2. Практичне застосування бонітування ґрунтів
БҐ розробляється у відповідності з потребами Державного земельного кадастру, ведення якого на Україні передбачено Земельним кодексом.
У системі земельного кадастру бонітування ґрунтів є науковою основою раціонального і високоефективного використання земельних ресурсів, направленого на підвищення ґрунтової родючості і врожайності с/г культур. Виступаючи логічним завершенням ґрунтових досліджень, узагальнюючим етапом у пізнанні ґрунтів, матеріали бонітування використовуються у землеробстві, землеустрої, при оцінці земель.
Як природно-історична основа економічної оцінки землі і складова частина земельного кадастру, бонітування ґрунтів сприяє вирішенню завдань, які стоять перед земельним кадастром у цілому. До їхнього числа відносять: обґрунтування вирішення питань організації, розміщення і спеціалізації с/г виробництва, оцінка результатів виробничої діяльності с/г підприємств, вдосконалення системи ринкових відносин, матеріально-технічне постачання, оподаткування, кредитування й ін.
Зростає роль бонітування ґрунтів на сучасному етапі. Перехід на ринкові відносини, оренду, індивідуальні сільські господарства і т. д. потребує негайного вирішення питання плати за землю, а, відповідно, і оцінки її якості.
Широке коло народногосподарських завдань, успішне вирішення яких неможливе без даних бонітування грунтів, робить особливо актуальною проблему його проведення.
Бонітування ґрунтів повинне проводитись за одною методикою, основаною на одних принципах, але з обов'язковим врахуванням місцевих, регіональних особливостей ґрунтів і природних умов с/г виробництва. Сьогодні стоїть завдання визначити базові критерії, репрезентативні для всієї території України. Потім, на основі агроекологічних принципів, розробити цілісну систему загального і часткового бонітування ґрунтів, визначивши всі
етапи і послідовність їхнього виконання. Обов'язковою умовою при цьому повинно бути використання вже наявних, розроблених раніше, вихідних матеріалів, без проведення трудоємних робіт.
У статті 16 закону України ''Про оцінку земель" сказано, що бонітування ґрунтів проводиться відповідно до державних стандартів, норм і правил, а також інших нормативно-правових актів на землях сільськогосподарського призначення та лісового фонду. Бонітування грунтів на землях сільськогосподарського призначення проводиться не рідше, як один раз у 7 років, юридичними особами, які одержали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.
3. Історія розвитку робіт з бонітування ґрунтів
Сучасний стан робіт по бонітуванню ґрунтів відображає традиції і міцні позиції вітчизняного ґрунтознавства, у витоках якого стояли основоположники ґрунтознавчої науки В. В. Докучаєв і М. М. Сибірцев. На сьогодні накопичено великий досвід проведення землеоцінювальних робіт та існує велика кількість різних методичних підходів.
Найбільш поширеним є природно-історичний метод В. В. Докучаєва - М. М. Сибірцева, критерієм оцінки у ньому виступають властивості ґрунтів, корегуючі з урожайністю.
В. В. Докучаєв (1950) - автор першої наукової методики бонітування ґрунтів, оцінював ґрунти Нижньогородської і Полтавської губерній за 27 параметрами, використовуючи для цього хімічний, гранулометричний аналізи, дані вологоємності, водопроникності, капілярності, випаровуваності, теплопровідності. Для кожного досліджуваного ним ґрунту будувались діаграми потужності ґрунтів і вмісту гумусу, суми поживних речовин, фізичних властивостей. Потім виводились середні показники, визначався найкращий ґрунт (100 балів) і по відношенню до нього оцінювались інші ґрунти. Одержані оцінки співставлялись з середньою врожайністю культур за кілька років. Слабкими місцями цієї методики були недостатня кількість даних, використання опитувальних і неаналітичних методів їх одержання, спрощені методи обробки даних, відсутність у ряду випадків зв'язку бонітетів з урожайністю культур. М. М. Сибірцев (1951) дещо вдосконалив методику, а головне, зумів переконливо довести її переваги.
В. І. Кузьмічев (1969) в основу бонітування ґрунтів поклав урожайність культур у колгоспах і радгоспах. Дана методика була дуже популярною у 60-80-тих рр. XX ст. для порівняльної оцінки ефективності господарства колгоспів і радгоспів, широко використовувалась партійними і радянськими органами у своїй роботі. Автор. намагаючись усунути недоліки бонітування ґрунтів за врожайністю, виділив в Україні 101 природноекономічний район і підрайон, багаторічними даними врожайності в кожному підрайоні стало можливим характеризувати домінуючі грунти. Однак надійним це бонітування вважати не можна, оскільки повністю усунути вплив різної господарської діяльності на величину врожаю не вдалось. Швидше за все. одержаний бал у підрайоні у відношенні культур відображав реальну порівняльну продуктивність грунтів на той час (60-70-ті рр.).
Значний вклад у розробку методики бонітування ґрунтів зробив А. І. Сірий і ін. (1987). У ній у якості основних критеріїв використані запаси продуктивної вологи, гумусу і поживних речовин, тобто ті критерії, які безпосередньо характеризують родючість ґрунтів. У якості додаткових критеріїв використані показники, які оцінюють місцеві особливості (засолення, солонцюватість, кислотність, оглеєння і ін.). У методиці також відображені особливості клімату та технологічні особливості конкретної ділянки землі (рельєф, крутизна і експозиція схилу, розмір і конфігурація полів тощо). Тобто оцінений не лише ґрунт, але і весь комплекс умов, який визначає ефективність використання земель. Є і ряд недоліків (не завжди обґрунтоване використання поправочних коефіцієнтів, еталонних показників та ін.).
Відносно недавно колективом авторів з Інституту землеустрою, Інституту ґрунтознавства і агрохімії, Української сільськогосподарської академії (Л. Я. Новаковський та ін., 1993) запропонована нова (компромісна) методика бонітування ґрунтів, основана на використанні головним чином потужності гумусових горизонтів, вмісту гумусу і фізичної глини у орному шарі у якості основних критеріїв. Додаткові критерії (кислотність, солонцюватість, засолення, оглеєність, скелетність) враховувались у якості поправочних коефіцієнтів. Для їхнього розрахунку широко використовувались одержані раніше Інститутом ґрунтознавства і агрохімії дані врожайності. Методика зразу майже без перевірки була апробована в межах всієї території України. Кожна ґрунтова агрогрупа одержала оцінку часткового бонітувального балу, який характеризує відносну придатність даного ґрунту для вирощування конкретної сільськогосподарської культури.
Однак, незважаючи на відносно об'єктивну оцінку родючості ґрунтів, у земельній реформі і приватизації землі, яка відбувається зараз в Україні, дана методика участі не бере. Причина цього криється, по-перше, у небажанні економістів і землевпорядників враховувати властивості ґрунтів (простіше використовувати економічні показники - врожайність культур), а по-друге, і в самій методиці, оскільки чи можна надіятись на тісний зв'язок з урожайністю таких показників, як потужність гумусового профілю, вміст гумусу і фізичної глини. Величина урожаю - наслідок багатьох факторів, а найчастіше - організаційно-господарських умов.
Найновіша методика бонітування - це методика В. В. Медведєва і І. В. Пліско (2006). Автори основують свою концепцію на позиціях А. І. Сірого і Д. І. Шашко (1967) про необхідність бонітування комплексу природних умов. Вони розглядають бонітування ґрунтів (за В. В. Докучаєвим) як порівняльну оцінку стійких діагностичних ознак грунтів лише як частину бонітування земель. Бонітування земель розуміється як якісна оцінка нерозривної системи "ґрунт - клімат - поле". Особливістю цієї методики є значне розширення основних показників, з одної сторони, і мінімізація додаткових показників (у вигляді поправочних коефіцієнтів) - з другої. Вважається, що такий підхід дасть змогу краще оцінити ґрунт як природне тіло, як об'єкт господарської діяльності, і як об'єкт земельного реформування, особливо у тій його частині, що пов'язана із купівлею- продажем земель.