Вільні та пов’язані кореневі морфеми. Типи афіксальних морфем

План

1. Кореневі морфеми.

2. Типи афіксальних морфем.

3. Походження афіксів

Література

1. Вакарюк Л. О. Українська мова. Морфеміка і словотвір : навч. посіб. / Л.О.Вакарюк, С.Є. Панцьо. – Вид. 2-ге, переробл. і доп. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2010. - 200 с.

2. Вакарюк Л. О. Український словотвір у термінах [Електронний ресурс] : словник-довідник / Л. О. Вакарюк, С. Є. Панцьо. - Тернопіль : Джура, 2007. - 260 с.

3. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія : навч. посіб. / В.О.Горпинич. — К. : Вища шк., 1999. — 207 с.

4. Плющ М. Я. Граматика української мови: У 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія : підручник / М.Я.Плющ. — К. : Вища шк., 2005. — 286 с.

Кореневі морфеми

"До обов'язкових (основних) морфем належить корінь слова — носій денотативного, предметного, лексичного значення слова, центральна, постійна його частина, яка виражає ідею тотожності слова самому собі" (В. Горпинич).

За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на кореневі та службові.

Корінь — це основна частина слова, визначальний елемент його лексичного значення. Тому слів без кореня не існує. За структурою корінь може збігатися зі словом, але за функцією і значенням ні: тут, там, сьогодні, під, за, бюро, таксі, кашне. Функція кореня — бути базою для похідного слова, виражати найзагальніше значення, вступати в парадигматичні зв'язки з іншими морфемами: тамтешній, тутешній, сьогоднішній, таксист. Функція слова — бути базою для творення словосполучень, вступати в синтагматичні зв'язки з іншими словами: бути тут, нове таксі.

М.Плющ: Корінь — це основна, стрижнева морфема, що виражає загальне (поняттєве) лексичне значення слова.

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає елемент об'єктивної дійсності, а тому є обов'язковою частиною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об'єднує всі споріднені слова. Повторюючись у споріднених за походженням словах, коренева морфема об'єднує ціле гніздо похідних слів.

Наприклад, корінь весн- об'єднує спільним поняттєвим змістом слова, належні до різних частин мови: весна, провесна, весніти, весняний, навесні.

Значення кореня в словотвірних рядах споріднених слів видозмінюють і конкретизують словотворчі афікси — суфікси і префікси, які завжди пов'язані з коренем і без нього вживатися не можуть. Порівняно з афіксами корінь характеризується більшою автономністю. У незмінюваних словах, особливо службових, корінь не поєднується з афіксами. Наприклад, у словах амплуа, так, про, хай, ага виділяється тільки коренева морфема.

У змінюваних словах крім кореня та словотворчих афіксів, які уточнюють його значення, наявні також морфеми, що виражають граматичні значення слова й утворюють його форми, — це закінчення та формотворчі афікси.

На відміну від афіксів корінь не має чітко закріпленого за ним місця у слові. З нього може починатися слово (місто, рід-н-ий), він може стояти після префікса чи двох префіксів (на-род, воз-з'-єдн-а-ти) або поєднуватися з іншим коренем у складному слові (криг-о-лам).

За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють незв'язаний і зв'язаний корені.

Незв'язаний (вільний) корінь має здатність до вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в похідному слові. Наприклад, корінь ліс- здатний виступати у слові ліс, що осмислюється у зв'язку з нульовим, або фонетично не вираженим, закінченням у називному відмінку однини, і в похідних словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в інших споріднених, до складу яких входять також словотворчі афікси й закінчення. Більшість слів мають вільні корені.

Зв'язаний корінь в сучасній мові не може виявляти себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксальними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розняти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв'язаний, він не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки в похідних словах.

АЛОМОРФ КОРЕНЕВОЇ МОРФЕМИ. Один із морфів кореневої морфеми (корінь), який зазнав фонетичних змін унаслідок граматичної позиції в слові. Напр.: корені ног-/ноз- (ног-а — ноз-і).

Горпинич: Ступінь абстрактності кореневих і афіксальних морфем різний: частина коренів має конкретніше значення, афікси — більш абстрактніше (пор. корені вод-, земп-, рук-, хліб- і афікси -а, -н-, -р-, -з-, -и-, -а-, -є-). Проте він не може бути диференціальною ознакою кореневих і афіксальних морфем, оскільки в українській мові є велика кількість афіксальних морфем зі значно конкретнішим значенням, ніж у кореневих морфем: пор. конкретніше значення морфів -тель, -ецъ, -ист, -изм, -чан-и, -ян-и, -ар, -ук, -чук, -ак, -чак, -енк-о і абстрактніше значення коренів у словах це, відношення, становить, відображати, виражати тощо.

Більше того, в українській мові частина кореневих і афіксальних морфем близька за значенням: пор. премилий і дуже милий {пре-/дуже), переробити і робити заново (пере-/зано-во), переїхати річку і їхати через річку (пере-/через), гвинтик і маленький гвинт {-ик/маленький). Отже, семантична межа між кореневими й афіксальними морфемами не зовсім виразна.

Кореневі й афіксальні морфеми розрізняються не стільки характером значення, скільки способом його маркування, вираження. Корінь виражає значення самостійно, афікси — тільки сумісно, тобто в єдності з коренем (пор. ти — тикати, Баку — бакинцї). Існує думка про те, що кореневі й афіксальні морфеми розрізняються ще й здатністю до повторення в словах: корені можуть і повторюватися, і не повторюватися, тобто траплятися лише в одному слові, а афікси обов'язково повторюються.

Неповторюваність коренів — явище, не характерне для української мови. Практично від кожного слова можна утворити похідне слово, навіть від нестандартних, наприклад: о — окати, окання, я — якати, якання, ох — охати, какаду — какадуеня. Тому неповторюваність, унікальність морфеми не можуть бути диференційними ознаками кореневих і афіксальних морфем. Ними для кореня є обов'язкова, постійна наявність у слові і самостійне вираження найзагальнішого лексичного значення, а для афіксів — факультативна наявність у слові, сумісне з коренем вираження словотвірного і граматичного значення, їх службовий характер.