Переклади

Тичина самотужки опанував більше десяти іноземних мов, а зокрема — сусіднього Україні Сходу і Півдня: вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Весь той світ пізнання гармонійно вливався у творчість і доповнював поетичний геній Павла Тичини.

Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала, Якуб Колас, «Давид Сасунський», О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Ілля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов, Нікул Еркай та ін.).

Помітне місце серед них посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки «Магістралями життя», «В армії великого стратега», посмертно видані «З минулого — в майбутнє», «Читаю, думаю, нотую») і досить об'ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року «З щоденникових записів» та інші).

В творчості Тичини поєднані символізм 20 століття і бароко 17 століття.

Тичина і Фінляндія

У листопаді 1954 року Тичина у складі офіційної делегації УРСР відвідав Фінляндію (Гельсінкі, Турку, Тампере). Мав зустріч із Президентом Паасіківі, який справив сильне враження на поета. Залишив щоденникові записи про фінську мандрівку (частини надруковано у книзі «Павло Тичина. Із щоденникових записів», Київ, 1981, С. 180—188), де містяться згадки про зустрічі з діячами фінської культури.

Пам'ять

Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини відкритий у Києві по вул. Терещенківській,5

В селі Піски Бобровицького району є музей історії села, до складу якого входить хата–садиба Тичини та кімната в сусідньому будинку, присвячена поету. В селі також є пам'ятник письменника.

У Чернігові на фасаді будинку № 40 на вулиці Гетьмана Полуботка, де колись розміщалася Чернігівська духовна семінарія і де навчався майбутній поет, встановлено меморіальну дошку.

Одну з вулиць Чернігова названо іменем Тичини. Одну з вулиць Києва названо іменем Тичини.

Засновано літературну премію імені Павла Тичини республіканського значення.

16 квітня 1981 року Постановою Ради Міністрів УРСР Бобровицькій районній бібліотеці надано ім'я Павла Тичини.

3 лютого 1981 року засновано стипендію імені Тичини.

Меморіальна дошка на будинку в Києві на вулиці Терещенківський

Надгробок Павла Тичини на Байковому цвинтарі в Києві (лабрадор; скульптор В. З. Бородай, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений в 1970 році.

Література

• Меженко (Іванів) Ю. Статті про «Сонячні кларнети» в журналах «Книгар» (1919) і «Музагет» (1919) та про інші книги Тичини у збірнику «Ґроно» (1920).

• Ніковський A. Vita nova. — K., 1919.

• Зеров М. Українське письменство в 1918 р. // ЛНВ, ч. 111. К., 1919.

• Майфет Г. Матеріали до характеристики творів П. Тичини. — Харків, 1926.

• Лейтес А. Ренесанс української літератури. — Харків, 1926.

• Гадзінський В. Поет перебільшеної слави // Гадзінський В. Фрагменти стихії. Статті та рецензії 1921—1926. — Одеса: ДВУ, 1927. — С. 86—96.

• Юринець В. Павло Тичина. — Харків, 1928.

• Лейтес А., Яшек М. Десять років укр. літератури (1917 — 27), т. І. X. 1928.

• Лавріненко Ю. Творчість Павла Тичини. — Харків, 1930.

• Бойко І. Павло Тичина: Бібліографічний покажчик. — К., 1951.

• Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. — Париж, 1959.

• Барка В. Хліборобський Орфей, або Клярнзтизм. — Нью-Йорк, 1961.

• Білецький О. Збірник праць у п'яти томах, т. 3. К. 1966.

• Новиченко Л. Поезія і революція. — К., 1968.

• Співець нового світу: Спогади про Тичину. — К., 1971.

• Родко М. Українська поезія перших дожовтневих років. — К., 1971.

• Лавріненко Ю. На шляхах кларнетизму. — Нью-Йорк, 1977.

• Овчаренко М. Духова криза П. Тичини // Дзвони, чч. 1—4. — Рим — Дітройт — Чикаго, 1978—1979.

• Коцюбинська М. Х. Корозія таланту // Слово і час. - 1989. - N 11.

• Гальченко С. А. Текстологія поетичних творів П. Г. Тичини. — К.: Наукова думка, 1990. — 128 с.

• Тельнюк С. В. Молодий я, молодий...: Поетичний світ Павла Тичини (1906–1925). – Київ: Дніпро, 1990. – 417с.

• Тельнюк С. В. Неодцвітаюча весно моя.... – К., 1991. – 334 с.

• Стус В. С. Феномен доби (сходження на Голгофу слави). – К.: Знання, 1993. – 96 с.

• Як Павло Тичина випередив Джорджа Орвелла, і що з того вийшло // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. – К.: Наш час, 2010. – С. 90–115.