2. Перший етап “маржинальної революції” представлений дослідженнями теоретиків австрійської школи граничної корисності.

Австрійська школа (70-80 рр. ХІХ ст.) протиставляє теорії трудової вартості класиків власну суб’єктивно-психологічну теорію цінності, яка пояснювала цінність благ їх корисністю. Теоретичні конструкції австрійської школи не бездоганні, але її теоретики помітили принаймні дві реальні обставини: в ринковій економіці ціни товарів і попит них залежать від споживчої оцінки корисності благ та їх запасу.

Менгер Карл (1840–1921) – австрійський економіст, професор Віденського університету, засновник австрійської школи. Основні праці – “Основи політичної економії” (1871), “Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” (1883).

Парадокс А. Сміта і шкала К. Менгера. Один раз під час лекції в університеті Глазго А. Сміт сформулював парадокс про воду й алмаз. Суть парадокса полягає в наступному: чому, незважаючи на те, що вода для людини набагато корисніша, ніж алмаз, він у порівнянні з водою набагато дорожчий?

Чим викликаний цей парадокс?

Згадаємо, що блага, які задовольняють другорядні потреби (алмази, золото, діаманти), порівняно рідко зустрічаються в природі. У порівнянні з благами, що задовольняють насущні потреби (водою, хлібом, одягом), предмети розкоші менш важливі для споживача їхня корисність нижча. Проте ціна алмаза або золота в порівнянні з ціною благ другої групи набагато вища.

Чим це пояснюється? Тим, що конкретна корисність благ обумовлюється співвідношенням між їхньою реальною кількістю і потребою в цих благах. Алмазів у порівнянні з наявністю джерел води дуже мало і цінність їх звичайно висока. Це не корисність взагалі, а конкретна корисність конкретного блага.

Дане розходження випливає з поняття суб'єктивної корисності, введеною австрійською школою (К. Менгером. Е. Бем-Баверком), на відміну від об'єктивної оцінки корисності на основі трудової теорії вартості класиків (Д. Сміта, Д. Рікардо).

Своєрідно критикував трудову теорію вартості, яку запропонували представники класичної школи К. Менгер. Класики запевняли, що вартість будь-якого товару визначається кількістю затраченої на його виготовлення праці (робочого часу). К. Менгер у свою чергу запитує: а чи не однакову цінність (вартість) буде мати алмаз у 1000 карат, на пошуки якого було затрачено працю тисячі робітників й величезну кількість часу й алмазу у ті ж 1000 карат, але якого випадково знайшов випадковий прохожий прогулюючись у парку?

Таким чином, на думку представників австрійської школи, до оцінки корисності варто підходити як би з двох сторін. Одна справа — загальна корисність (хліба, алмазів, бензину) відповідно до їх властивостей і принесеної ними користю, інша справа — корисність конкретного товару, який потрібен даному споживачу.

Конкретні кількості води для пиття, зауважує Менгер, не мають звичайно ніякої цінності для людей, які займаються господарством, тому що вода є в достатку. Конкретні ж кількості золота або алмазів мають досить високу цінність, тому що вони існують в досить обмеженій кількості. У пустелі ж, де від одного ковтка води нерідко залежить життя мандрівника, можна уявити собі зворотний випадок, коли від ковтка води залежить задоволення самих невідкладних потреб. У цьому випадку цінність фунта води повинна бути для такої людини більшою, ніж фунта золота. На ціну (і на попит) впливає саме конкретна корисність. Якщо води багато, ціна її знижується; якщо алмазів надзвичайно мало, ціна злітає вгору (цінність на острові).

(Приклад А)

В основі цінності — оцінка корисності

Проблема, пов'язана з парадоксом вартості алмаза і води, послужила однієї з передумов аналізу граничних величин. Прагнучи знайти відповідь на питання, чому самі потрібні людині блага аж ніяк не самі коштовні, один із засновників австрійської школи К. Менгер зробив висновок, що цінність залежить від суб'єктивної оцінки людей, що «найбільше високо цінуються відносно найбільш рідкі товари і послуги».

Менгер запропонував скласти шкалу різних благ відповідно до їх конкретної корисності. Така шкала корисностей одержала назву «таблиці Менгера».

Кількість споживаних благ (ступенів)	А (хліб)	В (сир)	С (банани)
І (одне) ІІ (два) ІІІ (три) ІV (чотири) V (п'ять)	10 9 8 7 6	9 8 7 6 5	8 7 6 5 4

Вертикальний ряд (позначений римськими цифрами) показує різні способи вживання тих чи інших благ (А, В, С — різні блага, що задовольняють три різні потреби, наприклад, А — потреба в хлібі, В — потреба в сирі, С — потребу в бананах).

Цифри показують поступове зниження конкретної потреби в міру збільшення запасу благ, а також неоднакову гостроту потреб у благах.

Припустимо (як це випливає з таблиці), цінність, або корисність, блага А (буханки хліба) дорівнює 10 од., тоді корисність другої буханки буде дорівнює 9 од., третьої — 8 од. і т.д. Подібним же чином знижується корисність сиру (блага В): корисність першої порції дорівнює 9 од., другий — 8 од., третьої — 7 од. і так далі. Аналогічно відбувається убування граничної корисності бананів (блага С).

Якщо ми хочемо визначити граничну корисність п'яти бананів, то, відповідно до таблиці Менгера, вона дорівнює 4 од. Гранична корисність чотирьох порцій сиру відповідає 6 од.

Порівняння значень потреб, вибір потреб, що підлягають задоволенню у залежності від наявних засобів, визначення пріоритетності потреб, за словами Менгера, «складають саме ту частину економічної діяльності людей, яка більш всякої іншої займає їхні розуми й впливає на їхні економічні прагнення».

Цінність товарів у ринковій економіці, по Менгеру, обумовлюється не кількістю трудових витрат, не витратами виробництва, а граничною корисністю. Її визначає гранична одиниця товару. Від її корисності залежить і корисність попередніх одиниць товару.