3. Відносини зайнятості і безробіття

Зайнятість – це дозволена законом трудова діяльність людей, що приносять доход і задовольняють їхні потреби.

Основні принципи зайнятості:

1. Добровільний характер праці

2. Державні гарантій права на працю (захист від безробіття і матеріальну підтримку по безробіттю)

Зайнятими вважаються особи, що мають оплачувану роботу за трудовим договором або займаються індивідуальною трудовою діяльністю, а також які знаходяться на державній військовій службі, учні та ін.

Розрізняють п’ять статусів зайнятості:

1. Наймані робітники (особи, які працюють за контрактом)

2. Працюючі на індивідуальній основі (особи, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить доход)

3. Роботодавці (особи, що управляють підприємством)

4. Неоплачувані працівники (особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві)

5. Особи, що не піддаються класифікації за статусом зайнятості – безробітні.

Розрізняють повну, продуктивну і вільно обрану зайнятість.

Повна зайнятість означає забезпеченість професійною працею.

Продуктивна зайнятість забезпечує високий рівень продуктивності праці.

Вільно обрана праця означає добровільність вибору місця роботи відповідно до інтересів людини.

Види зайнятості – це розподіл активної частини трудових резервів за сферами і галузями народного господарства.

Форми зайнятості – це організаційно-правові способи і умови трудового використання.

Розрізняють основну (регулюється типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку) і спеціальну (потребує спеціального правового регулювання (зайнятість з неповним робочим днем)) форми зайнятості.

В Україні до зайнятого населення відносяться:

1. працюючі за наймом

2. громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою

3. громадяни, що проходять службу в армії

4. громадяни, що проходять профпідготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації

5. особи, які навчаються в денних загальноосвітніх школах, у Вузах

6. зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами.

Незайнята частина населення, яка відноситься до безробітних включає працездатних громадян трудового віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи.

Економічний зміст зайнятості виражається в можливості для працівника забезпечити собі гідне існування.

Соціальний зміст зайнятості – формування і розвиток особистості.

Демографічний зміст зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості і структури населення.

Показники, що оцінюють ефективність зайнятості:

1. рівень зайнятості працездатного населення в суспільстві.

2. Професійно кваліфікаційна структура працюючих.

3. Пропорції розподілу трудових ресурсів за характером їх суспільно-корисної діяльності.

4. Структура розподілу працюючих по галузях.

Безробіття – це соціально економічне явище, яке полягає у тому, що деяка частина активного населення не має роботи і заробітку.

До безробітних належать особи, що зареєстровані в службі зайнятості.

Безробіття виникає, коли пропозиція перевищує попит.

Типи безробіття:

1. Структурне

2. Циклічне

3. Фрикційне

Циклічне виробництво відбувається спадом виробництва та зниженням інвестицій в економіку.

Структурне безробіття відбувається падінням попиту на товари, а отже попиту на відповідну робочу силу.

Фрикційне безробіття – це безробіття добровільне.

Державна політика у сфері зайнятості

Державне регулювання зайнятості населення – це здійснення заходів впливу на обстановку в суспільстві за трьома рівням:

1. Загальнодержавним

2. Регіональним

3. Локальним

Існує два види політики зайнятості:

1. Активний

2. Пасивний

Активна політика зайнятості передбачає такі заходи, як профілактик звільнень, навчання, перепідготовка,фінансування, створення додаткових робочих місць і так далі.

Пасивна політика передбачає виплату допомоги по безробіттю і надання послуг з працевлаштування через державну службу зайнятості.

Державна політика зайнятості населення України ґрунтується на таких принципах:

1. Забезпечення рівних можливостей всім громадянам на вільний вибір виду діяльності у відповідності зі здібностями.

2. Сприяння в забезпеченні ефективної зайнятості, скорочення безробітності, створення нових робочих місць.

3. Координації діяльності в сфері зайнятості та іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі загальнодержавної і регіональної програм зайнятості.

4. Співробітництво профспілок, підприємств, власників у взаємодії з органами державного управління.

5. Міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном.

Держава гарантує працездатному населенню:

1. Добровільність праці і вибір виду діяльності з урахуванням власних можливостей.

2. Захист від необґрунтованої .

3. Безкоштовне сприяння у працевлаштуванні.

4. Виплату вихідної допомоги і збереження середньої зарплати скороченим працівникам.

5. Виплата безробітнім у встановленому порядку допомоги по безробіттю.

6. Безкоштовне навчання новим професіям у навчальних закладах і системі державної служби зайнятості із урахуванням цього періоду в стаж роботи.

На загальнодержавному рівні органи управління зайнятістю представлені національною службою зайнятості, а також центрами зайнятості в містах і районах.

Мета центрів зайнятості – забезпечення максимального працевлаштування незайнятого працездатного населення і працівників, що вивільняються, а також їх соціальний захист.

В Україні створений державний фонд зайнятості населення, який функціонує за рахунок обов’язкових страхових внесків роботодавців і заробітку працівників.

Напрямом державної політики є:

• Працевлаштування

• Підготовка

• Перепідготовка кадрів

Правове забезпечення ринку праці, соціальна підтримка безробітних.

Методи державної політики:

• Прямий адміністративний вплив (законодавче регулювання, трудове законодавство, колективні договори)

• Непрямого економічного регулювання (фінансова, грошова, податкова, створення фондів зайнятості).