19.4. Гармонізація та уніфікація податкової політики в межах Європейського Союзу

Однією з найважливіших передумов, що дасть можливість говорити про ста­новлення дійсно єдиної Європи (крім спільного бюджету ЄС та запровадження єдиної валюти), є гармонізація податкових систем країн — членів Європейсь­кого Союзу. Вже на початку 1990-х років стало зрозуміло, що невідповідності в системах оподаткування країн — членів ЄС створюють перешкоди на шляху формування єдиного ринку, оскільки вони не сприяють конвергенції цін. На фоні запровадження євро, збільшення прозорості ринку та жорсткішої конку­ренції негативний вплив податкових бар'єрів став ще більш очевидним.

При проведенні спільної політики у сфері оподаткування у межах ЄС, з одно­го боку, важливе значення має максимально можлива гармонізація та коорди­нація податкових систем країн — членів ЄС у контексті формування спільної інтеграційної стратегії, а з іншого — вимога врахування інтересів країн-членів з огляду на те, що податкова політика з часів Вестфальського миру 1648 р. є символом національного суверенітету і невід'ємною складовою загальної еко­номічної політики кожної держави. Одним із принципів правосуб'єктності дер­жав і символом національного суверенітету є право кожної суверенної держави встановлювати і стягувати на своїй території податки. Саме тому в межах Євро­пейського Союзу країни-члени здебільшого самі несуть відповідальність за про­ведення податкової політики.

Водночас розвиток європейської економічної інтеграції закономірно зумо­вив розвиток концепції міждержавної податкової уніфікації та гармонізації. Податкова уніфікація (зведення до єдиної форми, системи, єдиних норма­тивів) — введення обов'язкових однакових юридичних норм і правил у сфері оподаткування і формування на цій основі єдиної податкової системи. Нато­мість податкова гармонізація (приведення в стан відповідності, злагодже­ності) — вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовід­носин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих по­датків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація передбачає приведення у від­повідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах співтовариства, а не повну їх уніфікацію, і базується на таких принципах:

• забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єди­ному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;

• усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах спів­товариства;

• виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній. які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;

• зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;

— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць.

Для створення ЄС власне вимагалось усунути всі перешкоди, у тому числі податкові, для вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Вже у період створення ЄС пропонувалися різні механізми здійснення податкової уніфікації та гармонізації. Були полярні думки: від координації податкової політики шляхом взаємних консультацій і неофіційних домовленостей між країнами-членами щодо ставок окремих податків до переходу до єдиної подат­кової системи і передачі повноважень з визначення бази і ставок основних по­датків наднаціональним органам Співтовариства. Проте враховуючи, що по­даткова політика кожної країни традиційно проводиться з урахуваннях національних інтересів, у ЄС відмовилися від створення єдиної уніфікованої податкової системи. Замість цього було вирішено привести законодавства країн — членів співтовариства у відповідність, а також підпорядкувати націо­нальні податкові системи спільним завданням європейської інтеграції.

У нормативних актах ЄС поняття податкової системи не визначається, про­те відповідно до ст. 269 Маастрихтської угоди бюджет ЄС має повністю фінансуватись із "власних ресурсів" (own resources), основним джерелом яких є податки. Таким чином, за період економічної еволюції країни ЄС виробили певні уніфіковані підходи у сфері оподаткування у контексті спільної бюджет­ної політики і фінансування бюджету ЄС.

Як показує історія, Європейські Співтовариства (CEC і Євратом) фінансува­лися, як і будь-яка міжнародна організація, за рахунок внесків держав-членів. що визначалося в ст. 200 Римського договору про ЄЕС. Будь-яких автономних податкових джерел формування бюджетів ЄЕС і Євратому угоди 1957 р. не пе­редбачали. Дещо іншим був стан справ з Європейським об'єднанням вугілля і сталі (ЄОВС), договір про заснування якого (1951 р.) встановлював два власних джерела формування бюджету: позики, які розміщувалися на ринку, та пода­ток на продаж (sales tax) вугілля і сталі, а також їхніх похідних у державах — членах ЄОВС. На підставі ст. 50 (2) Договору про ЄОВС зазначений податок щорічно стягувався з продажу вугілля і сталі відповідно до їх середньої вар­тості за ставкою не вище 1 %, якщо вища ставка спеціально не встановлена Радою.

Система фінансування бюджету Європейського Союзу принципово змінилася після схвалення концепції "власних ресурсів" і прийняття інститутами ЄС низки правових актів. Першим і основним серед цих актів стагало Рішення Ради 1970 p., яке встановило структуру системи власних фінансових ресурсів Євро-бюджету: сільськогосподарські податки, що стягуються в ЄС; мита, що стягу­ються на зовнішніх кордонах ЄС; відсоткові відрахування від ПДВ, що збира­ються державами-членами.

Концепція "власних ресурсів" і відповідне її відображення у правових актах ЄС передбачали закріплення фінансової самостійності і посилення наднаціо­нального характеру Союзу. Частиною цих заходів стала відмова від внесків дер-жав-членів у бюджет ЄС. Це повинно було допомогти розв'язати деякі політичні й економічні проблеми у відносинах між тими державами, які вважали, що їхні фінансові переваги від участі в ЄС незмірно менші (порівняно з іншими учасни­ками), ніж їхні грошові внески у бюджет Союзу. Однак рішення про відмову від внесків держав-членів не надавало можливості ЄС витримувати один зі своїх ос­новних принципів бюджетної системи — заборону дефіциту бюджету Союзу. І вже у 1985 р. Рішенням Ради, що доповнює і змінює Рішення 1970 p., було вста­новлено четверте джерело "власних ресурсів" — фіксований відсоток (не більше 1,335) від ВНП (GNP) держав-членів, що перераховується в бюджет ЄС.

Отже, уніфіковану наднаціональну квазіподаткову систему ЄС можна пред­ставити у вигляді такої класифікації платежів, що стали основним джерелом фінансування спільного бюджету співтовариства.

1.Сільськогосподарські податки, які охоплюють такі види обов'язкових платежів: податок на імпортну й експортну сільськогосподарську продукцію в (з) державу (и), що не входить у ЄС; податок на цукор, що сплачується компаніями, які виробляють цукор у державах — членах ЄС; податок на ізоглюкозу (isoglucose), що сплачується разом з податком на цукор.

Серед цих трьох обов'язкових платежів податки на імпортну й експортну сільськогосподарську продукцію історично були першими. Вони розглядали­ся як засіб проведення єдиної сільськогосподарської політики і власне джере­ло бюджету Європейського Союзу. Такий підхід було закріплено у рішеннях Ради про фінансування загальної сільськогосподарської політики ЄЕС. Пода­ток на експортну сільськогосподарську продукцію має на меті, крім забезпе­чення прямих надходжень у бюджет ЄС, утримувати держави-члени в рамках єдиної аграрної політики Європейського Союзу. Сума, стягнута як податок, є різницею між світовими цінами (які в цьому випадку нижчі, ніж ціни ЄС) і рівнем цін, встановлених на цю продукцію в Європейському Союзі. Особливість податків на імпортну й експортну сільськогосподарську продукцію полягає в тому, що сфера їхнього застосування і ставки визначаються в рамках механіз­му єдиної аграрної політики, а порядок їхнього розрахунку і сплати регулюєть­ся Митним кодексом ЄС. За своєю суттю ці податки — мита на продовольчі товари. Сільськогосподарські податки можуть використовуватися і для вве­дення обмежень на виробництво визначених видів продукції.

2. Мита, стягнуті в ЄС, які виконують переважно протекціоністську функцію і мають дві основні форми: антидемпінгові та компенсаційні мита. Антидемпінгові мита, порівняно з компенсаційними, застосовуються частіше, регулярніше. Мита встановлюються на зовнішніх кордонах ЄС щодо імпортних та експортних товарів і визначаються з урахуванням таких характеристик: тарифікація товарів, походження товарів, кількість товарів, митна вартість товарів, тарифна ставка.

Тарифікація товарів здійснюється на основі комбінованої номенклатури то­варів, де кожен вид товару має відповідний код. Походження і митна вартість товарів визначаються Митним кодексом ЄС. Тарифні ставки встановлюються відповідно до реєстру ЄС Єдиним митним тарифом (ЄМТ). Правову основу за­стосування митних зборів становлять законодавство ЄС, міжнародні угоди ЄС про вільну торгівлю та Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ), учасни­ком якого є Європейський Союз.

Оскільки створення митного союзу було одним з перших і найважливіших завдань інтеграції європейських держав, що підписали установчі договори, протягом минулих десятиліть було створено митне право ЄС, основою якого є: Договір про ЄС; Митний кодекс, прийнятий у формі Регламенту Ради ЄС; Рег­ламент Комісії, що встановлює порядок застосування Митного кодексу і, по суті, доповнює Регламент Ради; рішення Суду ЄС щодо митних питань (інте­граційне право, що регулює митні відносини і визначає понять митного права ЄС), представлене значним масивом актів Ради, Комісії і рішень Суду.

3. Податок на додану вартість (відсоткові відрахування), який є найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС. Наявність ПДВ у подат­ковій системі держави — обов'язкова умова її приєднання до Європейського Союзу, оскільки надходження від податку на додану вартість є одним з основ­них джерел формування спільного бюджету ЄС. ПДВ застосовується в держа­вах — членах ЄС, що й визначають розмір його податкової ставки у межах, запропонованих спільним законодавством. Доходи, що надходять у бюджет ЄС від податку на додану вартість, є свого роду встановленою рішенням Ради єди­ною відсотковою надбавкою до ставки ПДВ у державах-членах.

4. Прибутковий податок з фізичних осіб, які працюють в апараті ЄС. Цей податок був заснований Протоколом про привілеї та імунітети ЄС від 8 квітня 1965 р. і передбачає, що посадові особи й інші службовці Союзу "підлягають оподаткуванню на користь Союзу податком на заробітну плату і винагороди, які сплачуються їм Союзом". Механізм і порядок стягування прибуткового по­датку визначається Регламентом Ради. Податок обчислюється за прогресив­ною шкалою в розмірі від 5 до 45 % і надходить у дохід Європейського Союзу. Відповідно до ст. 13 Протоколу про привілеї та імунітети ЄС посадові особи і службовці Союзу звільняються від сплати національних податків з винагород та інших виплат, що здійснюються в рамках ЄС. Аналогічне положення було закріплене в окремих протоколах, раніше прийнятих до договорів про ЄОВС. ЄЕС і Євратом. Це положення підтверджене і рішенням Європейського Суду. З метою усунення суперечок відповідно до положень Протоколу до Договору про ЄОВС Суд ухвалив, що якщо податкові органи держав-членів, визначаючи податкову ставку, що розраховується за прогресивною шкалою, включають у за­гальний дохід кошти, отримані посадовою особою ЄС у формі зарплати або ін­шої винагороди, то такі рішення національних державних органів порушують ст. 11 Протоколу і мають бути скасовані.

Отже, лише теоретично можна вести мову про уніфікацію і формування єди­ної наднаціональної податкової системи ЄС у контексті "власних джерел" фінансування бюджету Союзу. Говорити про реально сформовану уніфіковану по­даткову систему ЄС недоречно. На практиці у рамках регіональної економічної інтеграції дедалі частіше ставиться питання податкової гармонізації. Практич­не втілення поняття гармонізації реалізувало себе на практиці при створенні Єв­ропейського Союзу. Економістам — засновникам цього Союзу справедливо на­лежить першість у визначенні гармонізації національних економік. Ст. 100 Рим­ського договору про ЄС лише в певних межах визначила податкову гармонізацію як "зближення законодавчих положень, розпоряджень і адміністративних дій держав-членів, які прямо стосуються створення або функціонування спільного ринку". Прийняттю конкретного рішення щодо реалізації механізму податко­вої гармонізації передувала експертна робота провідних європейських фахівців, що суттєво впливала на визначення принципів податкової політики, як одного із векторів податкової гармонізації ЄС. У доповіді Д. Ньюмарка, голови Коміте­ту з питань фінансів і податків, було сформульовано загальні рекомендації, по­кладені в основу політики податкової гармонізації ЄС:

1. серйозні відмінності податкових систем держав-членів не дають змоги повністю їх уніфікувати і централізувати в межах Співтовариства, тому з ме­тою створення єдиного ринку достатньо гармонізувати (привести в стан від­повідності) податкове законодавство держав-членів так, щоб відмінності не перешкоджали досягненню кінцевої мети ЄС;

2. гармонізація законодавства має охоплювати перш за все прибуткове опо­даткування населення, податок з обороту, податки на споживання, проблеми подвійного оподаткування, проблеми рівномірного розподілу податкового тя­гаря в межах об'єднаної Європи.

Взагалі податкова гармонізація охоплює не тільки приведення систем опо­даткування до єдиного знаменника, тобто зближення податкової структури, механізму стягнення, розміру основних податкових ставок, а й погоджену по­даткову політику країн під час розв'язання як кон'юнктурних, так і довго­строкових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне застосування податкових важелів окремими країнами ЄС має перебувати під контролем керівництва Європейського Союзу, яке відповідно до інтересів усіх партнерів визначає податкову політику кожного учасника ЄС. Іншими словами, метою ЄС є не повна стандартизація національних систем оподаткування, а забезпечення гармонійного паралельного функціонування цих систем не лише між собою, а також відповідно до цілей Маастрихтської угоди 1992 р., що становить основу створення Європейського Союзу.

Отже, податкова гармонізація в ЄС ставить перед собою такі основні цілі:

• усунення податкових кордонів з метою забезпечення рівних конкурент­них умов для суб'єктів господарювання;

• об'єднання й уніфікація внутрішнього ринку ЄС як основної рушійної сили інтеграційних процесів у регіоні;

• приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стяг­нення основних видів податків у всіх країнах — членах ЄС.

З огляду на зазначене вище, доводиться констатувати, що фактично в ЄС донині не створено єдиного податкового простору, що безумовно ускладнює функціонування єдиного внутрішнього ринку. Разом з тим важливо підкрес­лити, що за півстолітню історію практики гармонізації національних систем оподаткування країн-учасниць у контексті розвитку ЄС встановлено такі за­гальні принципи податкової гармонізації:

• узгодження правового регулювання;

• синхронність прийняття гармонізованих законодавчих актів;

• послідовність етапів гармонізації;

• пріоритетність міжнародних угод над національним законодавством. Ці принципи, у свою чергу, зумовлюють необхідність системного підходу до

гармонізації національних податкових систем, основними напрямами якої в ЄС стали:

• гармонізація стягнення непрямих податків (ПДВ і акцизів);

• уніфікація оподаткування компаній.

Гармонізація стягнення непрямих податків. Серед непрямих податків особливо поширеним у країнах ЄС є ПДВ, який було вперше запроваджено у Франції в 1954 р. Він вважався просто ще одним податком з обігу або податком на споживання і не привернув уваги інших країн. Лише у 1967 р. ПДВ замінив цілу низку інших непрямих податків. 11 квітня 1967 р. Рада прийняла дві Ди­рективи з гармонізації законодавства країн-членів стосовно податку з обігу, які заклали основу для єдиної системи податку на додану вартість. Проте ці Директиви не вирішили проблеми ПДВ, оскільки залишилися значні відмін­ності у розмірі податку, невизначеність стосовно платника податку, операцій, які підлягають оподаткуванню тощо.

Шоста Директива ЄС, прийнята у 1977 р., анулювала дію попередніх і вста­новила пакет єдиних правил та детальних процедур щодо об'єкта оподатку­вання, бази оподаткування, ставок, схем звільнення від податку та спеціаль­них схем. На мові Співтовариства всі ці правила відомі як "єдина основа оподаткування ПДВ". З метою покращення функціонування внутрішнього ринку та спрощення оподаткування багатьох операцій ця Директива доповню­валася та виправлялася у 1991—1997 рр.

З метою зближення ставок ПДВ з 1 січня 1993 р. у ЄС введено в дію міні­мальну стандартну ставку в розмірі 15 %. Крім того, можна встановлювати одну або дві зменшені ставки для окремих видів товарів та послуг на рівні 5 %. Фактично стандартний тариф ПДВ коливається в діапазоні 15—25 % у країнах-членах.

Сучасна система стягнення ПДВ ґрунтується на принципі оподаткування товарів у країні призначення (за товарами, які експортуються, вхідний ПДВ повертається). Тобто ПДВ сплачує кінцевий споживач, і кінцеву суму ПДВ стягує країна-член, у якій відбувається кінцева поставка. ПДВ є нейтральним з погляду міжнародної конкуренції. Імпорт оподатковується в країні спожи­вання так само, як і подібна вітчизняна продукція, а експорт вилучається з

оподаткування шляхом податкових кредитів або повернення податку експор­терам, який сплачувався з урахуванням всіх елементів ціни експортованої продукції. Отже, експорт з ЄС у треті країни та експорт із однієї країни — чле­на ЄС в іншу звільняється від оподаткування ПДВ.

Уніфікація акцизів усередині ЄС тісно пов'язана з уніфікацією ПДВ. Пер­шим поштовхом до об'єктивної необхідності гармонізації акцизів слугували вражаючі розміри бюджетних втрат окремих країн — членів ЄС, у яких був досить високий рівень акцизного оподаткування. Втрати надходжень до бю­джету від сплати акцизів були спричинені шопінгом громадян тих країн, де ставки акцизного збору були високими, у країнах з досить низькими ставками акцизів і відповідно цінами на підакцизні товари.

У рамках ЄС було зроблено декілька спроб гармонізувати акцизи, проте жодна з них не була повністю успішною. Тому уніфікація акцизів і надалі за­лишається актуальною в усьому співтоваристві, оскільки цілковито усунути фіскальні межі й уніфікувати податкові ставки акцизного збору на практиці досить складно. Проте стабілізації щодо адміністрування акцизів можна до­сягти, утримавшись від запровадження нових і підвищення ставок діючих ак­цизів (зокрема, не варто змінювати ставки акцизів на бензин, алкогольні напої та тютюнові вироби, оскільки в ЄС спеціальними Директивами узгоджено структуру акцизних зборів з виробництва тютюну, на спирт та алкогольні на­пої, на нафтопродукти, а також регламентовано мінімальні акцизні ставки на окремі види перелічених груп підакцизних товарів).

Отже, гармонізація непрямих податків у ЄС здійснюється за такими напря­мами:

• уникнення подвійного оподаткування у результаті переходу на стягнен­ня податків за принципом "країна призначення";

• вирівнювання ставок акцизного податку на імпортну продукцію;

• удосконалення податкового і митного адміністрування;

• уніфікація методики розрахунку і переліку підакцизних товарів. Уніфікація оподаткування компаній (гармонізація прямих податків).

Уніфікація оподаткування компаній передбачає створення рівних умов для всіх платників, що функціонують у ЄС, полегшення їм доступу на внутрішній інтегрований ринок, а також активніше залучення в ЄС іноземних інвестицій у формі створення дочірніх компаній і філіалів ТНК. Основними векторами гармонізації прямих податків є:

• уникнення подвійного оподаткування і мінімізація умов ухилення від сплати податків на дохід, майно і капітал;

• формування раціональних систем оподаткування, спрямованих на сти­мулювання ефективного розвитку економіки, зниження податкового тягаря для товаровиробників, заохочення інвестицій у виробничий сектор, формуван­ня узгодженої системи податкового адміністрування, скорочення податкових пільг, спрощення оподаткування малого підприємництва.

Уніфікація оподаткування прибутку та доходів (за винятком укладених угод про уникнення їх подвійного оподаткування) у світовій практиці не набу­ла масштабного поширення, оскільки надзвичайно складно створити однакові умови для всіх платників податків, полегшити їм доступ на внутрішній інте­грований ринок. Положення про прямі податки в ЄС досить тривалий час не узгоджувалися й особливо не координувалися. Заходи у цій сфері обмежува­лися окремими рішеннями для певних випадків подвійного оподаткування і порушення транскордонної діяльності. Римський договір не передбачав узго­дження прямого оподаткування. Отже, якщо у сфері непрямого оподаткуван­ня процес гармонізації набув уже значного розвитку, то у сфері прямого опо­даткування гармонізація лише починається.

Найпослідовнішими лобістами цього процесу є найбільш розвинуті держа­ви — Франція та Німеччина. Підвищений інтерес до зазначеного питання з їх­нього боку цілком виправданий, оскільки ці держави є свого роду "локомоти­вами" економічного розвитку ЄС і водночас мають один з найвищих рівнів податкового навантаження на підприємства і громадян у Європі. Так, за дани­ми дослідження, проведеного аудиторською компанією "Emst&Young" навесні 2004 p., ефективна ставка прямих податків, що стягуються з доходів під­приємств у цих країнах, становила 35,4 % у Франції та 38,7 % у Німеччині (тоді як середня по країнах ЄС до його розширення — 29,4 %). Отже, з боку урядовців Франції та Німеччини найчастіше звучать заклики про уніфікацію норм прямого оподаткування з метою уникнення такого явища, як згубна податкова конкуренція, наслідком якої, перш за все, є відплив капіталу з країн з високим рівнем оподаткування.

Передусім слід згадати про дві директиви, які діють з 1990 р. і впливають на пряме оподаткування в Європейському Союзі: директива щодо об'єднання підприємств (Merger Directive) та директива про уникнення подвійного оподаткування доходів, що отримуються материнською компанією в ЄС від дочірніх компаній в інших країнах ЄС (Parent-subsidiary directive). Останньою передбачено звільнення від оподаткування доходів, отриманих у вигляді дивідендів материнською компанією в країні ЄС від дочірньої компанії, у статутному капіталі якої частка материнської компанії становить не менше 25 %, або надання податкового кредиту на суму сплаченого за кордоном податку на дивіденди.

З метою врегулювання взаємовідносин між державами ЄС у сфері обмеження податкової конкуренції та узгодження законодавства з прямого оподаткуван­ня Європейська Комісія в 1997 р. ухвалила Кодекс поведінки з прямого оподаткування бізнесу (Code of Conduct on Direct Business Taxation). У Кодексі було систематизовано такі основні ознаки згубних податкових режимів: нульова або незначна (порівняно з іншими) ефективна ставка корпоративного оподаткування; податкові пільги для галузей, що не є властивими для внутрішньої економіки, а тому не роблять жодного внеску до національної бази оподаткування; надання податкових пільг навіть у тому випадку, коли відсутні зовнішні ознаки провадження підприємницької діяльності підпри­ємством тощо. Кодекс забороняє країнам — учасницям ЄС впроваджувати у майбутньому будь-які заходи, що можуть сприяти розвитку згубної податкової конкуренції.

Отже, у сфері оподаткування прибутку корпорацій європейська податкова гармонізація передбачає:

• вирівнювання податкових ставок;

• уніфікацію податкової бази;

• усунення подвійного оподаткування;

• застосування спеціального статусу європейської компанії;

— взаємодопомогу країн — членів ЄС щодо оподаткування прибутку корпо­рацій.

Як показує практика ЄС, створення єдиного податкового простору держава­ми чіткіше простежується у непрямому оподаткуванні (податках на спожи­вання), тобто спочатку гармонізуються податки, які безпосередньо впливають на ціноутворення товарних потоків. Щодо фінансових потоків (капіталів), то тут механізм уніфікації прямих податків перебуває тільки на первинній стадії. Процес їх гармонізації проходить значно важче, оскільки прямі податки, особ­ливо податок на прибуток, є одним із головних регулюючих податків, за допо­могою якого формується конкурентоспроможність національної податкової системи.

Однак запровадження норм "податкового пакета" та інших директив з пря­мого оподаткування дають можливість вирішити декілька важливих завдань загальноєвропейської економічної політики, зокрема таких:

• дотримання державами — членами Кодексу поведінки у сфері боротьби проти згубної податкової конкуренції сприяють ліквідації вузьких місць у чинних податкових системах країн ЄС, які уможливлювали у 90-х роках XX ст. значні уникнення податків європейськими компаніями;

• впровадження гнучких схем оподаткування трансакцій між загальноєв­ропейськими холдингами активізує заохочення інвестицій у підприємства в країнах — членах ЄС, що є особливо актуальним з огляду на розширення Сою­зу (йдеться про капіталовкладення у нові країни-члени, інвестиційні можли­вості яких ще повною мірою не використані).

Як наслідок, у сфері прямого оподаткування спостерігається чітко окресле­на тенденція на посилення економічних зв'язків між країнами-членами, заохо­чення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу. Разом з тим, створюються все більші перепони для уникнення оподаткування європейськими компаніями і громадянами. Все це сприяє господарській і полі­тичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню єдиного рівня соціального розвитку держав.

Отже, еволюція оподаткування в Європі, яка, починаючи з 90-х років XX ст., супроводжувалась хвилею податкових реформ (цей процес почався в Іспанії, де реформи набирали обертів вже у 1995 р., і поширився на більшість інших держав-членів, у тому числі Німеччину, що започаткувала блок реформ в; 2000 р.), лише частково привела до узгодження реформаторських к нинішніх країн — учасниць Євросоюзу, що, зокрема, простежується:

1. у зростанні (причому в більшій мірі, ніж у США та Японії) частки перерозподілу їх ВВП. Так, частина податків у ВВП коливається від 30,5 % в Іспанії до 46,5 у Люксембурзі й 51,4 % у Данії. У різних країнах цей процес відбувається під впливом різних чинників. Проте загальним правилом серед країн ЄС стало те, що ринкова економіка потребує втручання держави у процеси пе­рерозподілу створеного валового внутрішнього продукту для прискореній темпів економічного розвитку і соціального захисту різних верств населення:

2. гармонізації непрямого оподаткування загалом та ПДВ зокрема. Країни — учасниці Євросоюзу домовилися про введення обмежень на ставки цього податку в межах своїх територій, впорядкували та узгодили механізми його збору і контролю. Проте актуальними залишаються питання про пошук оптимального балансу між специфічними та універсальними податками, зокрема податком на додану вартість, акцизним збором, з погляду їхнього фіскального та ринково - коригуючого значення. Загалом процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко прослідковується у зменшенні середнього відхилення за непрямими по­датками у ЄС. Найменші відхилення в зоні євро практично за всіма видами непрямих податків, з одного боку, є певним відображенням високого ступеня інтеграції економік цих країн, а з іншого, дають змогу зробити висновок пре те, що процес бюджетної конвергенції не має безпосередньо на меті вирівню­вання податкових структур, проте робить на них вплив не менший, ніж ціле­спрямована гармонізація;

3. існуванні більш помітних відмінностей у структурі прямих податків. Частка прямих податків у загальній сумі доходів становить від 15,5 % у Греції до 38,6 % у Великій Британії. Більше, порівняно з іншими групами країн, се­реднє відхилення за податком на прибуток корпорацій у зоні євро свідчить при необхідність подальшої податкової гармонізації з метою зниження конкурен­ції між країнами за залучення інвестицій і забезпечення ефективності подат­кової і бюджетної політики.

Разом з тим, незважаючи на посилення інтеграційних тенденцій, податкова політика країн Євросоюзу досі характеризується суттєвими національними особливостями, що не дає підстав сподіватися на проведення повної уніфікації європейського оподаткування навіть у дуже віддаленій перспективі. Донині залишається відкритим питання щодо формування єдиного оптимального єв­ропейського оподаткування, яке б і надалі було передумовою стабільно висо­ких темпів економічного зростання всіх інтегрованих національних економік. Ці проблеми щодо фундаментальних, наріжних каменів податкової політики ЄС залишаються відкритими і для більшості нових країн-членів.