35.5. Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи

Небезпека заподіяння шкоди життю, здоров'ю чи майну в майбутньому може стати підставою для заборони діяльності, яка створює таку небезпеку.

Ця небезпека може полягати:

а) в проведенні будівельних робіт без належного дозволу і кваліфікації (перебудування квартири чи будинку, прибудова тамбуру тощо);

б) у виконанні інших робіт без відповідного дозволу і кваліфікації (проведення газу, світла, водопроводу тощо);

в) в утриманні диких тварин (рись, ведмідь), плазунів (крокодилів), гадюк, пітонів, службових собак та собак бійцівських порід в домашніх умовах без відповідного дозволу;

г) у здійсненні підприємницької діяльності або виконанні інших небезпечних робіт в домашніх умовах тощо.

Вимоги щодо усунення небезпеки, яка фактично загрожує, є одним із засобів захисту цивільних прав. Тобто в цьому випадку заінтересована особа вимагає не відшкодування заподіяної шкоди, а припинення дій, внаслідок яких їй може бути заподіяна шкода.

У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну заінтересована особа має право вимагати:

• вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

• заборони діяльності, яка створює загрозу.

У разі настання шкоди (упущеної вигоди, моральної шкоди) вона вправі вимагати відшкодування завданої шкоди.

Глава 36. Деліктні зобов'язання

36.1. Поняття зобов'язань із заподіяння шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов'язаннями із правопорушення або деліктними зобов'язаннями) — найпоширеніший вид недоговірних зобов'язань.

Зобов'язання із заподіяння шкоди — це зобов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких — забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як внаслідок невиконання договірних зобов'язань, так і у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.

І договірна, і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

• мета — поновити порушені права;

• мають майновий характер;

• реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

• виконують попереджувальну, виховну функцію.

Водночас між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю існують і певні відмінності:

1) договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна — в абсолютних;

2) договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна — на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

3) договірна — це додатковий обов'язок, який приєднується до невиконаного обов'язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна — це новий обов'язок замість невиконаного (заподіяв шкоду — відшкодуй);

4) договірна передбачена як законом, так і договором, недоговірна — виключно законом;

5) договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна — виключно у вигляді відшкодування збитків.

Крім ЦК, правовідносини щодо відшкодування шкоди регулюються й іншими нормативними актами. Серед них закони України:

від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 p.); від 17 квітня 1991 р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"; від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 p.); від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"; від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"; від 18 січня 2001 р. "Про об'єкти підвищеної небезпеки"; від 18 січня 2001 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"; від 31 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"; від 1 липня 2004 р. "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ін. Серед підзаконних нормативних актів згадаємо:

Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затверджене наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41; Перелік професійних захворювань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662; постанову Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 953 "Про обов'язкове страхування відповідальності за ядерну шкоду"; Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 тощо. Роз'яснення законодавства щодо недоговірної відповідальності дано в постановах Пленуму Верховного Суду України:

від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"; від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"; від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами України законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" та в роз'ясненнях Вищого арбітражного (господарського) суду: від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди"; від 29 лютого 1996 р. № 02— 5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди".

Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає лише за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК. Відповідальність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов:

1) шкода;

2) протиправність поведінки заподіювана;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;

4) вина заподіювана шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.

Зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, на жаль, досить часто мають місце в реальному житті.