- •1. Походження термінів
- •2. Зміст термінів
- •1.Мораль. Концепції її походження.
- •2. Варіанти структури моралі.
- •3) Категорії етики визначають:
- •1.Зв’язок моралі з формами суспільної свідомості (економікою, політикою, правом, релігією та ін.)
- •2. Мораль та суспільні відносини. Функції моралі.
- •1.Моральна свідомість
- •2.Моральна практика
- •3.Ознаки моралі
- •Імперативність моралі
- •Нормативність моралі
- •Оціночність моралі
- •Компоненти системи моральної регуляції
- •Моральна регуляція
- •2.Моральна регуляція носить характер:
- •2.Універсальність моральних правил. Етичні позиції людей можуть відображати:
- •3.Незалежність моральних мотивів. Дотримання правил моралі гарантує комфортне співіснування людини з іншими членами суспільства. Проте:
- •Формування моралі в первісному суспільстві.
- •Моральні відносини в класовому суспільстві.
- •Родоплемінна громада.
- •Патріархальна громада.
- •Мораль класового суспільства.
- •Філософія античної епохи.
- •Абсолютизм
- •Гедонізм
- •Ідеалізм Платона
- •Етика Арістотеля
- •1.Епікурійство
- •2.Евдемонізм Демокріта
- •3.Стоїцизм
- •Християнська мораль. Середньовіччя
- •Станово-корпоративний характер середньовічної моралі
- •1. Августин Блаженний
- •2. Фома Аквінський
- •3. Ансельм Кентерберийський
- •Буржуазна етика
- •Етичні погляди Монтеня
- •1. Томас Гоббс
- •2. Ф. Бекон, а. Сміт
- •1.Клод-Адріан Гельвецій
- •2.Поль-Генріх-Дітріх Гольбах
- •1.Емпіричний світ. Світ ноуменів.
- •2. Класифікація імперативів.
- •3.Формування категоричного імперативу.
- •«Світ як уявлення»;
- •«Світ як воля»;
- •Моральність.
- •1.Принцип користі.
- •2.Моральні санкції. Рівні морального щастя.
- •1.Вчення к. Маркса і ф. Енгельса
- •2.Мораль соціалістичного суспільства
- •1. Егоїстичний і моральний періоди життя. «Подвижничество».
- •2. «Благословення перед життям». Етика.
- •1. Сенс життя людини.
- •2. Несупротия злу насиллям.
- •1.Революційні демократии.
- •2.Ідеалістична філософсько-етична думка (філософія «всеєдності» і екзистенційна філософія).
- •Шлях до просвітлення.
- •« Серединний шлях», «Благородні істини».
- •10 Заповідей (десятислів’я , Декалог):
- •Боголюдина
- •Основні положення християнства. Заповіді Божі
- •Найважливіші християнські доброчинники.
- •1.Виникнення і сламу
- •2.Основи мусульманського віровчення
- •3.Особливості етики Корану
- •2. Засади ісламу
- •3.Особливості етики Корану
- •«Прогресивістський» погляд на розвиток моралі
- •Скептичний погляд на розвиток моралі
- •1. Цінності. Вище благо.
- •2. Різні підходи до розуміння ієрархії цінностей.
- •1. Визначення ідеалу, дані і. Кантом, в. Ф. Гегелем та ін.
- •2. Ідеал з точки зору сучасної етики.
- •3. Особистий ідеал. Функції ідеалу. Соціальний ідеал.
- •1.Ідеал єдності
- •2.Ідеалізм
- •3.Зміна ідеалів. Моральний конфлікт поколінь.
- •1. Поняття добра. Доброта. Доброчесність. Релятивізм
- •2. Користь
- •1.Зло. Види зла.
- •2. Релігійні теорії походження зла.
- •Взаємовизначення добра та зла.
- •Протиріччя в розумінні добра та зла.
- •Вибір між добром і злом
- •Конструктивність зла
- •1. Імперативність моралі.
- •2. Моральний обов’язок
- •Поняття сумління.
- •Формування сумління.
- •"Чисте сумління"
- •Поняття відповідальності.
- •Умови моральної відповідальності.
- •Перед ким відповідальна людина?
- •1. Щастя. Уявлення людей про щастя
- •2.Евдемонічний напрям етики. Характер етичної категорії щастя
- •3. Щастя и страждання
- •1. Умови досягнення щастя
- •2. Щастя і сенс життя
- •3. Система цінностей, яка задає сенс життя
- •1. Поняття правди, істини
- •2. Омана, хитрість, наклеп, ханжество
- •3. Чесність, довіра
- •Поняття справедливості. Справедливість розподільна та зрівняльна
- •Розвиток уявлень про справедливість
- •1. Принципи справедливості, сформульовані Дж. Ролзом.
- •2. Справедливість у відносинах людей.
- •1.Моральні принципи спілкування. Культура спілкування
- •2. Виховання моральної культури спілкування.
- •1. Милосердя-це:
- •1. Поняття задоволення. Гедонізм
- •2. Користь. Успіх. Ефективність. Прагматизм
- •Поняття досконалості. Перфекціоністські етичні погляди
- •Духовність. Шлях вдосконалення
- •1. Поняття професійної етики. Зміст та предмет професійної етики
- •2. Економічна етика
- •1.Егоїзм.Альтруїзм.Егоцентризм.
- •2.Розумний егоїзм.Принцип взаємокористі.
- •3.Обмеження егоїзму.
1.Емпіричний світ. Світ ноуменів.
2. Класифікація імперативів.
3.Формування категоричного імперативу.
1.Немецький філософ Імануїл Кант (1724-1804) є засновником критичної філософії, першим здійснив теоретичний аналіз моральності. Праці Канта, присвяченні етичним проблемам: «Основи метафізики моралі», «Релігія в рамках лише розуму», «Критика практичного розуму», «Метафізика моральності» і т.д.
Кант визначив границі пізнання. В праці «Критика практичного розуму» він встановив непізнання речей самих по собі, «речей в собі» - ноуменів. Вони:
знаходяться поза простором, часом, причинності;
не залежать від сприйняття людей;
основними їх ознаками є свобода.
Людина нічого не може уявити поза простором, часом, причинністю, які вона сприймає як свій чуттєвий досвід. Ноумени, впливаючи на пізнання людей, породжують явища зовнішнього, емпіричного світу – «речі для нас», феномени. Вони:
доступні розумінню людей;
суб’єктивні, існують не самі по собі, а тільки в уяві людей;
Емпіричний світ феноменів, заснований на законі необхідності, егоїстичний. В ньому людина повинна відстоювати свої інтереси і повністю підкорюватися необхідності.
Кожна людина одночасно належить світу феноменів (як істота чуттєва) і світу ноуменів (як істота розумна).
В надемпіричному світі людина:
володіє свободою волі;
підкорюється моральному закону;
вірить в Бога і безсмертя душі.
Існування світу ноуменів – постулат, «точка зору, яку розум змушений прийняти поза явищами для того, щоб мислити себе практичним» (І.Кант).
Людина має право вибору: підкорятися емпіричним прагненням або практичному розуму. І разом з тим він повинен, за думкою Канта, підкорятися імперативам практичного розуму.
2. Кант виділяв імперативи:
гіпотетичні – укази, що зв’язують практичні цілі індивідів з умовами їх досягнення («якщо хочеш бути поважним, будь чесним» і т.д.). Вони залежать від обставин і періодично змінюються. Вчинки, здійснені за наказом гіпотетичних імперативів, Кант називав легальними. Вони можуть приносити людині користь, але не є моральними;
категоричний (безумовний) імператив заснований на апріорному (переддосвідному) законі моралі. Цей закон:
носить безумовний і всезагальний характер, не є конкретним пердписанням, а тільки задає направленість пізнання і діяльності;
не залежить від конкретних обставин і приватних емпіричних цілей, реалізується в будь-яких обставинах;
являється регулятивним принципом, диктує образ поведінки в будь-яких обставинах;
утверджує необхідність виконання обов’язку по відношенню до інших людей;
є самоцінним.
3. Кант дав декілька формулювань категоричного імперативу.
«Чини відповідно тій максимі, яка… сама може стати всезагальним законом» (максима – суб’єктивний принцип поведінки). Це означає, що людина повинна вести себе так, щоб її поведінка була:
схвалена усіма людьми;
відтворена усіма людьми.
На відміну від «золотого правила моралі» категоричний імператив не концентрує уваги на корисності людини. Вищою метою моральної поведінки Кант вважав благо всього людства.
«Роби так, щоб ти завжди ставився до людства і в своєму обличчі, і в обличчі будь-кого іншого так само, як і цілі, і ніколи не відносився би до нього як до засобу». Кант стверджував, що будь-яка людина:
має гідність;
абсолютно цінна;
є метою сама по собі, а це означає, що не може бути засобом.
Кант закликав людей не втрачати гідності і не дозволяти іншим ущільнювати її.
Всі якості людини, зовнішні блага набувають моральні характеристики тільки завдяки добрій волі. Вона, безумовно, не підлягає впливу зовнішніх мотивів, є властивістю розумної істоти чинити відповідно до законів.
Кант надавав великого значення добрій волі людини, її прагненню втілити в життя категоричний імператив. Благий намір цінний сам по собі, навіть якщо результат не був досягнутий.
Кант сформулював принцип, згідно з яким воля кожної людини (розумної істоти) сама може встановлювати загальні закони.
Суб'єктивним принципом моральності є борг, який полягає в:
✓ чистоті морального мотиву (мотивом діяльності є моральний закон);
✓ твердості моральних переконань.
Через борг затверджуються загальність морального закону і гідність особи.
У праці "Основоположение к метафизике нравов" Кант сформулював аксіому своєї етичної теорії:
Моральний закон заснований на абсолютній необхідності;
Моральні норми категоричні, безумовні, їх не можна порушувати нікому і за жодних обставин. Вони задають границі, порушивши які, людина втрачає моральність.
Питання 27: Розвиток етичної думки Нового часу. Етична концепція Ф.Гегеля
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) розвивав теорію діалектики, визначив значення етики в системі суспільних відносин. Свої етичні погляди філософ виклав в працях «Філософія праці», «Феноменологія духу», «Енциклопедія філософських наук».
Гегель розмежував поняття «мораль» та « моральність».
Моральність – це об’єктивний аспект вчинків людини, те, якими вони є насправді. Моральність:
співпадає зі звичаями суспільства на даному етапі його розвитку, є суспільною природою людини ;
об’єднана з політичною свідомістю людини;
не пов’язана з волею індивіда;
це подолання людиною свого природного єства, підкорення індивідуальності інтересам держави.
Формами розвитку моральності є: родина, суспільство, держава.
Основними моральними цінностями Гегель вважав працю та силу духу, яка виражається в діяльності людини. Людина, що зайнята творчою працею, є двигуном історичного прогресу.
Гегель розвивав ідею Канта про моральність як подолання природного єства індивіду. Оскільки суспільний інтерес вище інтересів індивіда, то суспільна моральність вище індивідуальної моральності.
Гегель, полемізуючи з Кантом, стверджував, що не можна зводити переконання та совість індивіда в ранг закону. « Єдність суб’єктивності та об’єктивного у собі… є моральність».
Зміст моральності – моральні закони, якими керуються члени суспільства.
Гегель вважав, що з переходом у кожну нову історичну епоху моральність піднімається на більш високий щабель розвитку.
Мораль – суб’єктивний аспект вчинків людини, яким він їх бачить. Це сфера особистісних переконань, оцінок, переживань. Мораль є результатом сучасного класового суспільства, у якому люди роз’єднані, відчужені від держави. Вони повинні керуватися юридичними нормами та виконувати певні обов’язки.
Поза юридичного примусу можливі моральна свідомість (воля та обов’язок) і моральний вибір.
Згідно з Гегелем моральність – це форма співвідношення індивіда та суспільства, що властива даному історичному періоду, ступень розвитку суспільства.
Гегель стверджував, що на якісно новому ступені розвитку будуть відродженні античні ідеали :
вільний розвиток усіх прошарків населення;
подолання атомізації інтересів;
злиття моральності із законом держави та ін.
Зло Гегель вважав рушійною силою історичного розвитку та розглядав як позитивний фактор.
Гегель розмежовував поняття « свобода» та « свавілля».
Свавілля – свобода дій, що суперечить моральності.
Свобода – це:
поєднання розуму та волі;
пізнана необхідність;
заміна егоїстичних інтересів інтересами всезагальними.
Питання 28: Розвиток етичної думки Нового часу. Моральна концепція Л. Фейєрбаха.
Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872) був одним із опонентів Гегеля. Він притримувався традицій антропологічного матеріалізму. Етичні проблеми Фейєрбах розглядав в працях «Думки про смерть та безсмертя», «Сущність християнства», «Евдемонізм», «Основи філософії майбутнього».
Феєрбах стверджував, що природа існувала раніше ніж дух («... Не Бог створив людину, а людина створила богів ») і не зводиться тільки до механічних законів.
Релігія має земне коріння (гносеологія, психологія) і являється ілюзорним баченням світу.А людина вклала в ідею Бога кращі сторони свого духу.
Фейєрбах стверджував, що людина має вклонятися лише людині («Людина людині Бог»). Людина – істота природна, психофізична, стражденна і бажаюча.
Тяжіння людини до щастя являється :
Головним її тяжінням;
Природним тяжінням;
Моральним тяжінням основою моралі.
На думку Фейєрбаха, бажанням людини досягти щастя можна пояснити співчуття, аскетизм і навіть самогубство. Критикуючи вчення Канта, Фейєрбах заперечував обов*язок в якості основної мети людини.
Феєрбах вважав, що :
Людина завжди знаходиться у співвідношенні з іншими людьми;
В основі суспільства людей лежить зв’язок двох людей («Я і Ти»);
Основою соціального життя являються міжвідносні стосунки;
Борг людини – турбуватись про щастя людей, з якими вона знаходиться у відношеннях, тобто щастя може бути лише спільним;
Кращою формою відношень між людьми являється кохання.
Феєрбах стверджував, що статеве кохання – це праобраз, приклад будь-якого кохання : батьківського, братнього і т.д. Кохання (будь-яке) Фейєрбах вважав ознакою буття, виявленням творчості людей, намагання до самовдосконалення (кохання, направлене на себе ).
Почуття кохання – це самовідчуття людини, єдинство людей, загальний принцип філософії. Головним завданням філософії Фейєрбах вважав допомогу людству в досягненні щастя.
Питання 29: Розвиток етичної думки Нового часу. Песимістична концепція А. Шопенгауер.