3. Види порушення зору
Беручи за основу ступінь порушення функції зорового аналізатора, дітей зі стійкими дефектами зору поділяють на сліпих і слабозрячих.
Сліпі діти - діти які з відсутністю зорового сприйняття або збереженим світловідчуття, або залишковим зором (максимальної гостротою зору 0,04 на краще бачачи очі із застосуванням звичайних засобів корекції - очок).
Сліпота - це двостороння невиліковна втрата зору.
Розрізняють різні ступені втрати зору: абсолютна (тотальна) сліпота, при якій повністю відсутні зорові відчуття (світловідчуття і розрізнення кольорів); практична сліпота, при якій зберігається або світловідчуття на рівні розрізнення, світла від темряви, або залишковий зір, що дозволяє порахувати пальці рук у особи , розрізняти контури, силуети і кольору предметів безпосередньо перед очима.
Більшість сліпих дітей мають залишковий зір.
Фактор часу настання зорового дефекту має істотне значення для психічного та фізичного розвитку сліпої дитини. Чим раніше наступила сліпота, тим більше помітні відхилення, психофізичні особливості і своєрідність розвитку.
В залежності від часу настання порушення функції зорового аналізатора виділяють сліпонароджених і осліплих, тобто втратили зору після народження.
Психічний розвиток сліпонароджених дітей має ті ж закономірності, що й розвиток зрячих дітей, проте важке первинне ураження зору проявляється в різних вторинних відхиленнях та особливості психічного розвитку дітей.
Відсутність можливості візуально (за допомогою зрения) сприймати ознаки предметів і явищ, орієнтуватися в просторових ознаках збіднює їх чуттєвий досвід, а отже, порушує взаємодію сенсорних і інтелектуальних (абстрактно-логічних) функцій, стримує розвиток образного мислення.
Для сліпих дітей характерна своєрідна орієнтовна реакція на звук. У зрячих дітей в ранньому віці звукові подразники мають важливе орієнтовний значення, однак в подальшому в зв'язку з активізацією функцій інших аналізаторів воно поступово послаблюється.
У сліпих дітей орієнтовна реакція на звук зберігає своє значення і навіть посилюється, оскільки звуки – основний фактор їх орієнтування.
Глибокі дефекти зору негативно впливають на формування рухових навичок сліпонародженого дитини. Невдачі і труднощі, що виникають в процесі навчання ходьбі, закріплюються у вигляді неприємних переживань і призводять до різкого обмеження рухових функцій у сліпих дітей.
Розвиток вищих форм пізнавальних процесів (увага, логічне мислення і мова, пам'ять) у сліпонароджених дітей практично протікає нормально. У сліпих дітей з великими труднощами формується правильне співвідношення між накопиченими словесними (абстрактними) знаннями а конкретними уявленнями. Вони легше засвоюють абстрактні поняття, ніж слова з конкретним значенням.
Втрата зору впливає на своєрідність емоційно-вольової сфери та характеру. Труднощі в навчанні, грі, оволодінні професією, побутові проблеми викликають складні переживання і негативні реакції. В одних випадках своєрідність характеру і поведінки проявляється в невпевненості, пасивності, схильності і самоізоляції, в інших-в роздратуванні, збудливості і навіть агресивності.
Осліплих дітей відрізняє від сліпонароджених час втрати зору. Так як у осліплих дітей воно втрачено після народження (в дошкільному або шкільному віці), велике значення для їх розвитку має збереження раніше сформованих зорових уявлень. Чим пізніше дитина втратила зір і чим більше слідів колишніх зорових уявлень збереглося в його пам'яті, тим легше відтворюється образ предмета чи явища на основі словесних описів. В цьому випадку провідну роль відіграє зорова пам'ять, яка може зберігати зорові подання протягом тривалого часу. Поступове стирання зорових уявлень проходить у дітей індивідуально.
Сліпий дитина зберігає значні можливості психофізичного розвитку і принципову можливість повноцінного пізнання. Нормальна розумова діяльність такої дитини спирається на зберіганню аналізатори. У сліпої дитини в умовах спеціального навчання формуються прийоми і способи використання шкірного, слухового, рухового та інших аналізаторів, що представляють сенсорну основу, на якої розвиваються психічні процеси. Саме на цій основі розвиваються вищі форми: пізнавальної діяльності (довільна увага, мислення, мовлення, відтворює уяву, логічна пам'ять), які є провідними в процесах компенсації. На першому етапі навчання ця система компенсації створює умови для правильного відображення дійсності в наочно-дієвої, а надалі, в міру накопичення досвіду, в словесно-логічній формі. Словесно-логічна форма повинна бути сформована на основі безпосереднього сприйняття дійсності за допомогою збережених видів чутливості. Чільну роль на цьому етапі грають вищі форми психічної діяльності.