§3. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Державне (конституційне) право зарубіжних країн як на­вчальна дисципліна досить молода. Вона з'явилася на початку 90-х років XX ст. у зв'язку з тим, що існуючі на той час на­вчальні дисципліни "Державне право буржуазних країн" і "Державне право соціалістичних країн" під впливом соціаль- но-політичних подій кінця 80-х - поч. 90-х pp., втратили свій предмет. На базі цих дисциплін формується новий навчаль­ний курс, який викладається як обов'язковий у всіх вищих на­вчальних закладах (або ж на факультетах) юридичного профілю III-IV рівня акредитації.

3.1. Предмет державного права зарубіжних країн

Предметом вивчення навчального курсу "Державне право зарубіжних країн" є основна галузь права зарубіжних країн -державне (конституційне) право. Оскільки чисельність сучасних зарубіжних країн наближається до 200, то розгляну­ти в межах такого обсягу навчального часу конституційно-правові аспекти відносно всіх країн земної кулі неможливо, та й не має такої потреби. Ми зупинимося лише на основах дер­жавного (конституційного) права деяких зарубіжних країн.

По-перше, найбільший інтерес об'єктивно викликає досвід конституційно-правового будівництва розвинутих за­рубіжних країн (Великобританія, США, ФРН, Італія, Японія, Франція та ін.).

По-друге, важливим в цій сфері є досвід "постсоціалістич-них" країн, котрі, як і Україна, здійснюють пошук найбільш оптимальних шляхів державно-правового розвитку (Росія, Білорусь, Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія, Молдова

та ін.).

По-третє, розгляду підлягають основи державного права -деяких країн, що характеризуються своїми специфічними кон­ституційно-правовими рисами (Близький Схід, Латинська Америка, Африка).

3.2. Система навчальної дисципліни

Навчальні програми класичних юридичних навчальних закладів або ж факультетів передбачають розподіл навчально­го матеріалу на дві частини: Загальну і Особливу. Однак, скласти робочу програму цього курсу за таким принципом нам не дозволив, по-перше, обмежений обсяг аудиторних годин, відведений для вивчення такої дисципліни (50-80 аудиторних годин). По-друге, подача навчального матеріалу в порівняль­ному плані нам здається більш ефективною для відпрацюван­ня студентами (курсантами) навичок порівняльного аналізу.

Тому робоча програма курсу складена так, що загальні, концептуальні конституційно-правові положення супровод­жуються конкретизацією тих або інших аспектів державного права окремих зарубіжних країн. У цьому полягає перша особ­ливість структури цього навчального курсу.

Друга особливість полягає в тому, що теми за певними схо­жими ознаками згруповані у модулі. З цього витікає те, що форми всіх видів навчального контролю здійснюватимуться на основі модульно-рейтингової системи оцінки знань.

Як і наука, навчальна дисципліна "Державне право за­рубіжних країн" тісно пов'язана з іншими навчальними дис­циплінами:

• Конституційним правом України і її спецкурсами (Державне будівництво і самоврядування в Україні; Права і свободи людини та громадянина)

• Теорією держави і права (Актуальними проблемами теорії держави і права України);

• Історією держави і права зарубіжних країн;

• Міжнародним правом;

• Політологією;

• Тактикою професійної діяльності міліції;

• Іноземними мовами.

Навчальний матеріал посібника викладається на основі наведених вище методів, серед яких центральне місце займає порівняльно-правовий.

І, нарешті, в чому полягає необхідність (значення) вивчен­ня даної навчальної дисципліни, яке її місце в цілісній системі вищої юридичної освіти.

По-перше, вивчення курсу "Державне право зарубіжних країн" сприяє розширенню політичного кругозору майбутньо­го юриста. Це одна з цеглин у фундаменті його юридичної освіти, професійної кваліфікації.

По-друге, вивчення курсу має велике пізнавальне значен­ня, бо ознайомлення з національними особливостями держав­ного права зарубіжних країн дозволяє визначити місце і роль України на конституційно-правовій карті світу.

По-третє, вивчення конституційної теорії і практики має і практичний результат і сприяє вирішенню питань державно­го будівництва в нашій країні.

Загальна характеристика джерел державного права зарубіжних країн

Конституційно-правові джерела зарубіжних країн досить різноманітні. їх відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому та існуванням різних моделей правових систем.

У країнах так званої континентальної, або романо-гер-манської правової системи, головними джерелами права є за­конодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі виникли в країнах континентальної Європи - Франції, Німеччині, Іспанії та інших. Право кожної з цих країн впливало на форму­вання загальних характеристик вказаної моделі.

Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-амер; ікансь-ка модель правової системи. У країнах цієї правової сім'ї важ­ливе місце серед юридичних джерел займають судові преце­денти. Останні не характерні для країн континентальної Євро­пи і для тих, що наслідували пропоновані ними зразки.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела кон­ституційного права поділяють на формалізовані та нефор-

малізовані.

Зміст формалізованих джерел конституційного права є результатом відносно автономного, спеціалізованого право-творчого процесу, здійснюваного державними органами. До них належать:

♦ нормативно-правові акти:

а) різновиди законів - основні, конституційні, органічні, звичайні;

б) нормативно-правові акти виконавчої влади - окремі акти глави держави й уряду;

в) парламентські регламенти;

г) акти органів конституційного контролю;

д) в деяких випадках акти органів місцевої влади.

• судові прецеденти;

• договори (міждержавні, наприклад, для країн Євро­ пейського союзу, а також внутрішні, наприклад, під час прий­ няття конституції, при утворенні федерації тощо);

• джерела релігійного характеру (наприклад, Коран для мусульманських країн).

До неформалізованих джерел відносяться консти­туційні звичаї (конституційні угоди, конвенційні норми), які можуть бути юридичні або політичні. Перші - це не завжди пе­редбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності державних органів (вони є обов'язкові для виконання), другі -результат практичної діяльності політичних партій (не є обов'язковими для виконання).

7