Повна версія див.: Кондратьєв І.В., Онищенко В.І. Нова історія країн Азії та Африки: навчально-методичний посібник для студентів заочного відділення. – Чернігів, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, 2009. – 32 с.

Теми семінарських занять

ІІІ курс (5 семестр)

Тема 1 національно-визвольні рухи в країнах азії в середині XIX ст. (китай, індія, іран).

(2 год.)

1. Причини і характер масових рухів: рух тайпінів (1845 - 1864 рр.): повстання в Індії (1857- 1859 рр.); бабідський рух в Ірані (1848 - 1852 рр.):

1.1. внутрішні причини;

1.2. вплив зовнішнього фактора.

2. Ідеологія визвольних рухів:

2.1. Хун Сюцюань;

2.2. вчення Алі Мухаммада;

2.3. релігійна і національна дискримінація в Індії.

3. Форми визвольної боротьби:

3.1. роль воєнного фактора;

3.2. роль феодальних елементів.

4.Наслідки і значення визвольних рухів.

Методичні рекомендації:

На занятті буде приділена увага загальним рисам визвольного руху в країнах Азії середини XIX ст. Для цього обрані Китай, Індія та Іран, які переживали на цей час внутрішню кризу і зазнали впливу колоніальної експансії. Такий підхід вимагає знання як конкретного матеріалу з історії окремих країн, так і його узагальнення.

З’ясовуючи причини масових народних рухів, слід вичленити внутрішні економічні та політичні фактори, а також довести, що зовнішні політичні фактори були пов’язані з політикою європейських держав («відкриття» Китаю Британією 1842 р., британська колоніальна політика в Індії, торгова експансія європейців в Ірані).

В умовах традиційного суспільства в масових рухах на Сході панівною була релігійна ідеологія. Слід пояснити, чому в Ірані вожді повстанців вдалися до реформування ісламу, для цього необхідно розкрити головні положення вчення Алі Мухаммада, а в Китаї – Хун Сюцюаня (ідея звернення до християнства з його ідеями рівності). В той же час в Індії індуси і мусульмани об’єднувалися в боротьбі з колонізаторами проти поширення християнства.

Масовість рухів середини XIX ст. в Азії визначалося участю селянства, ремісників, міського населення. Усі ці рухи були організованими не в однаковій мірі, зокрема, тайпіни створили свою державу, бабіди мали свою організацію, повсталі в Індії створили локальні центри влади. Слід простежити, яку роль відігравав військовий фактор в Індії (армія сипаїв) та Китаї (армія і держава тайпінів).

Представники місцевої панівної верхівки залучалися до масових рухів в основному в Індії, захищаючи свої інтереси. Розглядаючи історію бабідського руху в Ірані слід показати місце і роль купецтва.

Причини поразки масових рухів в трьох азіатських країнах слід визначити, виходячи з оцінки об’єктивних обставин, ролі окремих соціальних сил та політики європейських колонізаторів.

Розглядаючи наслідки цих соціальних потрясінь слід звернути увагу, в якій із країн повсталі не тільки нанесли удар по феодальних порядках, але й здійснили реформи, що потенційно могло сприяти соціально-економічному прогресу. Чи змінилася політика колонізаторів після повстань?

Рекомендовані джерела:

Акимкин Н., Люксембург Н. Практикум по истории зарубежного Востока. –М., 1965. – Т.2.

Маркс К. Британское владычество в Индии. // Маркс К., Энгельс Ф. Полное собрание сочинений. – Т.9.

Маркс К. Будущие результаты британского владычества в Индии // ПСС. – Т.9.

Новая история Ирана: Хрестоматия. – М., 1988.

Практикум по новой истории стран Азии й Африки / Под ред. В.Й. Овсянникова. – М., 1990.

Тайпинское восстание: Сборник документов. – М., 1961.