§ 4. Спадковий договір

Спадковий договір є новим цивілістичним інститутом для Украї­ни, однак він давно впроваджений у законодавство багатьох європей­ських країн. Хоча цей договір є цивільним договором, він тяжіє до спадкового права і тому саме врегульований у Книзі шостій ЦК (гла­ва 90).

Цей договір має свої особливості. Одна сторона (набувач) бере на себе обов'язок виконувати розпорядження другої сторони (відчужу­вана) і набуває право власності на майно останнього у разі його смерті. Набувач повинен вчинити певні дії майнового або немайново-го характеру, які здійснюються ним як до відкриття спадщини, так після її відкриття. Спадковий договір укладається у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням.

Суб'єктами цього договору можуть бути подружжя, один з под­ружжя та інші особи. Відчужувачами можуть бути тільки фізичні особи, а набувачами як фізичні, так і юридичні особи. Особливістю спадкового договору, укладеного подружжям, є спільне сумісне май­но подружжя, а також особисте майно кожного з них. Запроваджуєть­ся поступове спадкування: у разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті останнього з подружжя майно переходить до набувача за договором. Причому, кожен з подружжя може бути одночасно і набувачем, і відчужувачем.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус накладає за­борону відчуження. Відчужувач не має права складати заповіт щодо майна, яке є предметом спадкового договору, інакше такий заповіт

вважається нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК). Набувач стане власником майна не з моменту укладання договору, а лише з моменту смерті від-чужувача. Цим спадковий договір відрізняється від договору довіч­ного утримання, у якому право власності на майно відчужувача набу­вач отримує у момент укладання договору.

Контроль за виконанням спадкового договору здійснює особа, призначена відчужувачем, а у разі відсутності такої особи - нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчу­жувача тільки у разі невиконання набувачем своїх обов'язків, а на ви­могу набувача - у разі неможливості виконати розпорядження відчу­жувача. 1308 ЦК).

Глава 22. Спадкування за заповітом

§ 1. Поняття заповіту

Спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом та за за­коном. При цьому перевага надається спадкуванню за заповітом, ос­кільки воно безпосередньо пов'язане із повноваженням власника -правом розпорядження.

Заповіт - особливий вид правочину, за яким правові наслідки по­в'язуються як із смертю заповідача, так із волею осіб, які названі у ньому спадкоємцями. Заповіт - це комплекс розпоряджень спадко­давця на випадок своєї смерті. Поряд з основним розпорядженням -до кого перейде майно, у ньому можуть бути й інші розпорядження немайнового характеру.

За своєю юридичною природою заповіт - односторонній правочин з волевиявленням однієї особи (за винятком заповіту подружжя), вна­слідок чого після її смерті у осіб, зазначених у заповіті, виникає чи зникає право на одержання спадщини. Той факт, що спадкоємець за заповітом під час складання заповіту не висловив згоди на прийняття спадщини або не знав про складений заповіт на його користь, не впливає на дійсність заповіту. Заповіт повинен складатися особисто заповідачем. Вчинення його через представника не допускається.

Складання заповіту, незалежно від його змісту, ніякого спадково­го правоідношення не породжує. У той же час заповіт виступає як первісний юридичний факт юридичного складу - смерті заповідача, відкриття спадщини її прийняття, який тягне виникнення спадкового правовідношення за заповітом.