8. Суть і значення наказного провадження в цивільному судочинстві.

Наказне́ прова́дження — це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Цей вид судового провадження існував вже римському праві й мав назву інтердиктне провадження^[1].

Наказне провадження ще можна назвати не протокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах (журналі судового засідання чи ін.) Розгляд проводиться без судового засідання та без повідомлення заявника і боржника (ст. 167 ЦПКУ).

Наказне провадження не є свідченням відсутності спірних правовідносин між сторонами, однак в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права. Справи наказного провадження визначені законом виходячи з вимог процесуальної економії. Тобто, у деяких справах вимоги, які пред'являються до суду, можуть бути розглянуті на відміну від загальної цивільної процесуальної форми.

Це провадження являє собою спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадження у суді першої інстанції і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони­ боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов’язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні — це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-­правових відносин

Справи, які відносяться до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені Розділом II (статті 160-173) ЦПКУ^[2].

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги (ст. 161 ЦПКУ):

1. про стягнення не виплаченої заробітної плати;

2. про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3. про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції;

4. про стягнення аліментів;

5. про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є діюче рішення суду;

6. до юридичної особи або ФОП про стягнення заборгованості за письмовим договором.

Особами, які беруть участь в наказному провадженні є:

• стягувач;

• боржник;

• їхні представники.

Заявником виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового вирішення — стягувач. Заінтересованою особою виступає особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, — боржник.

Вирішення справи у порядку наказного провадження стосується видачі судового наказу — судового рішення особливої форми. Судовий наказ відповідно до ст. 160 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановленими законодавством про виконавче провадження.

34. Характерні риси наказного провадження як самостійного провадження в цивільному процесі.

Наказне провадження - один із видів проваджень цивільного судочинства, у якому без розгляду справи по суті на підставі безспірних вимог та доказів, поданих заявником, видається судовий наказ, згідно з яким з боржника стягуються гротові кошти, витребовується майно.

Характерні ознаки наказного провадження:

1) об’єктом судового захисту є безспірне право та інтерес кредитора;

2) відсутність спору про право;

3) спеціальні суб’єкти:

- заявник (стягувач) - особа, якій належить право вимоги та яка звертається до суду за видачею судового наказу;

- заінтересована особа (боржник) - особа, з якої стягувач просить здійснити стягнення;

4) особливою формою судового рішення є судовий наказ, який видається на чітко визначених законом підставах і є виконавчим документом;

5) спрощене, оскільки має місце «урізана» цивільна процесуальна форма:

- на нього не поширюються принципи гласності, усності, безпосередності, змагальності;

- не може бути пред’явлено зустрічний дозов;

- урізана модель стадійності цивільного процесу - немає попереднього судового засідання, судового розгляду справи по суті;

- сторони не повідомляються про видачу судового наказу;

- судовий наказ видається за відсутності сторін;

6) документарне - видача судового наказу здійснюється лише на підставі безспірних письмових доказів, поданих заявником;

7) скорочені строки видачі судового наказу;

8) судовий наказ скасовується тим самим судом, який його

видав без судового розгляду та виклику сторін;

9) суд не може відмовити у видачі судового наказу цри прийнятті заяви про таку видачу;

10) судовий наказ не оскаржується у апеляційній та касаційній інстанціях;

11) у апеляційній інстанції може бути оскаржена лише відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування судового наказу;

12) судовий наказ може бути переглянуто у зв’язку з нововиявленими обставинами.