3.6 Інфраструктурні витрати та транзакційні платежі

Чинне законодавство та нормативна база (Закон України «Про ціни і

ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-XII та прийнята у його розвиток

постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548) дотепер

передбачають державне регулювання цін і тарифів на розроблення

документації із землеустрою та проведення землеоціночних робіт, тобто

вільні ціни і тарифи у цих галузях застосовуватися не можуть, попри

сформованість досить розвиненого конкурентного середовища. Зокрема,

вже понад 3 тис. суб’єктів господарської діяльності мають ліцензії на

право провадження господарської діяльності щодо виконання

землевпорядних та землеоціночних робіт;

Регулювання цін і тарифів на розроблення документації із

землеустрою та проведення землеоціночних робіт у даний час не

забезпечене належним чином, зокрема для такого регулювання наразі

переважно застосовуються Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та

послуг (наказ Держкомзему України, Мінфіну України, Мінекономіки

України від 15.06.2001 № 97/298/124), хоча зазначений документ не

призначений для встановлення цін (тарифів) на розроблення документації

із землеустрою та проведення землеоціночних робіт і натомість має

регулювати вартість адміністративних послуг, що надаються органами

земельних ресурсів.(11)

Законом України «Про захист конституційних прав громадян на

землю» від 20.01.2005 № 2375-IV встановлена гранична вартість робіт із

землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право

власності на земельні ділянки, що мало кореспондується із реальною

собівартістю відповідних робіт і призводить до виникнення зворотного

ефекту, порівняно із задумом авторів законопроекту, – непоодинокі

випадки, коли землевпорядні організації відмовляються від виконання

відповідних робіт внаслідок їх явної збитковості.(12)

Недостатньо впорядкованою залишається практика надання платних

послуг державними органами земельних ресурсів, оскільки в сучасних

умовах вона потребує узгодження із Концепцією розвитку системи

надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, що схвалена

розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 № 90-р. Не

можна погодитись також із практикою делегування окремих владних

повноважень органів земельних ресурсів суб’єктам господарювання, що є

порушенням вимог статті 16 Закону України «Про захист економічної

конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III.

Потрібно також відзначити, що диференціація ставок державного

мита у залежності від строків перепродажу земельних ділянок може стати

у перспективі досить цікавим запобіжником спекуляцій на ринку земель.

3.7 Бюджетування у сфері земельної реформи та охорони

земель.

Державний бюджет завжди є головним джерелом план формування

та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій,

які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної

Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом

бюджетних періодів. Важлива роль при цьому належить бюджетним

програмам «Проведення земельної реформи» та «Збереження, відтворення

та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів». В той

же час, фінансування за цими програмами у 2009 році на рівні 7758,5 тис.

гривень є, безумовно, мізерними і у жодному разі не здатне забезпечити

потребу в коштах для повноцінної реалізації державою комплексної

системи заходів щодо раціонального використання та охорони земель.

Довідково: проектом Загальнодержавної програми використання та

охорони земель, що розроблявся у 2005 році, обґрунтована річна потреба у

бюджетному фінансуванні оцінювалась у 1,0 млрд. грн.

Фінансовою основою для забезпечення раціонального використання

та охорони земель історично вважалися 30 % коштів від земельного

податку, що мали б акумулюватися для цих цілей на спеціальних

бюджетних рахунках місцевих бюджетів. Але чинність статей 21 та 22

Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII, які

визначали напрями використання коштів земельного податку, відповідно,

у 2005 та 2008 році була остаточно скасована.

Значні проблеми пов’язуються і з використанням коштів, що

надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і

лісогосподарського виробництва на рахунки місцевих рад. Як правило,

органи місцевого самоврядування далеко не завжди зацікавлені у

цільовому використанні цих фінансових ресурсів. Звичайно, їх не можна

використовувати на цілі, що не пов’язані із охороною земель, але ніщо не

заважає розміщувати ці кошти на банківських депозитах, одержуючи у

вигляді відсотків непогане «поповнення» до місцевих бюджетів. З іншого

боку, в недостатній мірі конкретизовано на рівні нормативно-правових

актів види заходів із охорони земель.

У перспективі, з метою фінансування землеохоронних заходів та

заходів, пов’язаних з раціональним використанням і збереженням

земельних ресурсів, доцільно створити Державний фонд охорони земель як

складову частину Державного бюджету України. Цей фонд має

забезпечувати акумулювання та цільове використання коштів, що

надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і

лісогосподарського виробництва, відшкодування шкоди, завданої

порушеннями земельного законодавства, бюджетних коштів за

державними цільовими програмами, частини плати за землю тощо.(14)

В цілому, економіко - правовий механізм регулювання земельних відносин в України потребує серйозного переосмислення та напрацювання нової

цілісної системи економічних регуляторів, що ефективно вирішуватимуть

задачі державної земельної політики в умовах розвинених ринкових

відносин, адже більшість існуючих економіко-правових інструментів

базуються на застарілій нормативній та методичній базі. Потребують

пріоритетної уваги науковців та практиків питання розвитку

антимонопольного регулювання земельних відносин, удосконалення

платності землекористування, централізації бюджетування у сфері охорони

земель, а також європейського та світового досвіду управління земельними

відносинами. Мінімум інструментів регулювання має поєднуватись із

високою ефективністю їх застосування.