5. Структура власності в національній економіці

Структура власності має для національної економіки велике значення, оскільки визначає характер і сутність протікають в ній процесів - виробництва, споживання, розподілу.

Виділяють наступний зміст власності:

1) економічний;

2) юридична.

Економічна сутність власності побудована на відносинах між суб'єктом - власником і об'єктом - власністю. Як правило, власністю є майно, від якого залежить виробничий процес - економічні ресурси, фактори виробництва.

Система економічних відносин власності включає наступні елементи:

1) привласнення власності. Це економічний процес, в результаті якого певна людина набуває виключне право на користування певною річчю або благом;

2) використання власності для господарської діяльності. Воно може бути здійснено безпосередньо власником або передане іншому господарюючому суб'єкту;

3) передача власності. Вона може бути здійснена насильно (крадіжка, відлучення, націоналізація) або добровільно (продаж, передача в оренду).

Економічні відносини, пов'язані з власністю, впливають на сутність і характер всього виробничого процесу в економіці. З цього приводу люди можуть вступати між собою в конфлікт, а тому власність не може бути тільки економічною категорією. Вона повинні бути врегульована правовими нормами - системою загальноприйнятих правил володіння і розпорядження власністю.

Юридична сутність власності передбачає загальноприйняті на законодавчому рівні правила регулювання власності.

Цивільний кодекс виділяє наступні види суб'єктів власності (власників):

1) органи державного та муніципального управління. Відповідно до цього виділяють державну і муніципальну власність;

2) юридична особа;

3) громадянин - фізична особа.

Цивільний кодекс виділяє наступні види об'єктів власності (власність):

1) інтелектуальну власність;

2) рухоме майно (наприклад, цінні папери, асигнації, гроші, дорогоцінні метали);

3) нерухоме майно (наприклад, земля, промислові та житлові будівлі).

Якщо виконані передбачені на законодавчому рівні правила, суб'єкт наділяється правом власності на об'єкт власності. Право власності включає:

1) право розпорядження власністю. Це право на використання речі або блага, на передачу цього права іншій власнику;

2) право володіння власністю. Це закрепляемое й охоронюване на законодавчому рівні право фізичного володіння річчю або благом;

3) право користування власністю. Це закрепляемое й охоронюване на законодавчому рівні право використання речі або блага для господарської діяльності або задоволення особистих потреб і потреб.

Поєднання економічної та юридичної сутності власності і становить її сучасне розуміння. Відносини володіння, користування і розпорядження власністю без юридичного закріплення носили б хаотичний характер. А без економічного змісту юридичне закріплення права власності не мало б значення.

Існують два діаметрально протилежні підходи до власності:

1) соціалістичний, що виходить з того, що вся власність - суспільна і належить державі, виражає інтереси всього суспільства. У даному підході виключається право власності громадян і юридичних осіб. Як показує практика реалізації цього підходу, штучне усунення економічної сутності призводить до стагнації економічного розвитку та зниження ефективності суспільного виробництва;

2) капіталістичний, який визнає всі три види права власності - державну, фізичної та юридичної особи. При органічному поєднанні всіх їх у національній економіці можливе досягнення високих темпів економічного зростання. Державна власність домінує в значущих для суспільства галузях - соціальної, культурної. Приватна власність дозволяє підвищити ефективність виробництва.

В Україні до 1990 р. використовувався виключно соціалістичний підхід до власності. У результаті розпаду СРСР положення було змінено, і були введені три види власності - державна, фізичних і юридичних осіб.

Структура власності в національній економіці відображає характер існуючих взаємозв'язків між об'єктами і суб'єктами власності. Вона специфічна стосовно кожної певній країні та формується під впливом сукупності історичних, культурних, психологічних факторів. У силу різних обставин в Україні до 1990 р. існувала тільки одна форма власності - державна, а з цієї причини структура власності була вкрай спрощена.

Для сучасної структури власності в Україні характерно:

1) переважання тіньових відносин власності. Держава прагне врегулювати на законодавчому рівні відносини володіння, розпорядження і використання власності. У разі тіньової економіки ці відносини не регулюються державою, а протікають поза правового поля (це сукупність неврегульованих і неврахованих на законодавчому рівні господарських відносин). Тіньова економіка відрізняється незаконним збагаченням, найчастіше насильницьким присвоєнням власності і перерозподілом національного багатства. За неофіційними даними, більше половини відносин об'єктів і суб'єктів власності протікають в рамках тіньової економіки, тобто не врегульовані державою;

2) процес роздержавлення, тобто приватизація власності. Досвід розвинених країн показує, що активне економічне зростання може бути реалізований тільки в ситуації, коли суб'єкти господарської діяльності мають пряму зацікавленість у результатах своєї праці. Одним із значущих стимулів для господарюючих суб'єктів є право власності. Для того щоб підвищити економічний інтерес господарюючих суб'єктів, було розпочато процес приватизації - передача фізичним та юридичним особам права власності, яке належало раніше державі. Цей процес носив в Україні хаотичний характер і мало сприяв економічному зростанню. Помилки програми приватизації призвели до концентрації права власності у невеликої кількості людей - олігархів;

3) нерозвиненість малого підприємництва. У розвинених країнах основу економіки становлять малі підприємства з приватною власністю на засоби виробництва. У Україні ж з причини відсутності необхідних для цього умов воно практично не розвивається.

Основна проблема сучасної структури власності в Україні полягає у створенні умов для такої реалізації права власності, який поєднував би інтереси соціальної стабільності, справедливості та активного економічного розвитку.