- •Форма правління: поняття, конституційно-правовий зміст, класифікація
- •2. Абсолютна монархія: характерні риси і конституційне-правове оформлення
- •3. Дуалістична монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •4. Парламентарна монархія: характерні риси і конституційно-правове оформлення
- •5. Президенстька республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (сша)
- •6. Парламентська республіка: характерні риси і конституційне-правове оформлення (Німеччина та Італія)
- •7. Змішана республіка: характерні риси і конституційно-правове оформлення (Франція)
- •8. Політико-територіальний устрій держави: поняття та форми
- •9. Унітарні держави в конституційних нормах сучасних держав світу (на прикладі Конституції зарубіжних країн)
- •10. Національно-територіальна автономія: поняття та види. Автономія Аланських островів. Автономія Каталонії. Автономія Саамі. Автономія в кнр
- •11. Національно-культурна автономія: поняття та види. Персональна та корпоративна автономія
- •12. Основи теорії федералізму. Конституційне визначення федеративної держави
- •13. Класифікація федеративних держав
- •14. Способи розмежування компетенції між рівнями влади в сучасних федеративних державах світу
- •15. Поняття парламенту та парламентаризму
- •16. Основні моделі організації парламентів в зарубіжних країнах
- •17. Внутрішня та зовнішня побудова парламентів
- •18. Способи формування палат парламенту
- •19. Керівні органи палат парламенту
- •20. Конституційно-правовий статус спікера парламенту. Колегіальні керівні органи палат парламенту
- •21. Парламентські фракції в зарубіжних країнах
- •22. Комітети та комісії в зарубіжних парламентах: порядок іх формування та функціонування
- •23. Спеціальні та слідчі комітети (комісії) в зарубіжних парламентах. Об’єднані комітети (комісії) палат парламенту
- •Об'єднані комісії (комітети) палат парламенту. Органи парламенту, які реалізують його окремі повноваження
- •24. Правовий статус депутата парламенту
- •25.Зміст депутатського мандату. Види депутатського мандату. Позбавлення та втрата депутатського мандату.
- •26.Депутатський імунітет.
- •27.Депутатський індемнітет.
- •28.Основні та додаткові повноваження зарубіжних парламентів.
- •29.Поняття законодавчого процесу.
- •30.Стадії законодавчого процесу.
- •31.Законодавча ініціатива: поняття, суб’єкти та процедура реалізіції.
- •32.Розгляд і прийняття законопроектів за процедурою трьох читань.
- •33.Промульгація як стадія законодавчого процесу.
- •34.Право вето глави держави: поняття, види, механізми реалізації.
- •35.Вибіркове та відкладальне вето глави держави.
- •36.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентарними формами правління.
- •37.Інтрепеляція як форма парламентського контролю за органами виконавчої влади.
- •38.Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в президентських республіках.
- •39.Судові повноваження зарубіжних парламентів.
- •40.Бюджетні повноваження зарубіжних парламентів.
- •41.Інститут глави держави і його різновиди.
- •42.Одноосібний та колегіальний глава держави. Діархія.
- •43.Конституційно-правовий статус монарха. Системи престолонаслідування.
- •44.Особливості конституційно-правового статусу президента як глави держави в зарубіжних країнах.
- •45.Порядок і умови заміщення посади президента.
- •46.Повноваження глави держави при різних формах державного правління.
- •47. Принцип ротації інституту глави держави
- •49. Поняття, підстави та застосування процедури імпічменту глави держави
- •50. Основні моделі імпічменту
- •51. Поняття, ознаки виконавчої влади і система її органів
- •52. Поняття та основні моделі організації урядів
- •53. Структура уряду в зарубіжних країнах
- •54. Основні форми взаємодії уряду та парламенту в країнах з парламентарними формаим правління
- •55. Поняття та особливості конституційної відповідальності урядів в зарубіжних країнах
- •56. Форми конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах
- •57. Конструктивний вотум
- •58. Політична відповідальність уряду в зарубіжних країнах
- •59. Поняття місцевого самоврядування
- •60. Основні теорії походження місцевого самоврядування
- •61. Сучасні концепції місцевого самоврядування
- •62. Принципи та системи місцевого самоврядуванняВиділяють дві основні системи організації влади на місцях.
- •63. Повноваження органів місцевого самоврядування
- •64. Організаційнго-правова та матеріально-правова основи місцевого самоврядування
- •65. Гарантії місцеовго самоврядування
- •66. Поняття політичних партій та їх функції
- •67. Класифікація політичних партій та ї партійні сиситеми
34.Право вето глави держави: поняття, види, механізми реалізації.
Найбільш ефективним способом впливу глави держави на законодавчий процес є право вето. Тобто право глави держави накладання вето на закони, прийняті парламентом. Найчастіше це право використовується в країнах із президентською і змішаною формами республіканського правління. Накладання вето означає відмову глави держави підписати і оприлюднити закон. У разі накладання вето закон не набирає чинності.
Конституційному праву зарубіжних країн відомі такі види вето:
1) абсолютне (резолютивне) вето (Бельгія, Великобританія, Люксембург);
2) відносне (відкладальне) вето(Греція, Італія, Румунія, Угорщина, Польща, Чехія);
3) загальне вето;
4) часткове (вибіркове) вето (Аргентина, Еквадор, Мексика, Франція);
5) "кишенькове вето" (США).
Абсолютне (резолютивне) вето означає, що глава держави відмовляється підписати прийнятий парламентом закон. Це вето глави держави є остаточним і безумовним і не може бути подолане парламентом. На сьогодні за традицією формально наділені правом абсолютного вето монархи деяких монархічних держав, проте на практиці вони цим правом не користуються (Бельгія, Великобританія, Люксембург).
Винятком із загального правила, що абсолютне вето — це вето глав монархічних держав, є Королівство Норвегія, де король має право лише відкладального вето.
Відносне (відкладальне) вето означає, що не підписаний главою держави прийнятий парламентом закон повертається до парламенту з його зауваженнями та пропозиціями для повторного розгляду. Парламент може або погодитися із зауваженнями глави держави, прийняти його пропозиції та внести відповідні зміни до закону і знову направити закон для підписання главі держави, або ж подолати вето, повторно проголосувавши за закон. Відносне вето зазвичай може бути подолане простою (Греція, Італія, Румунія, Угорщина) або кваліфікованою (Польща, Туніс, Чехія) більшістю голосів членів парламенту. У разі подолання вето глава держави зобов'язаний підписати і оприлюднити закон незалежно від його ставлення до нього. У США прийнятий конгресом повторно кваліфікованою більшістю закон взагалі не потребує підпису президента. Зазначене вето застосовується главами держав з республіканською формою правління і, як виняток, у Норвегії.
Загальне вето означає, що глава держави має право накласти на прийнятий парламентом закон у цілому, а не тільки на окремі його статті чи положення.
Часткове (вибіркове) вето означає, що глава держави має право накласти вето не в цілому на прийнятий парламентом закон, а на його окремі розділи, статті, параграфи. Цим правом користуються президенти Аргентини, Еквадору, Мексики, Франції.
"Кишенькове вето" є специфікою конституційного права США. Суть його полягає в тому, що на підписання або відхилення закону, прийнятого Конгресом, Президентові надається 10 робочих днів. Якщо Конгрес надав Президентові закон менш ніж за 10 днів до закінчення поточної сесії і цей закон Президента не влаштовує, то він "кладе його до кишені", тобто не підписує закон під приводом порушення терміну розгляду. У зв'язку з тим, що сесія вже закрита, то Конгрес не може подолати це вето. Президент США на практиці досить часто застосовує "кишенькове вето", яке стало ефективним засобом впливу Президента на законодавчий процес, що в свою чергу, порушує баланс між законодавчою і виконавчою владою.
Дана ситуація використовується президентом, якщо конкретний законопроект його не влаштовує, він не хоче його підписувати, а водночас він не хотів би скористатися відкладальним вето, тому що стосовно такого законопроекту відкладальне вето може підірвати його авторитет. Тоді президент відкладає законопроект ("кладе до кишені"), він його не підписує під приводом, що десятиденний термін порушено, Конгрес розпущено, й повертати законопроект немає куди. У подібному випадку законопроект не набуває юридичної сили ("кишенькове вето") й не одержує встановленої конституцією заборони (відкладальне вето). Конгрес не має спроможності подолати "кишенькове вето", тому що жодної процедури на цей випадок не передбачено. У такий спосіб президентська "бездіяльність" набуває сили абсолютного вето.
Після повернення з канікул Конгрес знову може прийняти до розгляду даний законопроект, але, починаючи з першої стадії законодавчого процесу, як новий законопроект. Нерідко така ситуація завершується тим, що після закінчення досить тривалого терміну відпадає потреба щодо подібного законопроекту.