Розділ і. Вступ до економічної теорії

34

ного навантаження, що призводить до екологічної деградації навко­лишнього середовища: скорочення лісних масивів, зменшення кіль­кості і якості питної води, виникнення парникового ефекту, зникнення окремих біологічних видів і, нарешті, загрожує існуванню людини як виду. Все це змушує брати до уваги можливу шкоду, яку завдає при­роді процес виробництва, і ставити невідкладне завдання мінімізації його негативних екологічних наслідків.

Екологічний фактор виробництва можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону і відновлення навколишнього середовища. Екологічний фактор може суттєво впли­нути на вартість кінцевої продукції (наприклад, у європейських країнах запроваджені спеціальні екологічні податки), закономірності просто­рового розміщення світового господарства (розвинуті країни дедалі частіше витісняють екологічно брудні виробництва у країни третього світу) та якість трудових ресурсів.

Капітал — це сукупність усіх створених людьми технічних і ма­теріальних засобів виробництва, а також грошові нагромадження, які використовуються у виробництві товарів та послуг.

В економічній науці вирізняють кілька підходів до визначення змісту категорії «капітал», причому домінуючими є речова (натуралістична) та грошова (монетаристська) концепції. Натуралістична концепція розглядає капітал як сукупність засобів виробництва (машин, верстатів, обладнання, споруд, транспортних засобів, передавальних пристроїв) та готових товарів, призначених для продажу. З точки зору монетаристської концепції капітал функціонує у вигляді грошових нагромаджень, які використовуються для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили. Найґрун­товніше визначення сутності капіталу належить К. Марксу. На його думку, ані гроші, ані засоби виробництва самі по собі капіталом не є. Вони перетворюються на капітал тільки тоді, коли їх використовують для присвоєння чужої неоплаченої праці. За К. Марксом, капітал — це, по-перше, система певних економічних відносин, по-друге, вартість, яка створює додану вартість.

Підприємницькі здібності — особливий, унікальний, рідкісний різновид людських ресурсів, один із видів складної творчої праці, який полягає у здатності якнайефективніше поєднувати і використовувати інші фактори виробництва. Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну ініціативну діяльність громадян і юридичних осіб, спря­мовану на одержання прибутку, яка здійснюється на свій ризик і під майнову відповідальність. Підприємницькі здібності передбачають

Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

3536 Розділ І. Вступ до економічної теорії

здатність до генерування нових ідей, вміння визначити мету розвитку, організувати роботу колективу. Характерними рисами підприємців є воля, честолюбство, наполегливість, вміння зосередитися на головно­му. Підприємництво сприяє постійному розвитку і вдосконаленню виробництва, підвищенню його ефективності та оновленню.

За сучасних умов особливого значення серед факторів виробництва набуває наука — сфера дослідницької діяльності, спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство і мислення. Наукові до­слідження стимулюють розвиток суспільного виробництва, втілюючись у нові, більш досконалі засоби праці, принципово нові продукти, спри­яють відкриттю нових матеріалів, речовин, видів енергії, появі більш ефективних методів організації виробництва та праці. Особливістю сучасної науки є можливість використання результатів наукових до­сліджень у всіх сферах господарства і життєдіяльності. Наука в сучас­ному світі перетворюється на безпосередню продуктивну силу сус­пільства, органічно поєднуючись із виробництвом. Рівень розвитку науки, наукоємних галузей створює підґрунтя динамічного економіч­ного розвитку, стає чинником формування центрів світового впливу, визначає межу між заможними та бідними країнами.

Інформацію як фактор виробництва можна визначити, з одного боку, як об’єкт, а з другого — як процес збирання, обробки та систе­матизації знань з метою їх подальшого використання в різних сферах життєдіяльності. Сучасний господарчий прогрес багато в чому визна­чається розвитком інформаційних технологій і пов’язаних із ними галузей промисловості. Про перетворення інформаційних технологій у безпосередню продуктивну силу свідчить формування глобального електронного середовища економічної діяльності, розповсюдження дистанційних трудових відносин (використовуючи персональний комп’ютер, робітник може працювати, не виходячи з дому), виникнен­ня нових галузей, нових професій, бурхливий розвиток електронної комерції (продаж через Internet), прискорення розв’язання складних виробничих завдань.

Передумовою процесу виробництва є наявність трьох складових: той, хто вироблятиме (робоча сила), те, з чого вироблятимуть (предмет праці), те, за допомогою чого будуть виробляти (засоби праці). Головним чинником виробництва, безумовно, є праця. До предметів праці відносять все, на що спрямована діяльність людини. Предметом праці може бути як речовина природи, так і результат попередньої праці (матеріали, сировина, напівфабрикати тощо). Те, за допомогою чого людина діє на предмет праці або створює умови праці, називається засобами праці (верстати, робочі машини, інструменти, будівлі, ви­37 Глава 3. Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

робничі приміщення, транспортні засоби і т. ін.). Предмети праці разом із засобами праці становлять засоби виробництва.

У тісній взаємодії із працею засоби виробництва утворюють про­дуктивні сили суспільства, які відбивають взаємодію людей із при­родою, спосіб поєднання людини із технічними засобами праці.

Одночасно виробництво як суспільний процес має на увазі взаємо­дію людей. Відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини становлять сукупність соціально-економічних та організаційно-економічних відносин. Соціально-економічні відно­сини зумовлені формою власності на засоби виробництва, яка визначає, у чиїх інтересах ведеться виробництво, як розподіляється виготовлений продукт. Саме відносини власності — з приводу привласнення-відчуження виробничих ресурсів та результатів людської діяльності — визначають характер решти суспільних відносин (політичних, правових, ідеологічних, національних, культурних, соціальних тощо).

Організаційно-економічні (або господарські, управлінські) відносини виникають з приводу організації виробництва (розподіл праці, кооперація, спеціалізація), управління підприємством та його підрозділами, господа­рювання на різних рівнях (фірма, галузь, регіон, держава).