 
        
        3. Відносини зайнятості і безробіття
Зайнятість – це дозволена законом трудова діяльність людей, що приносять доход і задовольняють їхні потреби.
Основні принципи зайнятості:
- Добровільний характер праці 
- Державні гарантій права на працю (захист від безробіття і матеріальну підтримку по безробіттю) 
Зайнятими вважаються особи, що мають оплачувану роботу за трудовим договором або займаються індивідуальною трудовою діяльністю, а також які знаходяться на державній військовій службі, учні та ін.
Розрізняють п’ять статусів зайнятості:
- Наймані робітники (особи, які працюють за контрактом) 
- Працюючі на індивідуальній основі (особи, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить доход) 
- Роботодавці (особи, що управляють підприємством) 
- Неоплачувані працівники (особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві) 
- Особи, що не піддаються класифікації за статусом зайнятості – безробітні. 
Розрізняють повну, продуктивну і вільно обрану зайнятість.
Повна зайнятість означає забезпеченість професійною працею.
Продуктивна зайнятість забезпечує високий рівень продуктивності праці.
Вільно обрана праця означає добровільність вибору місця роботи відповідно до інтересів людини.
Види зайнятості – це розподіл активної частини трудових резервів за сферами і галузями народного господарства.
Форми зайнятості – це організаційно-правові способи і умови трудового використання.
Розрізняють основну (регулюється типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку) і спеціальну (потребує спеціального правового регулювання (зайнятість з неповним робочим днем)) форми зайнятості.
В Україні до зайнятого населення відносяться:
- працюючі за наймом 
- громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою 
- громадяни, що проходять службу в армії 
- громадяни, що проходять профпідготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації 
- особи, які навчаються в денних загальноосвітніх школах, у Вузах 
- зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами. 
Незайнята частина населення, яка відноситься до безробітних включає працездатних громадян трудового віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи.
Економічний зміст зайнятості виражається в можливості для працівника забезпечити собі гідне існування.
Соціальний зміст зайнятості – формування і розвиток особистості.
Демографічний зміст зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості і структури населення.
Показники, що оцінюють ефективність зайнятості:
- рівень зайнятості працездатного населення в суспільстві. 
- Професійно кваліфікаційна структура працюючих. 
- Пропорції розподілу трудових ресурсів за характером їх суспільно-корисної діяльності. 
- Структура розподілу працюючих по галузях. 
Безробіття – це соціально економічне явище, яке полягає у тому, що деяка частина активного населення не має роботи і заробітку.
До безробітних належать особи, що зареєстровані в службі зайнятості.
Безробіття виникає, коли пропозиція перевищує попит.
Типи безробіття:
- Структурне 
- Циклічне 
- Фрикційне 
Циклічне виробництво відбувається спадом виробництва та зниженням інвестицій в економіку.
Структурне безробіття відбувається падінням попиту на товари, а отже попиту на відповідну робочу силу.
Фрикційне безробіття – це безробіття добровільне.
Державна політика у сфері зайнятості
Державне регулювання зайнятості населення – це здійснення заходів впливу на обстановку в суспільстві за трьома рівням:
- Загальнодержавним 
- Регіональним 
- Локальним 
Існує два види політики зайнятості:
- Активний 
- Пасивний 
Активна політика зайнятості передбачає такі заходи, як профілактик звільнень, навчання, перепідготовка,фінансування, створення додаткових робочих місць і так далі.
Пасивна політика передбачає виплату допомоги по безробіттю і надання послуг з працевлаштування через державну службу зайнятості.
Державна політика зайнятості населення України ґрунтується на таких принципах:
- Забезпечення рівних можливостей всім громадянам на вільний вибір виду діяльності у відповідності зі здібностями. 
- Сприяння в забезпеченні ефективної зайнятості, скорочення безробітності, створення нових робочих місць. 
- Координації діяльності в сфері зайнятості та іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі загальнодержавної і регіональної програм зайнятості. 
- Співробітництво профспілок, підприємств, власників у взаємодії з органами державного управління. 
- Міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном. 
Держава гарантує працездатному населенню:
- Добровільність праці і вибір виду діяльності з урахуванням власних можливостей. 
- Захист від необґрунтованої . 
- Безкоштовне сприяння у працевлаштуванні. 
- Виплату вихідної допомоги і збереження середньої зарплати скороченим працівникам. 
- Виплата безробітнім у встановленому порядку допомоги по безробіттю. 
- Безкоштовне навчання новим професіям у навчальних закладах і системі державної служби зайнятості із урахуванням цього періоду в стаж роботи. 
На загальнодержавному рівні органи управління зайнятістю представлені національною службою зайнятості, а також центрами зайнятості в містах і районах.
Мета центрів зайнятості – забезпечення максимального працевлаштування незайнятого працездатного населення і працівників, що вивільняються, а також їх соціальний захист.
В Україні створений державний фонд зайнятості населення, який функціонує за рахунок обов’язкових страхових внесків роботодавців і заробітку працівників.
Напрямом державної політики є:
- Працевлаштування 
- Підготовка 
- Перепідготовка кадрів 
Правове забезпечення ринку праці, соціальна підтримка безробітних.
Методи державної політики:
- Прямий адміністративний вплив (законодавче регулювання, трудове законодавство, колективні договори) 
- Непрямого економічного регулювання (фінансова, грошова, податкова, створення фондів зайнятості). 
