2. Державна служба.

Адміністративне право врегульовує передусім відноси­ни в сфері державного управління. Воно визначає статус дер­жавних службовців системи державного управління відповід­но до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають по­сади в державних органах та їх апараті і наділені службовими повно­важеннями щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок бюджетних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

До найсуттєвіших обов'язків, що покладаються на дер­жавних службовців, належать:

• дотримання Конституції України та інших актів законо­давства України;

• забезпечення ефективної роботи і виконання завдань дер­жавних органів відповідно до їхньої компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини і громадя­нина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень держав­них органів або посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників;

• забезпечення державної таємниці, інформації про гро­мадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню тощо.

До правового статусу державного службовця також вхо­дять норми, які встановлюють певні обмеження, що пов'язані з прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Так, не можуть бути прийняті на державну службу особи, які:

• визнані у встановленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісним із зайняттям посади;

• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами або свояками.

До обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, належать:

• заборона брати участь у страйках, або вчи­ненні інших дій, що перешкоджають нормальному функціону­ванню державних органів;

• заборона дій, які визнаються зако­ном корупційними (незаконне одержання матеріальних благ, пільг, кредитів, позичок або інших переваг у зв'язку з вико­нанням посадових обов'язків) тощо.

Порушення державними службовцями норм, які регла­ментують їх службову діяльність, тягне за собою юридичну відповідальність. Залежно від характеру і тяжкості вчиненого може наступати дисциплінарна, адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність.

3. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.

Адміністративним правопорушення (проступком) визнається про­типравна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративна відповідальність.

Які елементи включає склад правопорушення?

Склад адміністративного правопорушення включає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністратив­ний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіян­ня суспільним відносинам, які і становлять об'єкт проступ­ку. Засобами адміністративної відповідальності охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами не тільки і не стільки адміністративного права, а й багатьох інших: цивіль­ного, екологічного, трудового, фінансового тощо.

Об'єктивна сторона — це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об'єкт адміністративного правопору­шення. Це може бути як дія (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки в суд або орган попереднього слідства чи дізнання).

Суб'єкт — фізична особа, людина (громадянин Укра­їни, іноземець, особа без громадянства), осудна, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-го віку.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопору­шення полягає в психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.

1) Залежно від того, хто є суб'єктом проступку — громадя­ни, службові особи, працівники державних органів, об'єднання громадян, власники — адміністративні проступки поділяються на особисті та службові.

2) Залежно від об'єкта адміністративного правопорушення визначають адміністративні проступки (правопорушення):

• у галузі охорони праці та здоров'я населення;

• що посягають на власність;

• у галузі охорони природи, використання природних ре­сурсів, охорони пам'яток історії та культури; у промисловості, будівництві та в сфері використання паливноенергетичних ресурсів;

• у сільському господарстві;

• порушення ветеринарно-санітарних правил;

• на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв'язку;

• у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

• у галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницькій діяльності;

• у галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

• такі, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

• такі, що посягають на встановлений порядок управ­ління.

Особа, яка вчинила адміністративний проступок, підлягає адміністративній відповідальності, що настає з 16 років.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, виконавчі комітети сільських, селищ­них, міських рад, районні, районні в місті, міські чи міськрайонні суди (судді), органи внутрішніх справ (міліція), органи Державної прикордонної служби України, органи державного пожежного нагляду тощо.