4. Національні економічні системи
Національна економіка є певною економічною системою країни в конкретних історичних умовах. На її формування впливають, зокрема, загальні закономірності розвитку економіки, що відображають об'єктивні основи формування продуктивних сил, неекономічні особливості країни і умови, в яких вона розвивається.
Так, національні економіки, що розвиваються на однаковому технологічному базисі, як правило, мають близькі економічні системи, можуть різнитися певними національними економічними рисами з огляду на неекономічні фактори. До них, зокрема, належать:
- природні особливості;
особливості історичного розвитку;
цивілізаційні фактори;
вихідний рівень становлення і розвитку національної економіки;
особливості політичної організації суспільства.
Економічна система - це особливим чином упорядкована, скоординована система взаємозв'язків суб'єктів національної економіки, тобто юридичних і фізичних осіб.
Економічна система, як і цивілізація, - це продукт еволюційного розвитку. Кожна нова система формується в надрах старої, поступово набуваючи нових якостей, що й відрізняє її від попередньої. Економічна система характеризується цілісністю, організованістю, керованістю, цілеспрямованістю.
Цілісність й організованість означають органічну єдність і сумісність різних сторін й елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, які відображають її глибинну суть (ринкові відносини зароджувалися в системі загальнодержавного поділу праці, поступово виштовхнули на периферію натуральне господарство).
Керованість економічної системи - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, що утворюють механізм, який забезпечує її рівновагу (принцип «невидимої руки», але відповіді на запитання, що виробляти, для кого й скільки, мають бути об'єктивними, тому що тільки в цьому випадку можна приймати оптимальні рішення).
Цілеспрямованість економічної системи обумовлює чітке усвідомлення цілей, які ставить перед собою суспільство.
Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи й методи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Функціонує ця система за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, податки, планування.
Економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких однаковий для будь-якої системи.
Економічні системи, по-перше, відображають абстрактно найістотніші риси описуваних процесів або об'єктів; по-друге, - спрощено відбивають економічну дійсність певною мірою, оскільки вона ґрунтується переважно на базових категоріях системи.
Економічні системи класифікуються за різними критеріями:
за стадією розвитку ринкових відносин виділяють моделі економіки «традиційного» типу; капіталізму (вільного, монополістичного, державно-монополістичного, змішаної економіки); які централізовано плануються та управляються;
за соціально-економічним та техніко-технологічним рівнем розвитку виділяють національні економіки розвинуті, ті, що розвиваються, та перехідні;
за домінуванням певних технологічних укладів виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні економіки;
за структурою господарства розрізняють аграрно-індустріальні, індустріально-аграрні та постіндустріально-індустріально-аграрні економіки;
за ресурсною ознакою виділяють трудо-, капітале- та наукоємні економіки;
за ступенем інтеграції в світову господарську систему виділяють національні економіки закритого та відкритого типів;
за регіональною та континентальною ознаками національні економіки об'єднуються з урахуванням розташування країн на конкретній території.
Виділяють три основні моделі економічних систем: традиційну; ринкову; центрально-керовану (її ще називають адміністративно-командною).
Особливості традиційної економічної системи:
замкнуте натуральне господарство;
безпосередній зв'язок виробництва й споживача, тому що при натуральному господарстві відсутня фаза обміну;
залежність від природних факторів;
ручна праця;
нерозвинена система поділу праці.
Центрально-керована система характеризується:
монополією державної власності, розпорядником якої є державний апарат;
відсутністю вільних товарно-грошових відносин;
обмеженням самостійності господарюючих суб'єктів;
машинною й ручною працею.
Центрально-керована система завдяки централізації політичної і економічної влади є ефективною в екстремальних умовах громадського життя (війни, епідемії, природні катаклізми величезної руйнівної сили).
Ринкова система відзначається:
свободою вибору;
наявністю приватної власності;
вільним ціноутворенням.
Ринкова система передбачає наявність самостійних економічних одиниць, незалежних у разі прийняття відповідальних економічних рішень, взаємодію рівноправних партнерів на основі контракту (договору), й тому її називають договірною системою. Формою економічних зв'язків у такій системі є координація, тобто узгодження дії рівноправних партнерів одного рівня. Головним мотивом економічної діяльності тут є особистий інтерес, який потребує пошуку оптимального рішення, тому ринкова система є найменш затратною.
Серед розвинутих країн за моделлю координації господарських процесів виділяються ті, що використовують ліберально-капіталістичну модель (США, Великобританія), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель (Німеччина, Японія, Південна Корея). При порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс «стандартних» значень макроекономічних показників, до якого, зокрема, належать: зростання ВВП — від 2-3% і вище; рівень інфляції — 4-5% на рік; дефіцит державного бюджету — до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.
Виокремлення національних моделей економіки дозволяє систематизувати, а також визначити загальне та особливе в економіках окремих країн. Проте, якщо кілька країн, які знаходяться на одному рівні розвитку, мають схожі національні економічні системи, вважається, що вони мають однакову модель розвитку, або одну національну модель економіки. Так, розрізняють національні моделі економіки північноєвропейських країн (Австрія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція); південноєвропейських країн (Греція, Італія, Португалія); країн Латинської Америки; країн Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються; більшості країн Африки, які знаходяться на південь від пустелі Сахара.
У наш час існує багато різних моделей ринкової системи: американська, японська, шведська та інші. Названі моделі результат природного історичного розвитку цих країн за конкретних зовнішніх і внутрішніх умов. Тому в Україні має бути побудована своя, українька, модель ринкової економіки, яка б враховувала національні особливості розвитку економіки.
Глобалізація ускладнює визначення характеру та типу економічної моделі, оскільки країни інтегруються в світову економіку, регіональні утворення, що в кінцевому підсумку веде до формування в різних країнах близьких економічних систем.
Національна економіка є комплексним феноменом, який поєднує взаємопов'язані загальні риси, притаманні всім економічним системам, особливі ознаки, характерні для економік певної групи країн, та унікальні риси, властиві виключно цій економіці.
Національна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової незалежної держави, вже пройшла певні етапи розвитку:
І етап (1992-1994 рр.) — безсистемна та нерегульована «шокова терапія»;
II етап (1994-1999 рр.) — економічні перетворення за програмою міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР та інших), у якій домінували заходи «шокової терапії».
Поряд з деякими позитивними зрушеннями — відносна макроекономічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоекономічних зв'язків тощо — домінували такі регресивні процеси, як депресія, деіндустріалізація, депостіндустріалізація, криміналізація, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.
Якщо оцінювати реальне співвідношення прогресивних і регресивних тенденцій у національній економіці України, то чітко визначилися два можливих варіанти її еволюції: 1) перетворення в економіку напівколоніального типу і поповнення складу малоперспективної периферії міжнародної економіки; 2) поетапне досягнення рівня середньо- та високорозвинених економік. Зрозуміло, що для України прийнятним є тільки другий варіант.
Економічна історія Німеччини, Японії, Китаю, нових індустріальних країн демонструє відсутність жорсткої детермінованості тривалої периферізації та переконує в необхідності розробки і реалізації нової інтегративної моделі економічних перетворень, головний сенс якої полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ресурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.
III етап (1999-2000 р.) еволюції національної економіки України розпочався формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є економічне зростання та підвищення авторитету України в світі.