§ 6. Позбавлення спадщини

Відповідно до ч. 2 ст, 1235 ЦК заповідач може у заповіті позбавити права на спадкування будь-кого з числа спадкоємців за законом без зазначення причин такого рішення. Існує пряме та побічне позбав­лення спадщини, оскільки правові наслідки у цих випадках неоднако­ві. При прямому позбавленні спадщини заповідач зазначає у заповіті осіб, яким він залишає своє майно, а також тих, кого позбавляє права спадкування. Наприклад, заповідач залишає все своє майно двом си­нам, а дружину позбавляє спадщини взагалі. При відмові синів від прийняття спадщини до спадкування будуть закликатися спадкоємці другої черги.

При побічному позбавленні спадщини заповідач, наприклад, зали­шає все своє майно двом синам, але про дружину взагалі у заповіті не згадує. Якщо сини відмовляться від спадщини, до спадкування вже буде закликатися вдова померлого.

Заповідач не може позбавити права на спадкування необхідних спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, це позбавлення її права втрачає чинність. Діти (онуки) цієї особи одержують право на спадкування на загальних під­ставах, тобто позбавлення права на спадкування їх батьків на них не розповсюджується (ч. З ст. 1235 ЦК).

Спадкоємець, позбавлений права на спадкування за заповітом, який буде визнаний судом недійсним, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах (ч. 4 ст. 1257 ЦК).

§ 7. Недійсність заповіту

Спори щодо дійсності чи недійсності заповіту виникають після смерті заповідача, коли його воля вже не може бути змінена. Ці спори можуть бути пов'язані з тим, що заповіт був складений особою з пев­ними порушеннями змісту, форми, вад суб'єктного складу, а також волі заповідача. І оскільки заповіт - це односторонній правочин, то за наявності вказаних підстав його можливо віднести або до нікчемних або до оспорюваних правочинів із відповідними наслідками.

Відповідно до ст. 1257 ЦК, заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Якщо за позовом заінтере­сованої особи судом буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, такий заповіт може бути судом визнаний недійсним. Недійсність заповіту у певній частині, тобто окремого розпорядження, не має наслідком недійсність іншої його частини або в цілому.

Момент недійсності заповіту визначається на підставі загальної норми визначення моменту недійсності правочину (ст. 236 ЦК).

392

Розділ V

СПАДКОВЕ ПРАВО

393

Глава 23. Спадкування за законом

§ 1. Поняття спадкування за законом

Згідно із принципом свободи заповідання спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, не­прийняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини ( ч. 2 ст. 1223 ЦК).

При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, зазна­чених у законі. Законом також передбачений і порядок переходу май­на померлої особи до цих осіб (ст. 1258 ЦК).

Таким чином, існують два загальних положення, які стосуються спадкування за законом: по-перше, коло спадкоємців за законом виз­начене законом вичерпно, і, по-друге, визначена черговість закликан­ня спадкоємців за законом до спадкування.