Глава 10 Авторське право і суміжні права

З попереднього викладу випливає, що коли право власності на річ виникло у власника цього права у якійсь державі на законних підставах, то воно визнається та захищається на території будь-якої іншої держави. Зовсім інша справа - у випадку з Інтелектуа­льною власністю. Права, що виникають внаслідок творчої діяльно­сті, захищаються тільки в межах тієї держави, де вони виникли І були визнані у встановленому порядку. Тому, як зазначається, твір, що було опубліковано в певній країні, потім може бути пере­кладений та виданий в іншій державі без зтоди автора і навіть без виплати йому відповідної винагороди (гонорару) . Положення ускладнюється тим, що практично будь-який товар і будь-яка по­слуга, які мають хоча б мінімальну популярність на ринку, так чи інакше як одну зі своїх складових мають інтелектуальну влас­ність². Внаслідок цього виникає своєрідна ситуація: можливості володарів права інтелектуальної власності щодо захисту своїх прав перебувають в оберненій пропорційності до рівня попиту на об'єкти їх права на ринку. Тобто, чим більшим, згідно з існуючим попитом, стає розповсюдження на ринку відповідного об'єкта пра­ва інтелектуальної власності, тим меншими стають можливості суб'єкта цього права по усуванню небажаного користування його творами іншими особами.

Інакше кажучи, після того, як дещо (створене певним людським інтелектом) стає загальним надбанням того чи іншого суспільства, творець позбавляється можливості здійснювати реальний контроль за процесом використання наслідків своєї інтелектуальної діяльно­сті, тому він потребує захисту з боку законів того самого суспіль­ства, в якому здійснюється користування зазначеними результата­ми творчої діяльності. Те, як саме цей захист здійснюється (чи повинен здійснюватись), якраз і складає зміст інституту права інтелектуальної власності.

Див.: Международное частное право: Учебник / Пол ред. Г. К. Дмитрие­вой.-С. 299.

Див.: Минное А. М. Международная охрана интеллектуальной собственно­сти.-СПб.: Питер. 200I.-C. Я.

209

У найзагальнішому вигляді право інтелектуальної власності по­діляються на: авторське право, суміжні права га право промисло­вої власності.

10.1. Поняття авторського права та суміжних прав

1. У міжнародно-правових документах не міститься визначення права інтелектуальної власності. Однак у Конвенції про заснуван­ня Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967) зазна­чено, що інтелектуальна власність включає права, пов'язані з:

1) літературними, художніми і науковими творами;

2) виконавчою діяльністю артистів, звукозаписом, радіо- та те­левізійними передачами;

3) винаходами у будь-якій галузі людської діяльності;

4) науковими відкриттями;

5) промисловими зразками;

6) товарними знаками, знаками обслуговування, фірмовими на­звами та комерційними позначеннями;

7) припиненням недобросовісної конкуренції,

а також із усіма іншими правами, що є результатом інтелектуаль­ної діяльності у промисловій, науковій, літературній або художній галузях¹.

Перший із зазначених об'єктів правового регулювання саме і є предметом власне авторського права, під яким у сучасному розу­мінні визнається природне право творця, що випливає із самої природи творчої діяльності, яке не залежить від довільних тлума­чень офіційних влад. Проте, аби скласти належне уявлення щодо сутності цього права, слід коротко простежити історичні етапи його становлення.

2. Ідея охорони права авторів виникла у зв'язку з винаходом друкарства, завдяки якому стало можливим множити літературні твори за допомогою механічних процесів замість переписування їх від руки. Це, у свою чергу, обумовило виникнення нових профе­сій - друкарів та книготорговців, діяльність яких, за відсутності будь-якої охорони від конкуренції шляхом продажу незаконно ви­роблених копій, ставала небезпечною.

Спочатку ця охорона здійснювалась через надання бенефіціа-рам різними владами привілеїв, що забезпечували їм виключні

права на відтворення та розповсюдження на обмежений час охо-ронюваних об'єктів з одночасним наданням засобів захисту здійс­нення цих виключних прав (штрафи, арешти, конфіскація контра-фактних виробів з одночасним відшкодуванням збитків). Проте, в кінці XVII сторіччя ця система себе вичерпала, оскільки нею не захищались права самих авторів.

Існуюча система правової охорони творів літератури, науки та мистецтва, як зазначається, була започаткована прийняттям в Анг­лії у 1623 р. першого закону про охорону винаходів, а пізніше -гак званого Статуту Королеви Ганни (1710)', що був першим в іс­торії людства законом власне про авторське право. За ним авторові було забезпечено виключне право на друкування або опублікуван­ня книги протягом 14 років від дня першого опублікування. Якщо весь цей строк автор залишався живим, йому надавався новий та­кий же строк, після чого твір переходив у вільне користування суспільства. Безумовно, це право (за винагороду) могло бути пере­дано іншій особі - видавцеві,

У Франції 1789р. було скасовано всі привілеї приватних осіб, міст і провінцій, внаслідок чого без захисту залишились як автори, так і видавці. Тому вже у 1791, потім у 1793 роках було прийнято два декрети стосовно охорони авторських прав, якими забезпечу­валось (але тільки) публічне виконання твору автором протягом всього життя, а також протягом 5 років (10-ти років за другим з декретів) - на користь його спадкоємців.

Таким чином, як в Англії, так і у Франції права авторів розгля­дались виключно як майнові, тобто - у руслі права власності як такого, що забезпечували автору та його нащадкам лише майнову цінність твору, який охоронявся. Інша тенденція мала місце в Ні­меччині, де під впливом таких філософів, як Кант, склалась точка зору, за якою літературна або інша творча діяльність вважалась продовженням особистості автора, щодо якої він мав виключне право в силу природної справедливості. До речі, і у законі штату Масачузетс (1789) зазначалось, що не існує власності, що нале­жить людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової діяль­ності.

3. Цим певною мірою обумовлюється та особливість авторсь-

Див.: МиІІков А. А/. Цит праця.- С. 229.

210

Див.: A6dv.mii А. И. О новых тенденциях в унификации авторского права и смежных прав в Европейском Союзе // Журнал между 11 ар о дно І'О частного пра­ва. - 2000.- № 2-3 (28-29].-- С. 3.

211

кого права, яка позначається як «розщеплення» прав автора на майнові та немайнові, чого не існує в інших категоріях речових прав.

Майнові права авторів, у загальному вигляді, зводяться до ви­ключного права на використання свого твору у будь-якій формі та у будь-який спосіб. Абсолютність цього виду власності доведена до свого логічного завершення: автор може навіть знищити свій твір (інколи внаслідок цього останній так і не станс відомим світу), чого власник іншої речі, наприклад - нерухомості, мас право зро­бити далеко не завжди.

Особисті немайнові права виникають як наслідок завершення творчого процесу. До них належать:

• право авторства на твір;

• право на обнародування твору;

» право використовувати твір чи надавати право на його викори­стання іншим особам за своїм ім'ям, під псевдонімом або анонімно;

• право на захист твору;

• право на захист репутації автора;

• право на доступ до (своїх) творів образотворчого мистецтва. Як зазначалося (дне. гл. 9.1.1), право власності ґрунтується на

презумпції прикріплення права до речі. Однак щодо інтелектуаль­ної власності, зокрема - авторського права, ця презумпція не ви­конується. Якщо твір автора надруковано, скажімо, тиражем у 10 тис. примірників, то зазначене опублікування є як реалізацією права автора на обнародування твору, так і його використанням. Проте, одночасно, це є і відносним правом кожного покупця при­мірника твору користуватись ним для власних цілей.

4. Саме цим і обумовлюється наступна особливість авторсько­го права - суто територіальний характер його дії, коли захист авторських крав здійснюється тільки в межах території тієї дер­жави, де це право виникло і визнано у встановленому порядку. Причому, надаючи захист авторським правам, кожен національ­ний законодавець вимушений враховувати різні, Інколи протиле­жні обставини.

Так, по-перше, він має встановити певний баланс інтересів між правами творців на їх твори та правом суспільства на доступ до цих творів. По-друге, він повинен мати на мсті заохочувати твор­чість І сприяти вільній та ефективній торгівлі результатами твор­чої діяльності з тим, щоб сприяти економічному та соціальному розвитку відповідного суспільства. По-третє, він має забезпечити

212

належну охорону прав І Інтересів творців, аби інтерес до творчої діяльності підтримувався на рівні, що задовольняє потреби цього ж суспільного розвитку.

У зв'язку з виникненням та функціонуванням світового ринку завдання, що постають перед авторським правом, значно усклад­нились. У спеціальній Декларації, яку за доповіддю Комітету з міжнародного торгового права було прийнято на 69 Конференції Асоціації міжнародного права (Лондон, 2000), зазначено, що автор­ське право захищає суспільні інтереси, заохочуючи створення і розповсюдження творів авторів і митців, і знання проте, що вільне переміщення між національними та регіональними ринками тво­рів, що потрапляють на ринок за згодою носія авторського права, відповідає суспільним інтересам¹.

Рівень реалізації тієї чи іншої із зазначених вище компонент, що обумовлюють необхідність та обсяг охоронюваного авторсь­кого права, є різним у кожній державі. Крім того, національні, етнічні, релігійні та інші особливості суспільного устрою накла­дають на правове регулювання, що встановлюється, свій відби­ток, тому в різних правових системах в ньому існують великі відмінності. Проте, у всіх цих системах щодо авторського права є одна спільність, яка полягає в тому, що право однієї держави не може діяти на території іншої без її згоди. Цим, як зрозуміло, ви­ключається можливість застосування до врегулювання питань, пов'язаних з авторським правом, колізійного методу. Саме ця особливість захисту прав авторів позначається у міжнародному приватному праві як відсутність у авторського права якості «екс­територіальності».

5. Ще однією суттєвою особливістю авторського права є те, що поряд з правами автора і у зв'язку з ними виникають так звані суміжні права, які, своєю чергою, відзначаються двома особливостями. По-перше, вони грунтуються на законному ви­користанні чужих авторських прав, і, по-друге, вони також ви­пливають з творчої діяльності, яка, однак, пов'язана з реаліза­цією (використанням) вже обнародуваних творів літератури та мистецтва.

Прийнято розрізняти три групи суміжних прав:

• права виконавців на їх (власне) виконання;

• права виробників фонограм на їх фонограми;

Див.. Журнал международного частного права -2000.- № 1(27}.- С. 90.

213

• права організацій ефірного мовлення на їх радіо- або телеві­зійні програми.

Зважаючи на тісну взаємопов'язаність авторських і суміжних прав, в МПрП є сталою тенденція, за якою авторські та суміжні права, як правило, і розглядаються, і захищаються одночасно.