Теоретична інформація

Згідно з розробками Європейського регіонального бюро ВОЗ внутрішньолікарняною інфекцією (ВЛІ) називається локалізоване або системне захворювання, викликане інфекційним агентом або його токсинами у пацієнта, що знаходиться в стаціонарі більше 48-72 годин. При цьому важливо встановити, що при надходженні у хворого був відсутній ознаки цієї інфекції або її інкубаційного періоду.

Загально визнаним є положення про те, що насамперед повинні існувати клінічні ознаки наявності інфекції, які виявляються або шляхом безпосереднього ( "прямого") спостереження за пацієнтом, або при аналізі первинної документації пацієнта (наприклад, графік динаміки температури тіла).

Доповненням до клінічних ознак інфекції є результати параклінічних методів дослідження (наприклад, рентгенологічного дослідження при нозокоміальної пневмонії), а також дані лабораторних досліджень (мікробіологічний, серологічний і експрес-метод діагностики).

При комплексному аналізі цих даних необхідно брати до уваги. що деякі внебольничные інфекції мають інкубаційний період більш 48-72 годин, а внутриутробные інфекції, симптоми і ознаки яких з'являються через короткий час після народження, - не відносяться до нозокомиальних інфекцій.

За даними ВОЗ, частота зараження в лікувально-профілактичних установах досягає 6-7%.. Особливу небезпеку серед них представляють вірусний гепатит В і СНІД. Щорічно в світі гепатитом В інфікується більше за 50 млн. населення.

При зараженні ВЛІ значно збільшується тривалість перебування хворих в стаціонарі. Це породжує соціальну проблему - мільйони хворих не можуть отримати своєчасну медичну допомогу, оскільки інфіковані пацієнти займають ліжка на долікуванні, і економічну - збільшуються витрати на лікування, в результаті і без того скудний в останні роки бюджет охорони здоров'я України ще більше урізується.

Для боротьби з ВЛІ розробляються різні заходи, в основному медикаментозного характеру (щеплення, корекція імунологічного статусу, інші заходи, що дорого коштують ). У останні роки існування СРСР величезні кошти були виділені на закупівлю одноразових шприців і голок, трансфузійних систем та інше. Перехід на одноразові медичні вироби був представлений як панацея від ВЛІ, однак, очікуваного ефекту ці заходи не дали. Тенденція, що збереглася до зростання захворюванності породила песимізм деяких вчених-епідеміологів, які заявили, що «рівень, який зараз встановився, мабуть, є в якійсь мірі "бар'єрним", нижче за який захворюванність ВЛІ навряд чи істотно опуститься».

Відомо, що кращий засіб від захворювань - їх попередження. Звичайно, повністю позбутися ВЛІ неможливо, але різко (хоч би до 1%) скоротити захворюванність нею - задача цілком реальна. Кошти, що вивільнилися можна було б направити на розв'язання інших важливих проблем охорони здоров'я (лікування онкологічних, серцево-судинних захворювань та інше).

Природно, що найбільш значна частина ВЛІ доводиться на зараження пацієнтів в стаціонарах. Частота ВЛІ складає не менше за 5%. Офіційні звіти відображають лише невелику частину ВЛІ.

Історія зберегла висловлювання і спостереження відомих лікарів про значення проблеми внутрішньолікарняного зараження. Серед них слова М.І. Пирогова: «Якщо я озирнуся на кладовищі, де поховані заражені в госпіталях, то не знаю, чому більше дивуватись: стоїцизму чи хірургам або довір'ю, яким продовжують користуватися госпіталі в уряді та суспільства. Чи можна чекати істинного прогресу, поки лікарі і уряд не вступлять на новий шлях і не приймуться загальними силами знищувати джерела госпітальних міазм».

Або ставши класичним спостереження I. Semmelweis, який встановив зв'язок високої захворюваності «родильною лихоманкою» в акушерських палатах Венської лікарні у другій половині XIX віку з недотриманням лікарями правил гігієни. Такі приклади в повному розумінні слова внутрішньолікарняного зараження можна знайти і в більш пізній час.

У цей час не викликає сумнівів той факт, що порушення санітарно-гігієнічного режиму в лікувальних установах приводить до зростання захворюваності і виникнення спалахів ВЛІ.

Стан внутрішньолікарняної середи, безсумнівно, визначає імовірність розвитку госпитальной інфекції, однак він грає переважну роль відносно кишкових і респіраторних інфекцій, або в розвитку гнійних інфекцій у новонароджених і породілля. Що стосується ранніх післяопераційних ускладнень, та їх зв'язок з станом внутрішньолікарняної середи менш виражена.

В умовах роботи хірургічної установи потрібно враховувати, що більшість збудників ВЛІ відносяться до умовно-патогенних мікроорганізмів, що виявляють свої властивості на фоні зниження неспецифічних захисних сил організму.

Поширенню внутрішньолікарняної інфекції сприяє різноманіття збудників (більше за 2500 видів), формування госпітальних штамів, що володіють лікарською стійкістю, високою резистентністю до несприятливих чинників навколишнього середовища, в тому числі до ультрафіолетового випромінювання, висушування.

Потрібно зазначити, що в умовах роботи хірургічної установи більшість збудників ВЛІ відносяться до умовно-патогенних мікроорганізмів, що виявляють свої властивості на фоні зниження неспецифічних захисних сил організму. На цьому фоні важливе значення набуває виділення груп ризику виникнення ВБИ серед новонароджених, породілля і породілля. До груп ризику відносяться, передусім, хворі з хронічними соматичними і інфекційними захворюваннями, хворобами сечостатевої системи, з кровотечами та інше.

Аналіз захворюванності в хірургічних установах свідчить про те, що виникнення захворюваності пов'язане, передусім, з порушенням персоналом санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режимів, невчасним перекладом хворих з ознаками інфекційного захворювання в окремих палатах і відсутністю обстеження перед госпіталізацією в стаціонар планових хворих, особливо в епідеміологічно неблагополучних по деяким інфекціям територіях. Джерелом інфекції може служити і персонал, який працює з ознаками гострої респіраторної інфекції, що частіше за все виявляється тільки при проведенні епідеміологічного розслідування. Значно рідше в цей час констатуються випадки порушення правил обробки і стерилізації інструментів.

Робота хірургічних установ в умовах відключення гарячого водопостачання в період аварій на каналізаційних і водопровідних мережах недопустима. Такі надзвичайні ситуації створюють умови для поширення інфекції як серед хворих, так і серед персоналу.

Необхідно підкреслити, що проблема ВЛІ - це проблема, існуюча у всіх країнах світу. Не можна представити стаціонар, навіть оснащений суперсучасною технікою, в якому б не виникали випадки внутрішньолікарняного інфікування. Тому задача, як лікарів, так і середнього медичного персоналу, складається в такій організації процесу надання медичною допомоги, який дозволить звести до мінімуму розвиток ВЛІ. Незважаючи на те, що на частку спалахової захворюваності доводиться 0,2-0,3% від загальної кількості зареєстрованих у лікарняних установах випадків, число спалахів протягом останніх років не меншає, що і визначає актуальність підготовки даних методичних розробок для студентів, практикуючого лікаря.

ВЛІ на сьогодні залишеється однією з самих злободенних проблем охорони здоров’я. Згідно з даними ВОЗ, частота заражень в лікувально-профілактичних закладах досягає 6-7%. ВЛІ є головною причиною летальних наслідків, значно подовжує час перебування хворих в стаціонарах, веде до хронічного беребігу хвороби і інвалідізації, наносить велику економічну шкоду. Рівню захворюванності ВЛІ сьогодні можливо об’єктивно дати оцінку лише по даним окремо розвинутих країн, в яких забезпечена обов’язкова регістрація на національному рівні (США, Англія, Німеччіна, Швеція). В нашій країні оцінка ВЛІ можлива лише на основі виборчих епідеміологічних спостережень.

Так, за даними В.І. Стручкова і співавт. (аналогічно і інші автори), 30-35% хірургічних втручань ускладнюються гнійно- септичними інфекціями (ГСІ). Ці ж інфекції обумовлюють часту ГСІ спостерігаються у хворих хірургічного профілю, особливо у відділеннях невідкладної і абдомінальної хірургії, травматології і урології.

Госпітальний штам – це змінившийся за своєю біологічною сутністю збудник, “пристосувавшийся” до умов мешкання саме у лікарняних умовах. Основні риси пристосуванних реакцій - це полірезистентність до антибіотиків широкого спуктру дії; стійкість у навколишньому середрвищі, в тому числі до антисептиків;госпітальні штами бактерій здібні не тільки колонизовувати поверхні тканини організма, але і проникати до внутрішнього середовища, вікликаючи патологічний поцес.

Відомо десятки видів збудників ГСІ, об’єднаних в 29 родів, 11 сімейств. Найбільш частою патологічні процеси викликаються S. aureus, S. pyogenes, S. faecalis, P. aerygenosa, P. vulgaris, K. pneumoniae, B. fragilis. Щорічно виявляються нові види мікроорганізмів, поширюючі наші уявлення про спектор збудників ГСІ.

Біля 90% всіх ВЛІ мають бактеріальне та вірусне походження, грибкові збудники і найпростіші зустрічаються значно рідше.

Велику увагу заслуговує респіраторно-асоційована пневмонія, яка розвивається у пацієнтів при знаходженні них на ІВЛ. Істочником ранньої респіраторно-асоційованої пневмонії (перші 48-96 годин на ІВЛ) є звичайна мікрофлора ротової порожнини – S. pneumoniae, H. Influenzae, M. catarrhalis, S. aureus. Пізня респіраторно – ассоційована пневмонія визивається внутрішньолікарняною флорою - P. аerygenosa, Enterobacter spp, K. Pneumoniae, Acinetobacter spp, S. aureus, E. coli.

Актуальною проблемою є ВЛІ шлунково-кишкового тракту. Ранева інфекція дорівнює 15-25,5% усієї ВЛІ. Частота розвитку залежить від типа оперативного втручання: при чистих ранах – 1,5-6,9%, умовно чистих 7,8-11,7%, контамінованих – 12,9-17%, “брудних” – 10-40%. Ведучими збудниками ВЛІ є S. aureus, E. coli..

ВЛІ сечовивідних шляхів належить біля 40%, причому біля 80% обумовлено введенням сечових катетерів і дренажів. Серед збудників домінують E. coli. – 33,1%, K. рneumoniae – 14,4%.

ВЛІ ангіогенного походження частіше визивається збудниками , S. aureus, Enterococcus spp, Enterobacter spp, P.aerygenosa, citromacter spp.

Особливе місце серед ВЛІ займають вірусні захворювання. При обстеженні стаціонарних хворих у 7-24% в крові знаходять маркери до вірусних гепатитів В, С, Д. 15-20% медичних працівників є носіями маркерів до вірусних гепатитів В, С, Д.

Поняття ВЛІ довго відносили тільки до зараження і захворення в стаціонарах. Сьогодні умовно виділяють три види ВЛІ:

• у хворих, інфікованих у стаціонарах;

• у пацієнтів, інфікованих при одержуваyні поліклінічної допомоги;

• у медичних працівників, заражених при наданні медичної допомоги в стаціонарах і поліклініках.

Найбільш вдалим і новим слід вважати визначення ВЛІ, яку запропановано Європейським регіональним бюро ВОЗ у 1979 р. Внутрішньолікарняна інфекція (лікарняна, госпітальна, , нозокоміальна інфекція) – любе клінічно розпізнане інфекційне захворювання, яке вражає хворого внаслідок його надходження в лікарню або звертання його в неї за лікувальною допомогою, або інфекційне захворювання співробітника лікарні внаслідок його роботи в цьому закладі поза залежністю від з’явлення симптомів захворювання до або під час знаходження в лікарні.

Нозологічні форми ВЛІ мають епідеміологічні особливості, які виражаються, в тому числі, в своєрідності шляхів і факторів передачі етіологічних агентів. Однак для більшості нозологічних форм ведучими шляхами передачі збудників ВЛІ в стаціонарах є контактний і аерозольний.

ВЛІ розвивається внаслідок взаємодії між мікро- и макроорганізмом в специфічному оточуючому середовищі – стаціонарі.

Існує група факторів, які можуть впливати на наслідки подібних дій. Ендогенні – зв’язані з пацієнтом, та екзогенні – зв’язані з стаціонаром, фактори можуть патенцювати патогенність збудників або порушувати захистні механізми макроорганізму. Більш ніж 80% всіх ВЛІ мають ендогенне походження, а приблизно половина усіх ВЛІ зв’язана з проведенням інвазивних діагностичних і терапевтичних процедур (наприклад, з постановкою сечовивідних та внутрішньосудинних катетерів, з підключенням апаратів штучної вентиляції легень).

На частоту ВЛІ впливає стать, вік, імунний статус, клінічні симптоми, стан харчування, присутність і тяжкість супутніх хвороб, наявність порушення фізіологічних функцій організму. Вказані фактори визначають ризик розвитку інфекції у пацієнтів в час надходження його в стаціонар.

Значну роль відіграє стан імунного статусу, що найбільш очевидно проявляється у хворих на СНІД. Екзогенні фактори ризику розвитку ВЛІ представлені в таблиці № 1.

Екзогенні фактори ризику розвитку нозокомінальної інфекції:

• навколишнє середовище стаціонару

- медичний персонал стаціонару

• медичний інструментарій: внутрішньосудинні пристрої, сечовиводячі катетери, ендотрахеальні трубки, апарати штучної вентиляції легень

• терапевтичні маніпуляції: використання антибіотиків, імуносупресивна терапія, переливання крові і кровозамінників

• хірургічні маніпуляції

Головними факторами ризику з’явлення ВЛІ являються: збільшення кількості носіїв штамів резистентних типів у співробітників, формування госпітальних штамів, збільшення контамінації ними повітря, оточуючих предметів і рук персоналу, діагностичні і лікувальні маніпуляції, не додержання правил розташування хворих і догляду за ними та інше.

З часу Пастера і Лістера, більш ніж 100 років відробляється технологія профілактики внутрішньолікарняних заражень за допомогою асептики і антисептики. Нажаль, сперечання між асептичними і антисептичними напрямками вирішується на користь останнього, внаслідок асептичними заходами, іноді зовсім зневажають, насамперед із-за того, що в бюджет лікарні зовсім не закладуються такі витрати.

Механізмами розповсюдження внутрішньолікарняних штамів є:

1. Контактний (головні фактори передачі – руки медичного персоналу, медична аппаратура, засоби догляду та інше)

2. Фекально-оральний (молоко, контаміновані розчини для пиття, зонди, катетери)

3. Повітряно-крапельний

4. Трансфузійний

Серед найбільш поширених нозологічних форм ВЛІ слід відмітити:

1. Локальні: омфаліт, кон’юктевит, піодермія, абсцесс, флегмона, гострі респіраторні інфекції, пневмонії, отит, мастит, гострі шлункові інфекції (гастроентерит, гастроентероколіт, ентероколіт), ендометрит, післяопераційна інфекція.

2. Генералізовані: сепсис (септицемія, септикопіємія).

3. Інші інфекції: кір, вірусний гепатит, краснуха.

Із числених проявів госпітальної інфекції, роздивимось ті аспекти, які мають зв’язок з післяопераціними гнійно-септичними ускладненнями. Неможливо не вважати, що багато з післяопераційних ускладнень – це по суті наслідок (в визначеній ступіні продовження) головного захворювання. Це наочно видно на прикладі різноманітних проявів інфекції черевної порожнини (гострий апендицит, гострий холецистит, перитоніт та ін.), коли післяопераційне гнійно-септичне ускладнення є наслідком або продовженням головного захворювання і розвинулось із-за недостатньої хірургічної санації черевної порожнини або зниження антиінфекційної резистентності організму.

Хірургічна санація складається не тільки з усунення вогнища запалення, але і бережливого оперування з додержуванням правил асептики та ефективного дренування – старий постулат хірургії.

Нажаль на сьогодні в зв’язку з широким розповсюдженням призначення антибіотиків, хірурги невиправдано не завжди додержуються цього пастулату.

Ендогенне походження багатьох післяопераційних гнійно-септичних ускладнень підтверджується випадками тяжкої неклостридійної анаеробної інфекції у вигляді обширної флегмони м’яких тканин, які виникають після так названих чистих планових операцій.

Значення факторів імунної резистентності в виникненні післяопераційних ускладнень знаходить підтвердження в розвитку бактеріємії. Це дає підставу вважати бактеріємію в післяопераційному періоді як індікатор імунної недостатності.

В останні роки констатовано підвищення бактеріального забруднення з 1 до 3,7%. В хірургічних відділеннях висівання мікробної флори дорівнює 2,5%. Найменьше бактеріологічне забруднення зберігається в операціному блоці (0,8%) і найбільше – в відділеннях реанімації (3,6%).

Аналіз літературних даних дозволяє констатувати, що частіше можно казати про ендогенну інфекцію, яка росте внаслідок мікробного забруднення під час розкриття просвіта полих органів (під час операції), або активізації так називаємої дрімлючої інфекції або транслокації її, частіше з кишечника, при зниженні імунного захиста і порушеннях в системі адаптації.

Використання антибіотиків не тільки для лікування, але і з метою профілактики післяопераційних гнійно-септичних ускладнень надзвичайно важливе, але воно повинно строго контролюватись, був обумовленим і раціональним. Тому місцеве зрошування порожнин, інфільтрація тканин і подібні шляхи антибіотикопрофілактики малоперспективні. Найбільш ефективно введення добової дози антибіотика широкого спектру дії внутрішньовенно за 1 годину до операції. При вираженому інфекуванні під час операції необхідно вводити той же препарат на протязі 3-4 діб.

Головними факторами ризику виникнення ГСІ є збільшення кількості носіїв штамів резистентного типу серед співробітників, формування госпітальних штамів, збільшення осеменіння повітря, навколишніх предметів і рук персоналу , діагностичні і лікувальні маніпуляції, недодержування правил розміщення хворих і догляду за ними та ін.

Спостерігається формування внутрішньолікарняних штамів більшої кількості мікроорганізмів з множинною лікарняною стійкістю, маючих селективні привілеї, високою стійкістю до несприятливих факторів навколишнього середовища (ультразвукове опромінювання, висушування, дія дезінфікуючих препаратів). Внутрішньолікарняні штами сформувались у золотистого і епідермального стафілококов, кишечної палички, протея, клебсієлл, ентеробактера та ін.

Друга велика група ВЛІ – кишечні інфекції, які можуть дорівнювати 7-12% всіх ВЛІ, серед яких переважає сальмонельоз (до 80%), як правило серед ослаблених хворих хірургічних і реанімаційних відділень. Виявлено, що медичний персонал є головним резервуаром цієї інфекції.

Значну роль у ВЛІ відіграють гомоконтактні вірусні гепатити В, С, Д, які складають 6-7% в загальній структурі.

На долю інших інфекцій приходиться до 5-6% загальних захворювань. До таких інфекцій відносяться грип та інші респіраторні інфекції, дифтерия, туберкульоз та ін.

Лікування ВЛІ залишається однією з гострих проблем незважаючи на проведення санітарно-епідеміологічних заходів та антимікробної терапії. Існує багато різних схем лікування ВЛІ, в яких головна рольна лежить антибактеріальним препаратам. На їх долю приходиться біля 25% бюджета стаціонара, а серед кількісті призначень антибіотиків збільшилась з 1,8 до 2,1. Між тим відмічено, що продовжується необгрунтоване призначення різних груп антибактеріальних засобів.

Сучасний емпіричний підхід до терапії ВЛІ припускає присутність альтернативи: проведення комбінованої антибактеріальної терапії або монотерапії. Аргументами на користь комбінованої антибактеріальної терапії є забезпечення максимально широкого спектора синергізма антибіотиків. Компоненти комбінації звичайно включають в себе цефалоспоріни ІІ-ІІІ покоління, аміноклікозіди, метронідазол, карбапенеми, фторхінолони. Для раціонального вибору антимікробних препаратів важливо мати вичерпну інформацію про структуру ВЛІ, резистентність її до антимікробних препаратів.

В клінічній практиці виникнення ВЛІ є свідчення до термінової емпірічної протимікробної терапії (так званої Де-ескалаційної терапії). Головним принципом емпірічної терапіє є вибір препаратів, які активні в відношенні головних збудників інфекції. Ці препарати повинні мати здатність поступово проникати в тканини, мати мінімальну токсичність.

Таким чином, стартова антибактеріальна терапія повинна забезпечувати достатньо широкий спектр антибактеріальної активності з метою подавлення ряду потенційних патогенів.

До факторів ризику резистентності, наприклад ОРІТ загального профіля відносяться:

• попередня терапія антибіотиками

• наявність у хворого медичних устроїв інвазивного характера

• пролонгірована госпіталізація.

Цим вимогам краще всього відповідають цефалоспоріни ІІ – ІІІ покоління (цефуроксім, цефазолін, цефамандол, цефоперазон, цефтріаксон). При необхідності їх можна поєднувати з метронідозолом.

В останні роки обговорюється можливість призначення для монотерапії ВЛІ фторхінолонів, піперацциліна (тазобактама, нових цефалоспоринів (цефепім, цефпіром) і карбопенема.

Світовий досвід призначення антибактеріальних препаратів примушує критично оцінювати сучасну ситуацію і постійно враховувати можливість зміну чутливості нозокомінальної флори. Одним з факторів, які сприяють ліквідації спалаху ВЛІ є зміна тактики антибактеріальної терапії. Вона полягає в проведенні санітарно-протиепідемічних заходів, обов’язковим тестуванням усіх штамів K. pneumoniae на вироблення бета-лактамаз поширеного спектру, обмеженні призначення цефалоспоринів ІІІ-го покоління та їх обміну на карбапенеми.

Етіотропна терапія залежить від фенотипа антибіотикорезистентності збудників та інших факторів. Головні підходи до етіотропної терапії приведені в таблиці №2.

Профілактика ВЛІ в значній мірі залежить від системи епідеміологічного нагляду, який включає: облік і регістрацію ВЛІ; расшифровку їх етіологічної структури; санітарно-бактеріологічне обстеження об’єктів навколишнього середовища; мікробіологічний маніторинг за циркуляцією патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів; формуванням госпітальних штамів збудників ВЛІ; визначення ареала розповсюдження і спектра стійкості мікробів до антибіотиків, антисептиків, дезинфекантам; контроль за становищем здоров’я медичного персоналу; стеження за додержуванням санітарних норм і правил, протиепідемічного режиму в клініко-діагностичних відділеннях; епідеміологічний аналіз захворювань ВЛІ, який дозволяє виявити джерела і фактори передачі збудників ВЛІ і умови, які сприяють інфекуванню.

Важливу роль в профілактиці ВЛІ сьогодні починає виконувати введення посади госпітального епідеміолога. Одним з головних розділів його роботи є контроль за виконанням санітарних норм і правил на об’єктах матеріально-технічного забезпечення.

Профілактика ВЛІ – питання безумовно комплексне і багатогранне. До найбільш важливих напрямків відносяться загальні вимоги до санітарного утримання приміщень, устаткування, інвентаря, особиста гігієна хворих і медичного персонала, організація дезінфекції, вимоги до передстерилізаційної обробки і стерилізації виробів медичного призначення. Це вологе прибирання приміщень (не менше 2 разів на добу) із застосуванням миючих і дезінфекуючих засобів. Генеральне прибирання по графіку в палатних відділеннях не менше 1 разу на місяць, а операційному блоці, перев’язочних – 1 раз на тиждень із звільненням приміщень від інвентаря, меблі та ін.

Періодичне опромінювання ультрафіолетовими бактерицидними лампами із розрахунку 1 Вт на 1 м³ приміщення.

Провітрювання палат та інших приміщень не менше 4 разів на добу. Особливу важливість набуває питання білизневого режиму. Білизну міняють по мірі забруднення, регулярно, але не менш 1 разу на 7 днів.

Дуже важливим напрямком профілактики ВЛІ є дезинфекція, яка на сьогодні лишається складним і трудоємким повсякденним обов’язком молодшого і середнього медичного персоналу. В цілому ряді випадків дезинфекція залишається практично єдиним засобом зниження захворюванності в стаціонарі. Крім того, усі госпітальні штами збудників ВЛІ поряд з практично повною антибіотикорезистентністю мають значну стійкість до впливу зовнішніх факторів, в тому числі і до дезинфікуючих речовин. Сьогодні на ринку з’явилась значна кількість нових дезінфекуючих речових і апаратури. В альтернативу порошкоподібних хлорутримуючих дезінфекуючих речовин – розчин гіпохлорита натрію з використанням електрохімічної установки ЕЛМА – 1, рідинні концентровані дезінфекуючі засоби на базі четвертичних амонієвих з’єднань (Септодор).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 2026 визначений перелік та нормативи використання засобів індивідуального захисту працівників медичних закладів, які проводять діагностичні дослідження на ВІЧ – інфекцію, оказують медичну допомогу ВІЧ – інфікованим та хворим СПІДом, а також контактують з кров’ю та іншими біологічними матеріалами від ВІЧ-інфікованих.

Заходи профілактики зараження інфекціями, які передаються через кров, при наданні медичної допомоги, обстеження хворих і роботі з біоматеріалами слідуючі:

• необхідно дотримуватися заходів обережності при проведенні маніпуляцій з колючими та ріжучими інструментами (голками, скальпелями, ножницями та ін.); використовувати безпечні технології (ковшова методика при надяганні ковпачка, не знімати голку з шприця до дезинфекції).

• необхідно використовувати засоби індивідуального захисту (хірургічні халати, рукавички, маски, захисні окуляри, шиткі, нарукавники, фартуки, бахіли) при маніпуляцях з кров’ю та біологічними рідинами з метою запобігання професійних контактів.

• медичні працівники з травмами, ранами на руках, якщи їх не можна заклеїти лейкопластирем або захистити рукавичками звільняються від роботи на період захворювання

• всі маніпуляції з кров’ю і сироватками у лабораторіях повинні проводитись з допомогою гумових груш, атоматичних піпеток, дозаторів

• різні ємкості з кров’ю та біологічними рідинами, органами, біоматеріалом повинні плотно упаковуватись

• транспортування проб крові і біоматеріалів до лабораторії повинна проводитись у штативах, укладених в контейнери, бікси або пенали, сумки-холодильники. Недопускається транспортування в картонних коробках, поліетиленових пакетах.

• При операціях необхідно використовувати методики “нейтрального поля”.

З метою профілактики ВІЧ – інфекції, вірусних гепатитів В, С та інших ВЛІ усі вироби медичного призначення, які застосовують при маніпуляціях з порушенням цілісності шкіри та слизових, або доторкаються з поверхністю слизових, а також при проведенні гнійних операцій, оперативних маніпуляцій у інфікованого хворого, після кожного використання повинні підлягатись передстерилізаційній обробці і стерилізації.

Дезінфекція хімічним методом включає занурення інструментарію, рукавичок, лабораторної посуди та інших предметів у 3% розчин хлораміну на 60 хв., або 4% розчин перикису водню на 90 хв. Дезнфекуючий розчин вживається один раз.

Якість очистки виробів перевіряють бензидиновою, ортолуєдиновою і амідопірановою пробами. Залишкові кількості миючих рідин на виробах знаходять фенолфталеіновою пробою.

Стерилізацію можна проводити паровим, повітряним і хімічним методом в залежності від технічних можливостей і вида стерилізуємого матеріалу.

Треба підкреслити, що вогнища ВЛІ виникають у стаціонарах, існують і підтримуються за рахунок залучення в них медичного персоналу. Серед профілактичних і противоепідемічних заходів слід відмітити його щорічне диспансерне обстеження з дослідженням крові на ВІЧ – інфекцію, сифіліс, маркери вірусних гепатитів (В і С), флюорографією органів грудної клітки, огляд лікарями- спеціалістами.

Також важливі і методи специфічної імунопрофілактики ряду інфекцій (дифтериї, гепатит В), специфічної профілактики ВЛІ з допомогою зубиотиків.