4. Тектонічні рухи

Тектоніка Землі (від грецьк. "тектонос" – будувати) вивчає процеси руху земної кори та деформації, які виникають при цьому. Виділяють три основних види тектонічних рухів: коливні, складчасті та розривні. Всі види тектонічних рухів взаємно пов'язані і можуть переходити один в один. Наприклад, складчастий рух може перейти в розривний, що призводить до землетрусу.

Коливний рух – найбільш розповсюджена форма тектонічного руху. Цей рух проявляється у дуже повільному, непомітному для очей, підніманні та опусканні окремих ділянок земної кори під впливом внутрішніх сил Землі та космосу. Повільні вертикальні коливні рухи здійснюються безперервно і повсюдно. Ці рухи виявлені на континентах і на дні морів та океанів. По суті рухи зводяться до вертикальних радіаль­них переміщень, їх називають позитивними, коли переміщення спрямоване догори, і негативними, коли ділянки земної кори опускаються. З ними пов'язаний відступ, і настання морів на сушу.

Класичною областю вікових підняттів є Скандинавія. Найбільша швидкість підняття спостерігається на північних берегах Ботнічної затоки і досягає майже 1 см/рік. За останні 25 тис. років висота підняття склала понад 250 м. Про це свідчать п'ять морських терас, з яких сама висока знаходиться на висоті 176 м, сама низька – 5,5 м над рівнем моря. З історії відомо, що у 1620 р. на березі цієї затоки були збудовані гавань Торкео та причали для прийому великих кораблів, а у 1724 р. у зв'язку з швидким підйомом берега причали опинилися далеко від води. Підраховано, що за рахунок підняттів площа Фінляндії збільшується за кожні 100 років приблизно на 7000 км².

В Україні підіймаються західні райони зі швидкістю 5-9 мм/рік. Приблизно з такою ж інтенсивністю підіймаються Криворіжжя та Український кристалічний щит.

У той же час на багатьох ділянках Землі спостерігається опускання земної кори. Територія Голландії опускається зі швидкістю 2,5 мм/рік. На цей час 40% її території знаходиться нижче рівня верхньої точки припливу Північного моря і тільки дамби (довжиною 1600 км і висотою до 18 м) та насосні станції запобігають вторгненню моря на сушу протягом десяти століть. На Україні повільно (до 0,5 мм/рік) опускається одеське узбережжя Чорного моря.

З коливним рухом пов'язане постійне переміщення морських берегів. наступ моря на сушу називається трансгресією (лат. "трансгресіо” – перехід), а відступ – регресією (лат. "регресіо" – рух назад).

Найбільша трансгресія моря спостерігалась у ордовицькому (420 млн. р. тому) та крейдяному періодах (більше 70 млн. р. тому). Більша частина України та інших країн була затоплена морем. Про це свідчать пласти вапняку, крейди та інших морських відкладів.

Найкрупніша за всю історію Землі регресія моря спостерігалась у палеозойську еру (320 млн. р. тому). Це привело до з'єднання Північноамериканського та Європейського материків в один великий Північно-Атлантичний материк.

Наслідки вікових коливань земної кори. Коливні рухи земної кори відіграють важливу роль у формуванні рельєфу земної поверхні. Море, наступаючи на сушу, згладжує всі нерівності її поверхні й вистеляє продуктами руйнування – новими породами. Відступаючи із суші, море продовжує відкладати породи на тих самих місцях. Дно моря поступово перетворюється на сушу.

Коливні рухи земної кори зумовлюють переміщення берегової лінії океанів і морів. Площі, на яких пересунулася берегова лінія, становлять великий інтерес. Такі площі є зонами інтенсив­ного розвитку органічного життя. Ці області перспективні щодо родовищ нафти.

Коливні рухи земної кори відбуваються диференційовано, тобто в одній частині місцевості вони відбуваються інтенсивніше, ніж в іншій, а також інтенсивніше можуть відбуватися в центральній частині і слабше на периферії. Наприклад, центральна частина Кольського півострова піднімається інтенсивніше, ніж північна і південна, бо земна кора на всій площі півострова поділена окремі ділянки, які піднімаються нерівномірно і більш-менш відокремлено. Внаслідок цього на поверхні суші в таких випадках відбуваються деформації у вигляді опуклих і ввігнутих форм рельєфу, іноді куполів і западин. Коли ж місцевість на одному боці піднімається інтенсивніше, а на другому слабше або й зовсім не піднімається, то рельєф має схил у той бік, де піднімання менше.

Складчастий рух. Вертикальні та горизонтальні переміщення окремих ділянок земної кори приводять до порушень первісного залягання товщ гірських порід. Розрізнюють два типи порушень (дислокацій): нерозривні, або пликативні (лат. "плико" – складати), та розривні, або диз’юнктивні (лат. "диз’юнго" – роз'єднувати).

Пликатквні дислокації виражаються у хвилеподібному вигині шарів гірських порід без розриву їх суцільності з утворенням складок. Виділяється два основних типи складок: антиклінальні, спрямована опуклістю вверх, в ядрі яких залягають древні породи, і синклінальні, увігнута униз, ядро яких складене більш молодими породами в порівнянні з крилами. Складки є прямі, косі, або похилі, перекинуті, лежачі, ізоклі­нальні, хвилясті.

Диз'юнктивні дислокації характеризуються розривом суцільності верств. Вони виникають під дією сил, що мають радіальний напрямок, тому їх можна назвати радіальними дислокаціями. Найбільше розповсюдження мають такі форми диз'юнктивних дислокацій: скид, насув, грабен, горст.

Тектонічні процеси, що відбуваються протягом усієї історії Землі, призводять до формування окремих геологічних структур. У земній корі виділяють два основних види структур: платформи та геосинклиналі.

Платформи (фран. "плат" – плоский, "форм" – форма) – прадавні ділянки земної кори, які сформувались дуже давно, в криптозойський мегацикл. Складчасті процеси у них пройшли в цей же період і в подальшому не спостерігались. У фанерозої вони зазнавали і зараз зазнають тільки коливного руху.

Геосинклиналі – величезні за довжиною і шириною вигини в земній корі, які є найбільш рухомими зонами.

Практичне завдання. 1. Дати загальну характеристику тектонічних рухів земної кори (коливних і складчасто-розривних).

2. Охарактеризувати різні форми дислокації гірських порід, що наведені у відповідному варіанті (табл. 4.1). Відповідь слід в обов'язковому порядку проілюструвати схематичним рисунком конкретної форми дислокації. При характеристиці розривних дислокацій необхідно в першу чергу описати такий елемент, як зміщувач (скидна тріщина). Характеризуючи таку форму дислокації, як східчастий скид, слід спочатку дати коротке визначення поняттю "скид".

3. Пояснити, які природні екзогенні геологічні процеси в основному обумовили утворення відкладів, що перераховані у відповідному варіанті (таблиця 4.2). При відповіді на завдання слід чітко сформулювати сутність геологічних процесів, у результаті яких утворилися ті чи інші відклади. Відповідь повинна супроводжуватися відповідним схематичним рисунком.

4. Установити, якими літологічними різновидами порід вони представлені. Охарактеризувати властивості конкретних (за варіантом) відкладів.

Таблиця 4.1

Варіант	Форма дислокації гірських порід	Варіант	Форма дислокації гірських порід
1	складка і її елементи	6	ступінчастий скид
2	монокль	7	грабен
3	флексура	8	горст
4	скид	9	насув
5	підкид	10	Зсув

Таблиця 4.2

Варіант	Найменування відкладів	Варіант	Найменування відкладів
1	елювіальні	6	пролювіальні
2	еолові	7	болотні
3	делювіальні	8	моренні
4	алювіальні	9	озерні
5	флювіогляціальні	10	морські