8. За касаційним оскарженням і опротестуванням є ак
ти, які оскаржуються і опротестовуються, тільки опроте
стовуються, не оскаржуються і не опротестовуються.
На оскарження і опротестування встановлено семиденний строк. Не оскаржуються і не опротестовуються всі акти Верховного Суду України. Не підлягають окремому оскарженню і опротестуванню також ухвали, винесені судом першої інстанції під час розгляду справи, яка закінчилася винесенням вироку (ст. 354 КПК). Не можуть бути оскаржені чи опротестовані рішення по заявлених клопотаннях про допуск громадського обвинувача і захисника, про порядок дослідження доказів, про призначення експертизи в суді, про відкладення судового розгляду, про поновлення судового слідства та ін. В цих випадках заперечення можуть бути викладені в касаційній скарзі чи протесті на вирок. Не опротестовуються і не оскаржуються також рішення, винесені у випадках, передбачених ст.ст. 42, 407, 414 та ін. КПК (спір про підсудність, умовно-дострокове звільнення, погашення і зняття судимості та ін.).
Оскарженню і опротестуванню підлягають акти, не пов'язані з вироком: окрема ухвала, ухвала про накладення штрафу на особу, яка порушила порядок в залі засідання суду, про порушення кримінальної справи щодо нової особи, про закриття кримінальної справи, постанови судді і ухвали суду про відмову в порушенні кримінальної справи.
Деякі процесуальні акти не оскаржуються, але можуть бути опротестовані прокурором: це постанови, ухвали про віддання до суду, про повернення справи на додаткове розслідування, про порушення кримінальної справи за новим обвинуваченням. Всі судові акти, які набрали чинності, у
20
випадках їх незаконності можуть бути опротестовані порядком нагляду.
Є певна специфіка в реагуванні на процесуальні акти, які складають органи попереднього розслідування. Оскільки повноваження прокурора при здійсненні нагляду за законністю розслідування злочинів має владний характер і він вправі скасовувати незаконні постанови органів попереднього розслідування, то акти цих органів не опротестовуються, але можуть бути оскаржені прокуророві (ст. 110, 234 КПК). Не можна погодитись з думкою про те, що серед актів прокурорського нагляду на попередньому слідстві і дізнанні мають місце і протести.
Скаржниками на дії і рішення органів попереднього розслідування можуть виступати не тільки особи, зацікавлені в результатах справи, а й інші громадяни та посадові особи. Будь-яких строків для оскарження дій і постанов органів дізнання і слідчих закон не передбачає, за винятком постанов про закриття справи, де для цього визначений семиденний строк (ст. 215 КПК).
Але це зовсім не означає, що пропущення вказаного строку виключає прийняття прокурором скарги і вирішення її по суті. Він вправі це зробити, не відновлюючи пропущений строк, і зобов'язаний дати відповідь скаржнику протягом трьох днів після отримання скарги (ст. 235 КПК).
Передбачений семиденний строк на оскарження перед прокурором постанови слідчого чи органу дізнання про закриття справи має дисциплінуюче значення. Оскарження не повинно затягуватись. Крім того, вказаний строк має своє значення для виконання рішень, сформульованих в постанові про закриття справи. Наприклад, протягом усього часу оскарження не повинні знищуватись речові докази, передаватися матеріали справи на розгляд товариського суду, комісії в справах неповнолітніх, скасовуваться арешт на майно і т.ін.
Незаконними є процесуальні акти, підготовлені з порушенням чи відхиленням від вимог закону. Істотні порушення кримінально-процесуальних норм перелічені в ст. 370 КПК. Проте це не вичерпний перелік. Юридичні наслідки недодержання закону щодо конкретного документа залежать від ступеня порушення законності.
9. Щодо порядку поновлення законності існують акти, які скасовуються, змінюються прокурором, судом, а також є й такі, що не підлягають цьому.
Органи і посадові особи, які склали кримінально-процесуальні акти, за загальним правилом, не мають права їх
21
скасовувати чи змінювати. Так, ні слідчий, ні суддя не можуть анулювати своє процесуально оформлене рішення. Це вправі зробити прокурор, якщо йдеться про документи попереднього розслідування, чи вищого суду у випадку незаконності судового рішення. В деяких випадках слідчому надано право самому виправляти допущені помилки, неточності: він може скасувати застосований ним запобіжний захід, відстрочити застосування приводу свідків чи іншої особи, але не має права, наприклад, скасувати свою постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та ін. Це можна зробити лише через прокурора, який здійснює нагляд, чи вищестоящого. Наприклад, в 1989 р. прокурорами колишнього Союзу було скасовано понад 5 тис. необгрунтованих постанов про порушення кримінальних справ, а також 184 тис. постанов про відмову в порушенні, припиненні й закритті кримінальних справ1.
Як правило, не підлягають скасуванню уже виконані рішення органів попереднього розслідування. Винятками можуть бути, наприклад, застосування запобіжного заходу, накладення арешту на майно. Якщо незаконна постанова слідчого про проведення обшуку уже виконана, то прокурор її не скасовує, а вживає відповідних заходів впливу на слідчого, який допустив порушення законності. Іноді сам закон визначає спосіб дії при виявленні незаконного рішення: якщо справа порушена незаконно, прокурор змінює постанову органу розслідування чи закриває справу, якщо по ній вже проводились слідчі дії (ст. 100 КПК).
Судові акти за скаргами чи протестами можуть бути скасовані чи змінені вищестоящими судовими інстанціями. В деяких випадках свої ухвали можуть скасовувати і суди, які винесли їх (наприклад, ухвали про накладення судом штрафу за порушення порядку в залі судового засідання - ст. 272 КПК). Суд, який постановив вирок, вправі також вирішувати сумніви, суперечки та інші, вказані у законі питання, що пов'язані з виконанням вироку (ст. 409 КПК).
Кримінально-процесуальні акти можна також класифікувати за підставами, умовами їх прийняття, правовими наслідками, ступенем процесуального примусу, емоційним впливом на людину та іншими ознаками і якостями.
Підлягають самостійній класифікації й окремі види процесуальних актів, наприклад, постанови, ухвали, протоколи, вироки, протести та інші акти, передбачені законом.
В Прокуратуре Союза ССР // Известия. - 1990. - 25 фсвр.
22
3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ
В кримінальному судочинстві, як уже зазначалось, існує понад 20-ти різних видів процесуальних документів: це'постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, описи тощо.
Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій зміст, значення, структуру.
Постанова це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, одноособово судді, президії суду, Пленуму Верховного Суду України (п. 14 ст. 32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи і т.п. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування. Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК.
На практиці, постанови складаються із вступної, описової і резолютивної частин. У вступній частині містяться: назва постанови, місце і час складання, посада (якщо є, то звання або чин) особи, яка винесла постанову, її прізвище й ініціали, короткий зміст справи, по якій проводиться розслідування. В описовій частині викладаються встановлені обставини, дається їм оцінка, наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення, вказуються статті закону, якими керувалась особа, виносячи постанову. В резолютивній частині міститься формулювання прийнятих рішень.
Постанова підписується відповідальною посадовою особою, а в деяких випадках санкціонується (ст. ст. 157, 177, 178 та ін. КПК); затверджується (ст. ст. 218, 229 КПК) чи узгоджується з прокурором (ст. ст. 7-10 та ін. КПК).
Виконання постанов забезпечується не лише процесуальним примусом (привід, взяття під варту), а й і моральними факторами, високим авторитетом органів, осіб, які прийняли відповідні постанови. Наприклад, закон нічого не говорить про примусове освідування потерпілого, свідка, взяття у них зразків для порівняльного дослідження (волосся, кров та ін.).
Особливими юридичними ознаками позначаються роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства. Воніг складаються на основі узагальнених матеріалів судової практики, розвитку юридич-
23
ної науки, є обов'язковими не тільки для судів, а й для усіх інших органів у їх правозастосовчій діяльності.
В цьому плані керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду можна віднести до міжвідомчих актів.
Протокол за КПК (п. 20 ст. 32) визначається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і результати. В КПК Казахстану (п. 23 ст. 21) під протоколом розуміється процесуальний документ, в якому описується кожна процесуальна дія. Таке визначення є більш правильним, оскільки не усі протоколи відносяться до слідчих дій, як це вказано в КПК України (наприклад, протокол ознайомлення з матеріалами справи).
Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені ст. 85 КПК.
Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дії, яка проводиться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.
Самостійну групу становлять протоколи розпорядчих і судових засідань суду першої інстанції і засідань Пленуму Верховного Суду (ст. 84 КПК). Реквізити цих протоколів вказані у ст. ст. 86, 87 КПК.
В протоколах не можна використовувати формулювання оціночного характеру, робити висновки, які вимагають спеціальних знань. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в установленому законом порядку, є джерелами доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення справи (ст. 82 КПК).
Обвинувальний висновок - підсумковий документ, попереднього розслідування, який прикладається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно буде вирішувати суд першої інстанції.
Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (ст. ст. 223, 224 КПК).
При направленні справи до суду обвинувальний висновок в обов'язковому порядку має бути затверджений прокурором. Правова природа цього процесуального документа дуже складна. З однієї сторони, його складає слідчий чи особа, яка проводить дізнання, формулюючи конкретне обвинувачення, з другого боку - вони не є обвинувачами і в суді як такі не виступають.
24
Обвинувальний висновок це єдиний документ, складений на попередньому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані обвинувальний висновок відіграє велику суспільно-політичну і виховну роль.
Обвинувальний висновок з додатками суду вручається підсудному, а якщо ним є неповнолітній, то в копії - його законному представникові (ст. 254 КПК), що дає можливість будувати захист проти висунутого обвинувачення.
У описовій частині обвинувального висновку обставини злочину можуть бути викладені в хронологічному, системному чи змішаному порядку. Хронологічний метод означає, що обставини викладаються у тій послідовності, в якій вони були встановлені слідчим, його доцільно застосовувати, коли обвинувачений не визнає своєї вини. При системному методі описується подія злочину в усіх його стадіях від підготовки до вчинення. По багатоепізодних справах названі методи можуть застосовуватись в сполученні.
Трапляються випадки, коли в описовій частині обвинувального висновку замість аналізу доказів робиться лише посилання на їх джерела, не виділяються обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність обвинуваченого, не вказуються необхідні відомості про потерпілого.
При підготовці обвинувального висновку необхідно уникати неконкретності в описі злочину і фактів. Резолютивну частину слід погоджувати із змістом постанови про притягнення особи як обвинуваченого.
Подання - документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання по виконанню вимог ст. ст. 23, 23 і КПК. При розслідуванні кримінальної справи вказані органи зобов'язані виявлять причини і умови, які сприяють вчиненню злочину і вживати заходів через відповідні органи до їх усунення. Суд в таких випадках виносить окрему ухвалу (ст. ст. 232, 340 КПК).
За своїм характером подання має профілактичну спрямованість. В ньому повинно бути вказано, кому воно адресується, зазначена назва документа. В описовій частині коротко викладається фабула справи, потім - виявлені причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, із зазначенням винних осіб. При необхідності робляться посилання на докази, а також на службові інструкції та інші нормативні акти, які не виконувались. Подання завершується резолютивною частиною, в якій формулюються висновки і пропозиції. Вказується, хто має розглянути подання і усунути виявлені судом порушення і недоліки та вжи-
25
ти заходів до їх недопущенню у майбутньому. Бажано запропонувати конкретні заходи профілактики.
Якщо подання виходить за рамки однієї справи і має узагальнюючий характер, то, на нашу думку, його повинен підписувати прокурор, оскільки за законом (ст. 23 КПК) органи розслідування зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Подання прокурора має бути невідкладно розглянуто.
Не пізніше місячного строку по ньому повинні бути прийняті відповідні заходи і повідомлено про це органу, який направив подання (ст. 23 Закону про Прокуратуру України). В ст. 23 КПК нема вказівки на безвідкладний розгляд подання, що не можна визнати правильним. Розглядати подання рекомендується з участю представника органу, який вніс його.
До недоліків, які зустрічаються при складанні подання слід віднести те, що в деяких з них дуже детально і широко описуються обставини справи, а причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, викладені неконкретно, в загальних рисах або зовсім не вказуються, хоча мета подання - вжиття заходів до усунення причин і умов, які сприяли злочину. Це повинно бути відображено уже в назві документа.
Ухвали - це всі рішення (крім вироку), які постановив суд першої інстанції в судових і розпорядчих засіданнях, рішення касаційної інстанції, а також колегії в кримінальних справах Верховного Суду України (п. 13 ст. 23 КПК). Закон визначає зміст ухвал розпорядчого засідання (ст. 250 КПК), касаційної інстанції (ст. 378 КПК), а також порядок їх винесення (ст. 273 КПК). Окремо регулюються підстави винесення окремої ухвали (ст. ст. 340, 382 КПК).
Рішення у вигляді ухвали - це завжди судовий акт, постановлений судом колегіально. Вони виносяться з усіх питань, які вирішує суд під час судового рзгляду: про направлення справи за підсудністю, віддання обвинуваченого до суду, повернення справи на додаткове розслідування, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем, відповідачем, про закриття справи, застосування примусових заходів медичного характеру та ін. Складаються вони із вступної, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 378 КПК) і, винесені під час судового розгляду, підлягають оголошенню (ст. 273 КПК).
Ухвали, як й інші судові рішення, що набрали чинності, є обов'язковими на усій території України для усіх де-
26
ржавних і громадських організацій, підприємств, установ, службових осіб і громадян (ст. 403 КПК).
Вирок - рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).
Своєрідною рисою вироку є те, що він відноситься не тільки до теперішнього часу, а й одночасно звернений у минуле і майбутнє, оскільки в ньому реконструюються події, що мали місце в минулому, а призначеним судом покаранням прогнозується на майбутнє досягнення певної мети.
Серед всіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винною і піддана кримінальному покаранню.
Вирок постановляється іменем (ім'ям) України.
Постановлення вироку детально регламентовано законом - гл. 28, ст. ст. 333-335, 446 КПК.
Виноситься вирок виключно в нарадчій кімнаті при додержанні таємниці наради суддів (ст. 322 КПК). Висновки в ньому повинні бути суворо визначеними, чіткими, категоричними.
Виправдувальний вирок виноситься у випадках: коли не встановлена (відсутня) подія злочину, якщо у вчинках підсудного немає складу злочину, не встановлена його участь у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 6, ст. 327 КПК).
Недоведеність участі особи у вчиненні злочину за своєю юридичною силою, за наслідками, рівнозначна доказом невинності. Обвинувальний вирок не тільки стає таким з призначенням реального покарання, а й без такого (коли на момент розгляду справи в суді вчинок втратив суспільну небезпечність, особа перестала бути суспільно небезпечною) чи із звільненням від покарання (із закінченням строку давності, внаслідок амністії, помилування). Можуть бути вироки з умовним засудженням, відстрочкою виконання.
Усі вироки оголошуються прилюдно в залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа в закритому, чи відкритому судовому засіданні (ст. ст. 20, 34 КПК).
Також негайно оголошується вирок підсудному, видаленому із залу засідання за порушення порядку (тимчасово чи на весь період розгляду справи). В останньому випадку вирок може бути оголошений за місцем тримання засудженого під вартою. З цією метою він може також бути доставлений до залу судового засідання (ст. 272 КПК).
27
Вироки Верховного Суду України оскарженню і опроте-стуванню в касаційному порядку не підлягають і набирають чинності з моменту проголошення. Виправдувальний вирок і вирок, за яким підсудний звільняється від покарання, чи при обранні йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, завжди виконується негайно в залі судового засідання після його проголошення. Підсудний тут же звільняється з-під варти, якщо він був попередньо заарештований (ст. ст. 342, 401 КПК).
Вирок, який набрав чинності, підлягає виконанню на усій території України та за її межами, якщо щодо цього є певні міжнародні угоди.
Протест - офційна заява, вимога відповідних судових і прокурорських органів про перегляд судових вироків, рішень, ухвал, постанов. КПК (п. п. 15, 16, 19 ст. 32) дає визначення деяких різновидів протестів: касаційний протест1 - протест прокурора про відміну чи зміну вироку, який не набрав чинності; окремий протест - протест прокурора про відміну чи зміну ухвали суду або постанови судді, які не набрали чинності; протест в порядку нагляду - протест уповноважених законом осіб про скасування чи зміну вироку, ухвали і постанови суду, які набрали чинності.
Порядок прийняття названих протестів регулюється законом (ст. ст. 347-356, 384-387 КПК).
В законі йдеться також про протест для перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 399 КПК). Він приносится за правилами опротесту-вання судових актів, які набрали чинності. Підстави для поновлення справи в зв'язку з нововиявленими обставинами передбачені законом (ст. 397 КПК). Вирок, опротестований в порядку ст. 397 КПК, підлягає тільки скасуванню. Зміни вироку в даному випадку закон не передбачає.Под-аний касаційний протест за законом (ст. 353 КПК) може бути доповнений чи змінений. Це правило, очевидно, може бути віднесено і до протестів на судові акти, які набрали чинності. Додатковий протест може містити дані, висновки, обставини, які доповнюють, уточнюють, коректують основний. Обидва вони розглядаються судом.
Проте зміни, які тягнуть за собою погіршення становище засудженого чи виправданого, можуть бути внесені не
1 Згідно з ст 37 Закону України "Про прокуратуру" вносяться не протести, а касаційні і окремі подання. В даному випадку ми не бачимо істотної різниці в оформленні цих протестів і подань.
28
пізніше як за три доби до початку розгляду протесту (ст. 353 КПК). З такими змінами (до розгляду протесту) повинні бути ознайомлені особи, інтересів яких вони стосуються (ст. 353 КПК).
Повторно винесені вирок, ухвала чи постанова в зв'язку із скасуванням їх в касаційному чи наглядному порядку можуть бути опротестовані повторно на загальних підставах. По такій справі повторні протести будуть стосуватимуться знову винесених судових актів.
4. ВИМОГИ, ЯКИМ ПОВИННІ ВІДПОВІДАТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ АКТИ
Кримінально-процесуальний закон не містить загальних вимог, які пред'являються до документів, складених в кримінальних справах, вказуючи лише назву і зміст деяких із них (ст. ст. 85, 130, 332-335, 378 та ін. КПК). Проте всі документи повинні відповідати загальним вимогам, які ставляться до будь-яких індівідуально-правових актів застосування норм права. Вони мають бути законними, обгрунтованими, мотивованими, справедливими, логічними, грамотно і культурно оформленими, а в цілому - високоефективними. Поспіхом прийняті процесуальні рішення, неправильно складені документи підривають авторитет органів розслідування, суду, прокуратури.
Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий.
Процесуальний акт визнається законним, якщо: його прийняття передбачено КПК, якщо він винесений компетентним органом чи особою; постановлений при додержанні умов, зазначених в законі; його постановлення відповідає процесуальній формі, позначено послідовністю винесення процесуальних актів.
Документ буде законним лише тоді, коли він відповідає названим вимогам, є істинним, правдивим, безсумнівним.
Законність не можна протиставляти доцільності, яка враховується і реалізується в межах законності. Виконання закону не може бути недоцільним, як і його порушення не може бути визнане доцільним. Найвища доцільність полягає в самому законі.
29
З законністю прийнятого рішення тісно пов'язана його обгрунтованість. Законним може бути тільки обгрунтований правовий документ.
В той же час в окремих випадках обгрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (непідписаний одним із суддів вирок, відсутність санкції прокурора на постанові про тримання під вартою та ін.). Якщо законність головним чином відповідає додержанню норм права, то обгрунтованість завжди пов'язана з фактичною стороною застосування закону щодо конкретної життєвої ситуації. Факти у їх сукупності надають акту доведеної і законної властивості. Проте не можна їм сліпо вклонятись. їх необхідно аналізувати, оцінювати критично, з'ясовувати їх зміст.
Те, що на перший погляд може здаватися злочинним, не завжди є таким (самогубство і т.п.). Обгрунтованість як властивість правового акта означає, що висновки і рішення по ньому мають грунтуватись на сукупності фактів, на достатніх доказах, які б в обов'язковому порядку охоплювали всі істотні обставини справи і відбивали реальну дійсність.
Обгрунтованим може бути тільки рішення, яке не суперечить істині, яку можна практично перевірити. В той же час слід розрізняти поняття "істинність" і "обгрунтованість", оскільки встановлення істини тісно пов'язано з певним процесом пізнання об'єктивної дйсності і має проміжний, відносний характер. В ряді випадків закон вимагає, щоб прйняті акти були також мотивованими.
Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали (ст. ст. 131, 206, 378 та ін. КПК), вироки (ст. 334 КПК), а іноді і протоколи (ст. 106 КПК). Мотивованість акта - це наявність в ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення. КПК Російської Федерації (ст. ст. 312, 314) поряд з вступною і резолютивною частинами вироку передбачає описову, куди включаються і мотиви. Проте у вироку головне не опис діянь, а докази, мотивація. Це відображено в ст. 334 КПК.
Мотивованість процесуального акта пов'язана з альтернативою рішень, що приймаються. Компетентна особа має право обрати певне рішення, мотивування якого є важливим засобом самоконтролю. Так, якщо орган дізнання вирішив затримати підозрюваного, то він повинен в протоколі пояснити причину, мотиви затримання (ст. 106 КПК), щоб це рішення не було розцінене як суб'єктивне, не прозо
диктоване необхідністю. Мотиви і результати прийнятого рішення мають перебувати у повній гармонії. При цьому мотиви не повинні бути другорядними навіть при позитивних результатах. В свою чергу, позитивні мотиви не можуть виправдати негативного результату, тим більше одержаного незаконним шляхом. Нетерпимою є й неправдива мотивація, яка використовується для маскування дійсного мотиву прийнятого рішення. Боротися із злочинністю не можна, вдаючись до порушень законності, обману.
Мотивованість прийнятого рішення має сприяти нагляду за законністю і обгрунтованістю процесуального акта, допомагати виявляти помилки в судженнях осіб, які приймають рішення, давати можливість обвинуваченому й іншим особам зрозуміти доводи, які покладені в основу прийнятого рішення і належним чином захищати свої інтереси. Мотивованість начебто окреслює, робить більш яскравими обгрунтованість і законність рішень, надає документам внутрішньої і зовнішньої переконанності, виключає сумніви, суб'єктивізм.
Переконливість як самостійна ознака процесуальних рішень, завжди пов'язана з певною їх оцінкою сторонніми особами, які не мають прямого відношення до кримінального судочинства.
Судовий розгляд повинен бути організований так переконливо, щоб не тільки суддя і народні засідателі, усі присутні в суді розібралися в даній справі і зрозуміли правильність винесеного рішення. Переконливість процесуального акта базується, перш за все, на обгрунтованості і мотивованості рішення, дає можливість твердо повірити в його істинність, справедливість і законність висновків, сформульованих в ньому, що, в свою чергу, має важливе виховне значення. Основою переконливості є справедливість - міра оцінки правового акта, яка показує, що перед законом всі рівні, що інтереси громадян надійно захищені.
Справедливість є особливо необхідною там, де відкривається простір правозастосуванню, скажімо, при обранні запобіжного заходу, затриманні підозрюваного, в призначенні кримінального покарання. В ст. 372 КПК говориться, що за своїм розміром покарання може бути несправедливим як наслідок його м'якості, так і суворості.
Справедливість в першу чергу передбачає певне співвідношення між діянням і відплатою (злочином і покаранням за нього). Еквівалентність відплати діянню - обов'язкова вимога справедливості. При визначенні відповідності покарання ступеню небезпечності злочину і характеристи-
31
ки особи, яка його вчинила, враховуються законність, обгрунтованість і мотивованість прийнятого рішення, усі фактори всебічності, повноти і об'єктивності дослідження обставин справи і мети покарання конкретної особи. Зміцнення законності, її забезпечення - важлива умова дійсної справедливості. Незаконний чи необгрунтований вирок або інший процесуальний акт не можуть бути визнані справедливими. Визначення справедливості, як властивості процесуального акта означає, що до певного суб'єкта підійшли належним чином не тільки з правової сторони, з позиції законності, а й з врахуванням моральних, етичних норм, обумовлених, як правило, політичними і суспільно-економічними відносинами.
Справедливість може виявлятися також і в кримінально-процесуальних інститутах позитивного плану: звільнення від кримінальної відповідальності на законних підставах, винесення окремих ухвал щодо громадян, які виявили високу свідомість, мужність при виконанні громадянського обов'язку.
Почуття соціальної, правової справедливості має стати характерною рисою кожної людини. Високе почуття справедливості викликає у здорової людини відразу до негідної поведінки, прагнення активно підтримати процес боротьби із злочинністю та іншими негативними суспільними явищами.
Важливою ознакою процесуальних документів є їх логічність - послідовність, відсутність суперечностей. Процесуальний акт повинен бути викладений у чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати із неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.
Закон (ст. 334 КПК) прямо забороняє включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого. Протиріччя в мотивації прийнятого рішення можуть звести нанівець мотивування в цілому, поставити під сумнів саму законність.
Нелогічний документ, який містить протиріччя, не може бути законним. Логічність одного документа знаходиться в діалектичному зв'язку з іншими процесуальними актами, взаємозв'язаними між собою, а закінчене провадження в справі в цілому має бути логічно завершеним.
Логічність визначає, що один документ не повинен суперечити другому. Так, якщо слідчий у поданні на ім'я керівника твердить, що ревізія проведена неякісно, через
32
що її акт не може мати доказової сили для визначення розміру матеріальної шкоди, але при цьому в обвинувальному висновку посилається на цей акт як на доказ вини обвинуваченого, то тут з логікою негаразд.
Процесуальні рішення повинні бути належно оформлені, чітко, ясно, грамотно викладені, відрізнятися високою культурою виконання, мовою, тобто загальноприйнятою юридичною термінологією, офіційно-діловим стилем, який передбачає лаконізм, стандартні звороти, однаковість мовних засобів.
При цьому слід уникати мовних штампів і важких для розуміння зворотів.
Залежно від виду, змісту документа застосовуються й інші стилі: науковий (висновок експерта), розмовний (протокол допиту).
При оформленні правових документів слід ширше використовувати відповідні бланки документів, інші уніфіковані форми. Бажано користуватись друкарською машинкою, оскільки для ознайомлення з надрукованими на ній матеріалами справи потрібно на чверть менше часу, ніж написаними від руки.
Процесуальні акти повинні бути високоефективними. Наукою сьогодні ще не вироблені конкретні критерії визначення співвідношення між досягнутим результатом і соціальною метою прийнятого процесуального рішення.
Діяльність, пов'язана з прийняттям процесуальних рішень та їх оформленням, регулюється законом, тому визначення ефективності прийнятих актів обумовлюється не тільки метою конкретної процесуальної діяльності, а й тією, яку поставив законодавець, приймаючи відповідні норми.
Процесуальний акт можна вважати ефективним в тому випадку, коли всі його цілі (ближні, більш віддалені, кінцеві) досягнуті в максимально короткий строк з найменшими матеріальними затратами, без обмеження прав, свобод і законних інтересів особи.
Про ефективність конкретного акта можна судити уже по якості його складання і оформлення. Так, якщо в повістці не будуть вказані адреса особи, яка викликається, точний час явки і т.п., то процесуальні рішення про виклик, наприклад, свідка, не досягне мети. Тому, кожен без винятку процесуальний документ повинен бути належним чином оформлений відповідно до зразків, які наводяться у наступній частині посібника.
1 Михеенко М.М. Доказыеание в советском уголовном судопроизводстве. - К., 1984. - С. 25
2 Передбачається, що нема принципової різниці між поняттям "письмовий процесуальний акт" і "процесуальний документ". В літературітерміном "процесуальні документи" в широкому розумінні охоплюються всідокументи, які складаються в зв'язку з провадженням в кримінальнійсправі, в її рамках, а у вузькому - ті з них, яким за прямою вказівкоюзакону має бути надана процесуальна форма.
3 Якуб, М Л Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. - М, 1981. - С.9.
4 Марат Ж.П. План уголовного законодательства - М, 1951. С. 138