3. Зміст та інструменти інвестиційної політики

Економічна теорія та господарська практика переконливо довели про­відну роль інвестицій в процесах функціонування і розвитку національної економіки. Стрижневі напрями їх впливу на коротко-, середньо- та довго­строкову макроекономічну динаміку умовно представлені в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Напрями впливу інвестицій на економічне зростання

Напрями впливу інвестицій на економічне зростання
Період	Характер дії на економічне зростання і розвиток	Визначальні параметри
Коротко­строковий	Інвестиції як складова сукупних видатків (сукуп­ного попиту)	Темп зростання інвестиційних видатків економічних суб'єктів
Середньо-строковий	Інвестиції як інструмент розподілу і перерозподілу ресурсів між видами еконо­мічної діяльності та галузя­ми промисловості	Галузева, територіальна та інституціона-льна структура інвестицій, їх динаміка
Довго­строковий	Інвестиції як фактор підви­щення продуктивності сус­пільної праці	Показники ефективності інвестиційних процесів та їхнє інноваційне наповнення; відтворювальна та технологічна структу­ра, її динаміка

Статистика переконує, що норма нагромадження основного капіталу у ВВП за останні роки не перевищувала 22%. Враховуючи ж, що для ефек­тивного функціонування економіки та безперервного відновлення матері­ально-технічної бази загальний обсяг інвестицій в основний капітал залеж­но від фази економічного циклу повинен коливатися у межах 20-25% від ВВП, можна стверджувати, що навіть реноваційні інвестиційні потреби української економіки задовольняються не повністю, не кажучи вже про потреби розвитку.

Негаразди в інвестиційній сфері пояснюються цілою низкою причин, серед яких:

• значний інвестиційних ризик, викликаний соціально-економічною та політичною нестабільністю;

• мінливість і непередбачуваність законодавчої бази (передусім податкової);

• дезінтеграція реального та фінансового секторів економіки;

• загальне скорочення державних видатків (особливо державних інвестицій та державного споживання), обмеження їх головним чином соціальними потребами;

• надмірний рівень оподаткування. В Україні ставка податку на прибу­ток юридичних осіб — безпосередніх суб'єктів інвестиційних проце­сів — дорівнює 25%, що формально відповідає рівню розвинених країн. Однак реальна величина «податкового тягаря» для суб'єктів господарювання значно вища. З огляду на необхідність здійснення відрахувань у різноманітні бюджетні та позабюджетні цільові фонди, сплати податків, що входять у ціну, фактичній рівень оподаткування економічних результатів виробничої діяльності сягає 75-85%, що не має аналогів у цивілізованому світі;

• значне податкове навантаження на товаровиробників змушує частину підприємств обирати шлях приховування від держави результатів своєї економічної діяльності та відходити у тіньовий сектор, інтереси суб'єктів якого концентруються на короткострокових торговельних операціях спекулятивного характеру і знаходяться поза сферою реа­ льного інвестування;

• відтік капіталів за кордон. За оцінками фахівців, за роки незалежності Україна втратила від 40 до 60 млрд. дол. і стала донором більш розвинутих економік, перш за все, американської;

• часткова доларизація та єврозація економіки (внутрішній витік капіталів).

Подолання негативних явищ та процесів у інвестиційній сфері потре­бує провідної ролі держави — суб'єкта регулювання інвестиційних про­цесів та держави — безпосереднього інвестора.

Подвійне втручання держави в інвестиційну сферу ( в якості суб'єкта регулювання та прямого інвестора) знаходить свій інтегральне вираження в цілях, пріоритетах, механізмах та інструментах інвестиційної політики.

Інвестиційна політика – цілеспрямована діяльність держави щодо встановлення структурних параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального перебігу розширеного відтворення та підтримання ста­лої динамічної макроекономічної рівноваги.

Пріоритетне завдання інвестиційної політики в умовах Украї­ни - забезпечити умови для накопичення критичної маси інвестиційних ресурсів, регулювання їх структурно-кількісних параметрів, необхідних для виходу на траєкторію стабільного економічного зростання, формуван­ня нового екологобезпечного соціально-інноваційного типу розширеного відтворення.

Основними складовими активної інвестиційної політики є:

1) полегшення податкового пресу на національних товаровиробни­ків та інвесторів, зокрема:

• диференціація ставок оподаткування залежно від напрямку діяльності підприємства та характеру і мети використання прибутку;

• зниження податкового тягаря на товаропродукуючу сферу та встановлення агрегованої ставки оподаткування суб'єктів господарювання реального сектора економіки на рівні 30-35 відсотків;

• посилення стимулюючого потенціалу інвестиційно орієнтованих податкових пільг, зокрема впровадження податкового кредиту на приріст інвестиційних видатків;

2) реструктуризація державних видатків та підвищення їх ефективності щодо регулювання інвестиційних процесів, насамперед:

• підвищення ефективності інвестиційних програм і проектів, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів;

• відновлення керованості інвестиційними процесами у державному секторі економіки. Прикладами заходів, стимулюючих інвестиційну діяльність у державному секторі та на підприємствах, співвласником яких є держава, можуть слугувати: а) встановлення інвестиційного нормативу — фіксованої частки прибутку, не менше якої суб'єкт господарювання повинен спрямовувати в інвестиції; б) надання державою підприємствам в якості безвідсоткового цільового інвестиційного кредиту частки отриманих нею дивідендів; в) контроль інноваційної якості інвестицій з метою прискорення виводу з експлуатації технологічно застарілого обладнання та оновлення матеріально-технічної бази виробництва;

3) здійснення заходів щодо зменшення ставки відсотка по кредитах і відповідного багаторазового збільшення обсягів кредитування ре­ального сектора комерційними банками:

• зміцнення курсу гривні й відповідна стабілізація інфляційних процесів;

• активізація інвестиційної діяльності фінансово-кредитних інститутів за рахунок освоєння таких відносно нових для української економік форм інвестиційного фінансування, як лізинг, форфейтинг, франчайзинг, селенг, факторинг тощо;

• трансформація ринку цінних паперів із приватизаційного механізму в інвестиційний;

• посилення у населення схильності до Інвестування та заохочення його до взаємодії з фінансово-кредитною системою через оподаткування по занижених ставках тієї частки доходів громадян, котра протягом звітного періоду трансформувалася в інвестиції (зокрема, в житлове будівництво) та/або пільгове оподаткування відсоткового доходу і дивідендів;

• введення правила, за яким ставка оподаткування прибутків банку буде коливатися залежно від частки довгострокових виробничих інвестицій у його «кредитному портфелі»;

4) перекриття каналів витоку капіталів:

• суттєві обмеження на капітальні валютні операції;

• жорсткий контроль угод з нерезидентами та офшорними компаніями;

• обмеження обсягів кредитування нерезидентів та вивозу валютної готівки і доходів від операцій на ринку цінних паперів, передусім державних;

• спрощення процедур легалізації «тіньового» капіталу, зменшення прибуткового податку з його власників за умов його виробничого використання.