Питання 24. Поезія м. Драй-Хмари. Її мотиви. Особливості жанру і стилю (поезії на вибір).

З-поміж неокласиків М. Драй-Хмара вирізнявся поетикою та стилістикою (наповненість багатьох творів соціальними акцентами, культивування верлібра, поліметричних версифікаційних сполук, наявність «гіперметричних модуляцій і перемінних форм ритму» (В. Іванисенко), тяжіння до новотворів, вживання раритетної «етно-екзотичної» (М. Довгань) лексики).

Більшість творів М. Драй-Хмари свідчать, що він не був поетом рефлективно-споглядального типу, як твердять окремі дослідники. Його індивідуально-своєрідна «гіпотеза буття» резонує з екзистенційною філософією Едмувда Гуссерля.У збірці «Проростень» (К., 1926) художньо реалізовано поетом закон гармонії людини в бутті і буття в людині: «Долі своєї я не клену: бути луною, будить луну». Тут «вилилась болюча драма душі, що прагнула до гармонії з людьми і світом». М. Драй-Хмарі, як і всім неокласикам, особливо близьким виявився світогляд Сковороди, «котрий шляхом духовного самовдосконалення намагався віднайти гармонію між людиною і всесвітом».Авторську вітаїстичну концепцію буття потверджує виняткова здатність «видобувати» гармонійну стихію природи з дисгармонійних суспільних катаклізмів. Природні драми і стихії засвідчують своєрідність поетового світовідчування («Дощ», «На прю стає холодний ранок», «Завірюха», «Перед грозою» та ін. Фольклорна традиція (усталені народнопоетичні кліше типу: «місяць - побратим», «зорі - сестри» та ін.), окрім естетичних функцій, актуалізує архаїчні, міфологічні уявлення про світобудову (йдеться про філософський потенціал фольклоризму). Поет вдається до переміщення зображуваного в прадавні поганські часи, в архетипи праслов’янської культури, в якій домінує філософія приналежності людини природі («Я з землею зрісся - не вирну...»). Виразні риси «орфеїчної» лінії світової лірики у М. Драй-Хмари органічно поєднуються із східнослов’янськими традиціями, що сягають пантеїстичних уявлень періоду «Велесової книги» - літопису язичницьких жерців IX століття. Поет формує таку естетичну ауру з допомогою і багатьох інших чинників, серед яких на особливий статус претендує його авторський словник (насамперед раритетний). Декларуючи пантеїстичну філософію буття, він вживає язичницьки насичену лексику, що асоціюється з поганськими часами («жерці», «рам’я», «кмет», «керея» та ін.). Раритетна лексика М. Драй-Хмари, на думку багатьох дослідників, є константою індивідуального стилю поета. Вона становить «прикметну рису всієї його творчості».».

Пізнаючи й відтворюючи світ, поет міфологізує живих істот, антропологізує природу, підкреслюючи постійний зв’язок з нею - аж до власних метаморфоз. Така гармонійність із природою передається і через композицію. У свої медитації автор уводить відомі складові парадигми наявності ліричного суб'єкта у творі: ліричне «я» і відповідні форми «мене», «мені» тощо («Я світ увесь сприймаю оком...»; «Мене хвилює синій обрій»; «Я п’ю прив’ялу тишу саду»; «До мене простягла долоні»). Художній світ М. Драй-Хмари, як і В. Свідзинського, Б.-І. Антонича, антропоцентричний. Утверджуючи прагнення проникати в суть і усвідомлюючи себе її частиною, поет шмагається у цій ієрархії відвести місце людині.

Пантеїзм М. Драй-Хмари виражається, таким чином, на рівні імпресіоністично-символічної персоніфікації. Однак у більшості творів пантеїстичні мотиви стають стабільними, цілком авторськими, надаючи його поезіям виразного натурфілософського забарвлення.

В описах природи М. Драй-Хмари не маємо традиційної її апологетизації. Тут переважає таємничість, певна невпорядкованість стихії, відтворення «фрагментарного, не висловленого до кінця». Переживання об’єктивної дійсності інтегрується в поета з уявою, подекуди - з інтуїцією. Його інтелектуально-екстатичне осягнення світу близько граничить із підсвідомим пізнанням. Результати аналізу поезії М. Драй-Хмари засвідчують, що є всі підстави говорити про його вітаїзм, що сягає слов’янської міфології (наприклад, протиставлення Зеленої могили як символа світла Чорній могилі - уособленню темних сил). Органічним для нього став також «апофеоз світла»(М. Ласло-Куцюк) Сковороди. Естетика М. Драй-Хмари, як і всіх неокласиків, заснована також і на ідеях грецької «школи світла», всієї античної культури, з якої він черпав мотиви «єдності добра й краси», «прославлення світла, яке переборює темряву».