13.6 Облік браку. Облік незавершеного виробництва

Облік і оцінка втрат від браку

Браком вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли і роботи, які не відповідають за своїми якісними характеристиками встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використаними за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових затрат на виправлення.

Внутрішній брак – це брак продукції, виявлений на виробництві до її відправлення споживачу.

Зовнішній брак – це брак, який був виявлений споживачем у процесі комплектування, монтажу або під час експлуатації виробу та пред'явлений для відшкодування збитків.

Оцінка затрат на брак продукції проводиться:

• за фактичною або нормативною собівартістю;

• за повною або обмеженою собівартістю.

Втрати від браку продукції, що включені до виробничої собівартості, відносяться до складу інших прямих витрат відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” та визначаються таким чином:

Втрати від браку =Вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції + Затрати на виправлення технічно неминучого браку –

Вартість остаточно забракованої продукції, реалізованої за справедливою вартістю – суми відшкодування підприємству працівниками, які допустили брак.

Облік і оцінка незавершеного виробництва

Незавершене виробництво – це не закінчена обробкою продукція, яка не пройшла усіх стадій, фаз, переділів, передбачених технологічним процесом або не прийнята технічним контролем.

Існує два підходи до кількісної оцінки незавершеного виробництва:

1. на основі інвентаризації, яка проводиться наприкінці звітного періоду;

2. на основі обліку руху, який здійснюють протягом звітного періоду в процесі виробництва продукції.

Методи оцінки незавершеного виробництва:

• за фактичною або нормативною собівартістю;

• за повною або обмеженою собівартістю.

Фактична собівартість незавершеного виробництва визначається:

• за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;

• за плановими прямими затратами;

• за собівартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Особливості обліку зворотних відходів

Зворотні відходи – це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних цінностей, що утворились у процесі виробництва продукції, втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні або фізичні) і через це використовуються з підвищеними затратами (зменшення виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Зворотні відходи оцінюються:

• за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва або з підвищенням затрат (зменшенням виходу готової продукції) для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку або реалізації стороннім підприємствам та організаціям;

• за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям або для виробництва іншої продукції.