технічної бази виробництва та управління ним. Нововведень модифікуючого, покращуючого типу повинно бути більше і появлятися вони повинні частіше базових, адаптуючи останні до змінених умов та завдань. Але пристосувальні можливості нововведення не безмежні. На якомусь етапі суспільного, господарського розвитку вони уже не в змозі ефективно підтримувати свою застарілу базу, компенсувати її «видихання». І тоді затримка з розробкою та реалізацією чергових радикальних нововведень грозить стагнацією у якійсь сфері діяльності, дисфункції управління нею. Тому радикальні, базові нововведення представляють особливу суспільну цінність. Але вони ж викликають і великий «тектонічний ефект» (загальносистемну суперечність) та великий опір. Тому стосовно до таких нововведень повинні бути вироблені механізму суспільної підтримки (2).
Одною з підстав для класифікації нововведень є відношення до їх попередників. При такому підході інновації відносять або до заміщующих, або до відмінюючих, а також до відкриваючих та ретронововведень: