
- •1.Поняття,предмет і сутність, функції, суб’єкти та об’єкти мпп
- •2. Глобальні проблеми сучасності та мп.
- •3.Роль України як суб’єкта мп, основні засади зовнішньої політики.
- •4. Етапи становлення мiжнародного права. Ролъ оон у формуваннi
- •5.Етапи становлення науки мiжнародного права. Вплив г.Гроцiя на розвиток мiжнародного права. Ocновні напрями сучасної доктрини мiжнародного права.
- •6. Основні та другорядні джерела міжнародного права. Ст. 38 Статуту Міжнародного Суду оон про джерела міжнародного права. Доктринальні підходи до джерел міжнародного права.
- •7. Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного права. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23.05.1969.
- •8. Співвідношення міжнародного договору і звичаю.
- •9. Поняття та характерні риси норми мп. Значення норм міжнародного «м’якого права».
- •10. Класифікація мпн за різними підставами.
- •III. За сферою дії:
- •IV. За юридичною силою:
- •V. За змістом правил поведінки:
- •VI. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регулювання:
- •12. Кодифікація норм міжнародного права та їх значення для подальшого розвитку міжнародного права. Суть і цілі кодифікації
- •13. Характеристика принципів сучасного міжнародного права: юридична природа, умови функціонування, сфера дії. Кодифікація принципів
- •14. Система принципів сучасного міжнародного права. Загальні принципи права та міжнародне право.
- •15. Правовий зміст і характеристика основних принципів міжнародного права. Взаємозв’язок і взаємодія принципів.
- •16. Принцип незастосування сили та загрози силою
- •17. Принцип суверенної рівності держав
- •18. Принцип непорушності державних кордонів
- •19. Принцип територіальної цілісності держави
- •20. Принцип мирного розв’язання міжнародних спорів
- •21.Принцип невтручання у внутрішні справи
- •22.Принцип загальної поваги до прав людини
- •23.Принцип співробітництва
- •24.Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань
- •25.Принцип самовизначення народів і націй
- •26.Теорії співвідношення міжнародного та національного права. Концепція примата міжнародного права
- •27.Класифiкацiя суб'ектiв мiжнародного права. Доктринальнi дискусii вiдносно проблеми суб'єктів мiжнародного права,
- •28.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi держави.
- •29.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi нацiй та народiв.
- •30. Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi державноподiбних утворень.
- •31. Особливості міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій
- •32. Питання про міжнародну правосуб’єктність індивідів. Формування міжнародного статусу фізичної особи
- •33. Поняття, юридична природа та значення міжнародно-правового визнання. Теорії визнання. Форми і засоби міжнародно-правового визнання.
- •34. Визнання держав у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •35. Визнання уряду в сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •36. Поняття, юридична природа і значення правонаступництва. Об’єкти правонаступництва. Види правонаступництва.
- •37. Поняття і юридична природа міжнародно-правової відповідальності. Зміст і підстави міжнародно-правової відповідальності. Передумови міжнародно-правової відповідальності, її принципи і цілі.
- •38. Поняття та види міжнародних правопорушень
- •39. Види міжнародно- правової відповідальності. Форми міжнародно правової- відповідальності
- •40. Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій
- •41. Сучасна система міжнародно-правових санкцій
- •42. Види територій у міжнародному праві залежно від правового режиму
- •43. Територія з міжнародним режимом
- •44. Території зі змішаним правовим режимом
- •45. Поняття, юридична природа та склад державної території
- •46. Правовий режим міжнародних рік.
- •47. Міжнародно-правовий статус Арктики і Антарктики.
- •48. Міжнародно-правове регулювання громадянства.
- •49. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
- •50. Припинення і призупинення дії міжнародних договорів
- •51. Стадії укладання міжнародного договору
- •52. Значення положень ст.9 Конституції України в умовах активного входження України у світове співтовариство
- •53. Класифікація міжнародних договорів. Форма, структура і найменування міжнародних договорів
- •54. Дія й дійсність міжнародних договорів
- •55. Застереження до міжнародних договорів.
- •56. Тлумачення міжнародних договорів
- •57. Початок і закінчення дипломатичної місії
- •58. Поняття та джерела права зовнішніх зносин
- •59. Імунітети та привілеї консульських установ
- •60. Консульські функції та засоби іх здійснення
- •61. Дипломатичний корпус. Дуаєн дипломатичного корпусу
- •62. Поняття і джерела консульського права
- •63. Система органів зовнішніх зносин держав
- •64. Призначення консулів. Патент і екзекватура ї. Консульський округ.
- •65. Імунітети і привілеї дипломатичного представництва
- •66. Склад і функції дипломатичного представництва
- •67. Імунітети та привілеї дипломатичного представництва
- •68. Поняття міжнародних конференцій
- •69. Рада Європи
- •70.Система оон.
- •71.Статут міжнародного суду оон
- •Глава I: Організація Суду
- •Глава II: Компетенція Суду
- •Глава III: Судочинство
- •Глава IV: Консультативні висновки
- •Глава V: Поправки
- •72.Міжнародно-правовий статус міжнародних організацій
- •73.Міжнародна правосубєктність міжнародних організацій
- •74.Функції міжнародних організацій. Особливості правового статусу посадових осіб і службовців мо.
- •75.Структура і функції єс
- •76. Види міжнародних організацій
- •77. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •78. Спеціалізовані установи системи оон
- •79. Регіональні міжнародні організації (х-ка 2-3 міжнародних організацій за вибором)
- •80. Організація по безпеці і співробітництву в Єпропі
- •81.Види актів міжнародних конференцій та їх правове значення.
- •82.Компетенція, повноваження і функції міжнародних організацій.
- •83.Права людини в історії міжнародних відносин.
- •85. Джерела інституту прав людини.
- •86 Класифікація прав людини. Порівняльна характеристика критеріїв класифікації прав людини.
- •87. Регіональне співробітництво у галузі прав людини
- •88 Реалізація міжнародних норм з прав людини у Конституції України
- •89. Національні засоби забезпечення зобовязань з прав людини в Україні
78. Спеціалізовані установи системи оон
Спеціалізовані установи ООН - це самостійні міжнародні організації, створені на основі міжнародних договорів, що мають широку міжнародну відповідальність у сфері економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я й інших подібних сфер і пов'язані з ООН за допомогою ЕКОСОР спеціальними міжнародними угодами. Такі угоди підлягають затвердженню Генеральною Асамблеєю ООН. За Статутом ООН Генеральна Асамблея й ЕКОСОР мають деякі права щодо спеціалізованих установ ООН. Наприклад, Генеральна Асамблея розглядає й затверджує будь-які фінансові й бюджетні угоди з ними, перевіряє їх адміністративні бюджети з метою надання рекомендацій зацікавленим суб'єктам (п. 3 ст. 17); ЕКОСОР уповноважений узгоджувати діяльність спеціалізованих установ ООН за допомогою консультацій з ними й рекомендацій, рекомендацій Генеральній Асамблеї й державам - членам ООН (п. 2 ст. 63), вживати належних заходів для одержання від спеціалізованих установ регулярних доповідей (п. 1 ст. 64), проводити заходи для участі без права голосу представників цих установ в обговоренні питань Ради або у створених нею комісіях, а також для участі представників Ради в обговоренні питань у цих установах (ст. 70).
У правовому статусі для спеціалізованих установ ООН характерні такі риси: 1) договірна основа діяльності; 2) широка міжнародна відповідальність, визначена в Статуті ООН; 3) спеціалізований характер діяльності в соціально-економічній і гуманітарній сферах; 4) наявність зв'язку з ООН. Цей комплекс правових факторів зумовлює виділення спеціалізованих установ ООН в особливу групу міжнародних організацій.
Ці міжнародні організації за сферою діяльності можуть бути поділені на три групи.
Першу утворюють спеціалізовані установи ООН економічного характеру, тобто ті, які функціонують у сфері міжнародної торгівлі, фінансів, транспорту і зв'язку. До них належать: Міжнародний банк реконструкції й розвитку; Міжнародний валютний фонд; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародна асоціація розвитку (МАР); Міжнародне агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ); Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО1); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСГР); Міжнародна морська організація (ІМО); Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО); Всесвітній поштовий союз (ВПС); Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ); Всесвітня метеорологічна організація (ВМО); Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).
У другу групу входять спеціалізовані установи ООН соціального характеру - Міжнародна організація праці і Всесвітня організація охорони здоров'я.
Третю групу спеціалізованих установ утворюють організації культурно-гуманітарної спрямованості: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Всесвітня організація з туризму.
79. Регіональні міжнародні організації (х-ка 2-3 міжнародних організацій за вибором)
Статут ООН поряд з універсальними міжнародними організаціями передбачає можливість створення і регіональних організацій, членами яких можуть бути, як правило, держави певного географічного регіону. Розділ УПІ Статуту ООН "Регіональні угоди" визначає порядок створення й загальні напрями діяльності таких організацій.
Регіональні організації повинні створюватися насамперед для вирішення питань підтримки миру й безпеки на регіональному рівні й вирішення регіональних суперечок мирними засобами. Відповідності до ст. 53 Статуту ООН Рада Безпеки використовує, де це доречно, регіональні організації для примусових дій під її керівництвом. Однак жодні примусові дії не застосовуються регіональними організаціями без отримання повноважень від Ради Безпеки. Рада Безпеки ООН також повинна бути завжди повністю поінформована про дії, що розпочаті або намічаються, згідно з регіональними угодами (або регіональними організаціями) для підтримки міжнародного миру й безпеки (ст. 54).
Важливими напрямами діяльності регіональних організацій також є колективна безпека, співробітництво в економічній, соціальній і культурній сферах, заохочення поваги до прав людини й основних свобод для всіх.
Нині створено й функціонує велика кількість регіональних організацій різної спрямованості в багатьох регіонах Землі. Розглянемо найвідоміші з них.
1. Організація американських держав - міжнародна організація, створена 30 квітня 1948 р. на 9-й Міжамериканській конференції в Боготі (Колумбія) на базі Панамериканського союзу, що існував з 1889 р. Нині в ОАД входять 35 держав Західної півкулі.
Організація функціонує на підставі Статуту й Міжамериканського договору про взаємну оборону 1947 р. Доступ в ОАД відкритий для всіх держав Західної півкулі, що ратифікували її Статут.
Слід зазначити, що Канада вступила в ОАД тільки в 1990 р., а Гаяна була прийнята в Організацію в 1991 р. (через 25 років після набуття незалежності). Гаяна сьогодні є останньою країною, прийнятою в ОАД.
До 1962 р. Куба як член ОАД брала участь у її роботі, але після переходу Куби на марксистський шлях розвитку керівництво ОАД вважало це несумісним із системою колективної безпеки
Америки і призупинило членство країни в організації. Членство Куби було відновлено 3 червня 2009 р.
На сесії Генеральної асамблеї ОАД у квітні 1971 р. заснований інститут постійних спостерігачів ОАД; нині цим статусом володіють ЄС і 51 держава, у тому числі Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Росія, Україна.
4 липня 2009 р. уряд Гондурасу, що прийшов до влади у результаті, військового заколоту, оголосив про денонсацію Статуту ОАД і негайний вихід своєї країни з цієї організації. Раніше, 2 липня, керівництво ОАД вимагало протягом 72 годин повернути владу в країні президентові Мануелю Селайю, погрожуючи в іншому випадку виключити Гондурас з організації.
Цілями ОАД є: підтримка регіонального миру й безпеки, мирне врегулювання суперечок між державами-членами, спільна відсіч агресії, сприяння вирішенню політичних, економічних і правових проблем американських держав, об'єднання зусиль з метою економічного, соціального, науково-технічного й культурного прогресу.
Вищий орган ОАД - Генеральна асамблея, що скликається щороку. Вона визначає політику й діяльність Організації, структуру і функції її органів. Для розгляду проблем термінового характеру, у яких зацікавлені всі держави-члени, може скликатися Консультативна рада міністрів закордонних справ. Для сприяння Консультативній раді з питань військового співробітництва заснований Консультативний комітет оборони.
Виконавчі функції виконують кілька рад: Постійна рада ОАД, Міжамериканська економічна й соціальна рада, Міжамериканська рада з освіти, науки й культури. Зазначені ради підпорядковуються безпосередньо Генеральній асамблеї.
В ОАД є також консультативні органи - Міжамериканський юридичний комітет і Міжамериканська комісія з прав людини.
Центральним постійним адміністративним органом ОАД є Генеральний секретаріат (до 1970 р. мав назву Панамериканський союз). У рамках ОАД також функціонують спеціалізовані установи: Панамериканська організація охорони здоров'я, Міжамериканський інститут дитини, Міжамериканський інститут сільськогосподарських наук, Панамериканський інститут географи й історії, Міжамериканський інститут з проблем індіанців та ін. Місцезнаходження ОАД - Вашингтон (США).
2. Ліга арабських держав є регіональною міжурядовою організацією арабських держав, створена 22 березня 1945 р. Правову базу Ліги становлять Пакт (статут) ЛАД (1945 р.) і Договір про спільну оборону й економічне співробітництво (1950 р.). До складу ЛАД входять більше 20 арабських держав, Організація визволення Палестини (ОВП) і одна неарабська держава - Сомалі.
Цілі ЛАД: зміцнення зв'язків і всебічного співробітництва між державами-членами, координація їх спільних дій у сфері політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва, забезпечення їх незалежності й суверенітету, розгляд будь-яких питань, що зачіпають інтереси арабських держав. У Пакті ЛАД передбачені заходи із врегулювання суперечок між державами-членами, а також засоби боротьби з агресією.
Важливим напрямом діяльності ЛАД є об'єднання зусиль арабських держав із забезпечення безпеки, припинення ізраїльської окупації всіх захоплених у 1967 р. арабських територій, справедливого вирішення близькосхідної проблеми, реалізації невід'ємних прав арабського народу Палестини аж до створення власної держави.
Керівний орган ЛАД - Рада, до складу якої входять керівники держав і урядів держав-членів. Рада збирається на сесії двічі на рік. Одноголосно прийняті нею рішення стають обов'язковими для членів Ліги. При Раді функціонують Політичний комітет, Економічний та інші комітети. У міжсесійний період діє Генеральний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем, який обирається на 5-річний строк. Військова організація ЛАД також має свої органи співробітництва.
Під егідою Ліги створені і працюють спеціалізовані міжарабські організації. Місцезнаходження штаб-квартири ЛАД - Каїр (Єгипет). Як і раніше, головною проблемою Ліги залишається відсутність єдності серед держав-членів.
3. Африканський Союз - регіональна міжнародна міжурядова організація, що об'єднує 52 держави Африки. Створена 26 травня 2001 р. на базі Організації африканської єдності (ОАЄ). Об'єктивними причинами створення АС, що замінив ОАЄ - найбільше політичне об'єднання держав Африканського континенту, є кардинальні зміни в розстановці політичних сил у світі за час її існування (1963-2001 рр.) і виконання на межі нового тисячоліття частини першочергових завдань, поставлених перед ОАЄ. Проблеми сучасного економічного розвитку держав Африки потребують пошуку нових підходів і механізмів.
Рішення про створення Африканського Союзу було прийнято на надзвичайній зустрічі на вищому рівні ОАЄ у вересні 1999 р. у м. Сирт (Лівія). Воно відображало прагнення африканських лідерів до вищого рівня єдності, ніж у рамках ОАЄ. Глави держав континенту схвалили Установчий акт Африканського Союзу на саміті ОАЄ в липні 2000 р. у м. Ломе (Того), тоді ж було офіційно оголошено про створення АС. На 37-й сесії Асамблеї ОАЄ в столиці Замбії м. Лусака (липень 2001 р.) був затверджений пакет документів, що визначають структуру і правову базу нової організації. Акт ратифікувала 51 африканська держава і він замінив Статут ОАЄ, який, проте, продовжував діяти ще рік протягом перехідного періоду від ОАЄ до АС. Перший саміт Африканського Союзу відбувся 9-10 липня 2002 р. у м. Дурбан (ПАР). Головою АС був обраний президент Південно-Африканської Республіки Табо Мбеки. Головою Африканського Союзу строком на рік обирається лідер однієї з африканських держав. Адміністрація Африканського Союзу перебуває в Аддис-Абебі (Ефіопія).