Система функцій інноваційного менеджменту

Функція планування	Полягає в обгрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяль­ності відповідно до прийнятих прогнозів та цілей розвитку, мож­ливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу ор­ганізації, попиту ринку. Функція планування охоплює весь ком­плекс заходів як з розроблення планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадження їх практично.
Функція організації	Забезпечення виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на базі відповідних правил і процедур. До останніх належить ство­рення органів управління, відповідної організаційної структури управління, встановлення взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту. Базується на раціональному поєднанні в просто­рі та часі всіх елементів інноваційного процесу, що вможливлює найефективніше виконання планових завдань і визначає умови, у яких вони будуть виконуватись.
Функція регулювання	Здійснює вплив на об'єкт управління для досягнення стану стійкості техніко-технологічної й економічної систем у випадку, коли ці системи відхиляються від установлених параметрів.
Функція координації	Забезпечує погодженість робіт усіх ланок системи управління, апарата управління й окремих фахівців. Координація забезпечує єдність відносин суб'єкта й об'єкта управління.
Функція мотивації	Створює систему моральних та матеріальних стимулів усіх учасників інноваційної діяльності, спрямованої на досягнення цілей інновацій. Виражається в спонуканні працівників до зацікавленості в результатах своєї праці по створенню і реалізації інновацій
Функція контролю	Полягає в перевірці організації інноваційного процесу, плану створення і реалізації інновацій і т.п. За допомогою контролю збирається інформація про використання інновацій, про хід життєвого циклу цієї інновації, вносяться зміни в інвестиційні програми, в організацію інноваційного менеджменту. Завданнями інноваційного контролю є: збір і систематизація інформації про стан інноваційної діяль­ності та її результати; оцінка одержаних результатів діяльності; аналіз причин відхилення і чинників, які впливають на ре­зультат діяльності; підготовка і реалізація рішень, які спрямовані на досягнення намічених цілей розвитку та подолання відхилень

До керованої підсистеми відносяться всі елементи та підсистеми, які забезпечують безпосередній процес створення матеріальних благ або надання послуг. Об'єктом управління в інноваційному менеджменті є інновації (нові продукти й технології), інноваційний процес і економічні відносини між учасниками ринку інновацій (продуцентів, продавців, покупців), а також конкретні компонентів по створенню нововведень і втілення інновацій по стадіях життєвого циклу: персонал, витрати, техніка, технології, фінанси, інвестиції, маркетинг, НДДКР, організаційно-технологічна підготовка виробництва нововведень і втілення інновацій, їх сервіс.

В системному підході будь-яка система (об’єкт) розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, які мають вихід (мету), вхід (ресурси), зв’язок з зовнішнім середовищем, обернений зв’язок (рис. 1).

Вхід системи — це ресурси, елементи, над якими здійснюється процес або операція (сировина, матеріали, енергія, інфор­мація, знання та ін.), сукупність факторів і явищ (зовнішнє середо­вище), що впливають на процеси системи і не піддаються прямому управлінню. Вхід системи тісно пов’язаний із забезпечуючою підсистемою, складовими якої є: правове забезпечення (правові норми та директиви державних органів України та міжнародні договори в галузі нововведень); методичне забезпечення (нормативно-методичні документи міжнародного, національного, регіонального чи мікрорівня, які регламентують теоретичні, методичні та практичні питання розробки, функціонування та розвитку системи інноваційного менеджменту); ресурсне забезпечення (своєчасне забезпечення інноваційних процесів усіма необхідними, у тому числі фінансовими, ресурсами); інформаційне забезпечення (система статистична інформація, комп’ютерно-електронна інформація з мережі “Інтернет”, інформація науково-технічних інформаційних центрів тощо.

Вихід системи є продуктом чи результатом її діяльності – нові процеси, продукти, послуги, прибуток, ефективність, нові знання, нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, бренди), зростання продуктивності, освоєння нових сегментів та нових ринків, набуття конкурентних переваг, соціальну відповідальність, задоволеність працівників. Система на своєму виході повинна задовольняти ряду кри­теріїв, головні з яких — стабільність і надійність. Портфель нововведень повинен бути наповнений власними чи покупними розробками, винаходами, патентами, ноу-хау тощо. Портфель інновацій являє собою стратегічний план втілення нововведень як придбаних так і власної розробки.

Зовнішнє середовище, в інноваційному менеджменті, здійснює прямий вплив (через державні і законодавчі органи, суспільні та громадські інститути, освітні, наукові і інноваційні організації, система ринків, у тому числі ринку інновацій, інвестори, конкуренти, постачальники, споживачі, професійні посередники і т.д.) та непрямий вплив (через міжнародне, соціокультурне й економічне оточення, стан науки і техніки, посередництвом політичних, екологічних факторів, ціннісної орієнтація суспільства і його сприйнятливість до інноваційних ідей). До факторів внутрішнього середовища фірми відносять, наприклад, стан науково-технічного потенціалу, психологічного клімату, інфраструктури, рівень кваліфікації персоналу і т.д.

До елементів “оберненого зв’язку” системи інноваційного менеджменту відносяться вимоги, рекламації клієнтів, нова інформація споживачів товарів фірми, що виникли в зв’язку з незадовільною якістю товару, новими досягненнями НТП, інноваціями і іншими факторами.

Таким чином, ефективна система інноваційного менеджменту через сукупність окремих підсистем повинна забезпечити довгострокове функціонування підприємства на основі ефективної організації інноваційних процесів і забезпечення високої конкурентноздатності інноваційної продукції.

Ми б, також, хотіли звернути увагу на існування своєрідної системи управління знаннями та творчістю у колишньому Радянському Союзі – теорія вирішення винахідницьких завдань Альтшулера (ТРИЗ - теория решения изобретательских задач), і яку несправедливо забули в Україні і яка тільки в Одесі до 1982 року на протязі 9 випусків підготувала по ТРИЗ 190 осіб, з яких більше 170 уже в процесі підготовки подали реальні заявки на виходи; випускники Дніпропетровського народного університету науково-технічної творчості отримали 350 авторських свідоцтв, економія від яких склала десятки мільйонів карбованців. Елемент цієї системи, заводські Бюро раціоналізаторів та винахідників (БРиЗ) з успіхом використовують, наприклад, в Японії у вигляді “гуртків якості”, а сама наукова школа, так само успішно, “переїхала” за межі СНД, і в США Науково-дослідна лабораторія генерації ідей з допомогою ТРИЗ при Міжнародній Асоціації ТРИЗ сформована з представників колишніх кишинівської, ленінградської та симферопольської шкіл ТРИЗ.