§ 7. Основні поняття в системі фінансової безпеки

Дефіцит державного бюджету — перевищення видатків бюджету над його доходами. Рівень дефіциту державного бюджету визначається з позицій фінансової безпеки на кожен рік як відношення обсягу дефіциту до обсягу ВВП.

Обсяг внутрішнього та зовнішнього боргу держави — це обсяг непогашених на конкретну дату запозичень, здійснених державою на внутрішніх та зовнішніх ринках. Рівень боргової безпеки держави для внутрішнього боргу і для зовнішнього боргу визначається співвідношенням, відповідно, внутрішнього або зовнішнього боргу з обсягами ВВП.

Критерієм "безпечності" боргів є спроможність держави їх погашати та обслуговувати. У міжнародній практиці вважається безпечним зовнішній борг, який не перевищує 60 % ВВП. Україна за останні роки має зовнішній борг 22-25 % ВВП. Однак з урахуванням недостатності фінансових ресурсів та обсягів валютних резервів безпечний рівень зовнішнього державного боргу не повинен перевищувати ЗО % ВВП.

Рівень інфляції визначається зростанням цін, що викликає знецінення коштів населення і суб'єктів господарювання. Рівень інфляції є визначальним щодо оцінювання внутрішньої фінансової стабільності у країні. Його розраховує Держкомстат у відсотках, і він залежить від зміни вартості "кошика" основних споживчих товарів, а тому отримав назву "індекс споживчих цін". Рівень інфляції у країнах єврозони не може перевищувати 2 %.

Рівень монетизації економіки фактично відображає рівень забезпечення економіки держави грошовими ресурсами. У конкретному році визначається у відсотках як відношення обсягу грошової маси до річного обсягу ВВП. Дані щодо обсягів грошової маси містяться у бюлетенях НБУ. Величина коефіцієнта монетизації визначає можливість держави запозичити гроші на внутрішньому фінансовому ринку й реалізувати програми соціальної підтримки.

У розвинених країнах коефіцієнт монетизації наближається до 100 % і вище. За деяким даними, внутрішня грошова маса в розвинених країнах перевищує ВВП (ВНП) приблизно в 1,7, а міжнародна грошова маса перевищує обсяг товарообігу в 4,5 раза. Остання обставина є джерелом нестабільності й переміщень фінансових потоків.

Значне збільшення номінальної грошової маси під час інфляційних процесів веде до витоку капіталу із країни; зростання цін, що випереджає зростання грошових агрегатів, викликає скорочення реальної грошової маси й коефіцієнта монетизації. Чим довший період високої інфляції й чим вищою є сама інфляція, тим нижчий коефіцієнт монетизації. І навпаки, зниження темпів збільшення грошової маси викликає підвищення довіри до національної валюти й, відповідно, до ремонетизації економіки країни. Коефіцієнт монетизації нижчий у тих країнах, де спостерігаються високі темпи інфляційних процесів. Така ситуація у середині 90-х pp. XX ст. мала місце в Грузії, Вірменії, Азербайджані, Україні. І найбільш високий коефіцієнт монетизації мав місце в країнах, які здійснювали рішучу політику фінансової стабілізації, зокрема в Естонії. Більш низький коефіцієнт монетизації є перешкодою для здійснення соціальних програм. Саме цим пояснюється та обставина, що в країнах, де спостерігалася найбільш висока й тривала інфляція, спостерігається важка постстабілізаційна бюджетна криза, скорочуються соціальні видатки, а в деяких країнах руйнується вся система соціальних гарантій (пенсії, безкоштовна охорона здоров'я тощо).

Крім зазначеного, наддержави на основі переміщення фінансових потоків використовують так званий геоекономічний експансизм — політичної доктрини, що базується на геоекономічних ідеях для виправдання зовнішньоекономічної експансії, спрямованої на захоплення частки національного доходу інших країн, використання сировинних, фінансових та інших ресурсів держав без допуску їх до формування й використання світового доходу, прагнення до повновладного контролю над світовим доходом.