Урок-пошук: "Універсальність проблеми, піднятої т.Г.Шевченком у поемі „Катерина” та в однойменній картині."

Мета:

- познайомити старшокласників із поемою Шевченка „Катерина”, в якій піднято проблеми покриток і материнства,

- показати трагізм долі покритки у 19 сторіччі. Засобом виразного читання справити потужне емоційно-естетичне враження,

- допомогти осмислити й чуттєво осягнути такі поняття, як дівоча честь, відповідальність за материнство і батьківство, застерегти учнів від повторення аналогічних помилок,

- виховати естетичні почуття, прищепити любов до матері, повагу до жінки, шанобливе ставлення до коханої,

- закріпити вивчене про образ-персонаж у ліро-епічному творі.

Обладнання:

- схема умовних етапів трагічного шляху Катерини;

- запис музики „Аве Маріє”;

- картина Шевченка „Катерина”;

- картина Рафаеля „Сікстинська Мадонна”;

- малюнки дітей до поеми.

Інтеграція:

- світова література;

- російська література;

- італійський живопис;

- російський живопис;

- народознавство.

Хід уроку

1. Оргмомент.

2. Мотивація навчальної діяльності.

Подивіться уважно на цю репродукцію картини Рафаеля „Сікстинська Мадонна». Ви, звичайно, вже не раз її бачили, бо вона є чи не найвідомішою картиною у світі, і її репродукції постійно розповсюджуються мільйонними тиражами. Чому ця картина стала такою знаменитою? Чому мистецтвознавці всього світу ось уже кілька століть намагаються розгадати, в полягає її притягальна сила?

...Ніби щойно відкрилася завіса, і до людей з небес повільно й врочисто сходить Божа Матір — Мадонна, несучи на руках свого сина. І святий Сікст, і свята Варвара, що зустрічають Мадонну, захоплені нею.

Мадонна несе свого сина людям. Це доля Матерів — у важких муках народити дитину, вигодувати, а потім послати в життя, до людей, відірвавши її від себе. Ні, якийсь зв'язок між Матір'ю і сином збережеться. Син завжди пам'ятатиме про Матір, що дала йому життя. А Мати з тривогою стежитиме за сином, як він там, серед людей, чи достойно живе, чи творить добро так, як вона його вчила...

Мистецтвознавці багато писали про погляд Сікстинської Мадонни. В погляді Мадонни — смислова безкінечність. У ньому — і любов до сина, і тривога за його майбутнє, і готовність все зрозуміти і все простити... Її син дивиться на світ з докором, з тривогою, ніби передчуває, що в цьому світі йому доведеться непросто.

Картина заворожує загально людськістю свого змісту. Споглядаючи її, відчуваєш момент власного облагородження. В якусь мить відкривається вічна краса Материнства — краса народження і продовження життя, краса жертовної материнської любові.

Рафаель — геніальний художник, один із титанів духу епохи європейського Відродження. Найулюбленіша тема його живописної творчості, до якої він неодноразово звертався,— тема Мадонни.

Шевченко — геніальний поет, один із найвизначніших у світовій літературі титанів духу. І якщо взяти до уваги, що одна із кращих його поем «Марія» присвячена Богоматері, то тема Мадонни для нього теж була важливою, і в її трактуванні він піднявся до тих самих висот духовності, що й Рафаель. Це, наприклад, відзначив І. Франко, коли писав з приводу цієї поеми, що Шевченко «лишив нам такий високий пам'ятник своєї мислі свого слова, лишив нам такий ясний та пориваючий ідеал жінки і громадянки, якого не писав ні один інший поет у світі і котрого по ширині та висоті основної думки й перевищити неможливо...» До такого ідеалу, писав Іван Франко, «удається доходити людськості тільки в великих хвилях переломів всесвітньої боротьби добра зі злом...».

До такого образу своєї Мадонни Шевченко піднявся в останній, завершальний період творчості. А до того він зображав земних Мадонн — звичайних українських жінок-матерів. Але стривайте... Тут, мабуть, недоречним є слово «звичайних». В очах Шевченка жінка-мати ніколи не була звичайною. Образ жінки, що тримає на руках і дитину, завжди хвилював Шевченка. Він був переконаний, що

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Так, для Шевченка було великим щастям бачити матір щасливою. Як поет виражає своє розуміння, своє бачення щасливого людського життя ви зрозумієте, прослухавши наступні поетичні рядки:

І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

Ця поезія була написана під час перебування Шевченка далеко від України. Поетові тоді часто уявлялась Україна. І ось таку любу для поетового серця картину ми бачимо, дякуючи його поетичному слову.

Теплий день, під горою така типова для українського села біленька хата, трохи нижче — ставочок. На призьбі — старий дід бавить маленьке внуча, а воно, здоровеньке,— «хорошеє та кучеряве». Деякі літературознавці зазначають, що цей вірш — ідилія, тобто якась уявна, а в дійсності зовсім, неможлива картина щасливого життя. Хочеться заперечити таким твердженням: хіба мало було і є у нас в Україні таких біленьких хаток, що виглядають з-поміж верб та вишневих садків? Хіба мало у нас було і є дідусів та бабусь, що сидять на призьбах та доглядають онуків? Хіба мало у нас було і є гарненьких діточок, що граються теплими літніми днями біля своїх осель? Ні, все це — реальне життя. Просто треба розуміти, що в даному випадку ми глянули на нього очима поета, який наділений здатністю бачити красиве у житті і відкривати його людям.

А тепер будьте уважними — Шевченко нам показує щасливу матір:

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить,

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: «Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?»

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

Ось він — момент людського щастя. Матері добре, бо в неї здорова дитина. Ти добре ще й тому, що з нею батько. Зв'язок поколінь не перервано. Чоловіка цієї жінки ми не бачимо, але немає сумніву, що він десь є «за кадром». У світі все лагідно, спокійно, затишно, бо в центрі його — щаслива мати.