§ 3. Момент набуття права власності

Правовстановлюючі документи. Важливим при набутті права власності є момент, з якого особа вважається власником. За загаль­ним правилом, момент набуття права власності за договором пов'язу-ється з переданням майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 334 ЦК).

Переданням майна є його вручення однією особою іншій з на­міром перенести право власності. Тобто підставою для цих дій є їх узгодженість, а тому наявність правочину. Самі дії є результатами ре­алізації правочину.

Правила щодо передачі як умови виникнення права власності свід­чать про розмежування зобов'язання (договору) і речового права (власності). Домовленість, що закріплена у договорі, стосується обо­в'язку продавця в майбутньому передати річ, тобто перенести право власності на неї на іншу особу - набувача. Вони виникають не одно­моментно, за консенсуальними правочинами. Проте ст. 334 ЦК міс тить і норму, якою закріплюється збіг договору і передачі речей за ним (у випадку нотаріального посвідчення, а також при вчиненні ре­альних правочинів).

Передачі потребують як рухомі, так і нерухомі речі.

Зайвою є передача коли:

- набувач вже володіє річчю (наприклад, при набутті права власності орендарем, який вже і так тримає цей об'єкт, і тому його передача не потрібна. Схожа ситуація спостерігається при перетворенні юридичної особи, внаслідок чого майно, що належить одній юридичній особі, з її перетворенням на іншу не передається останній, а вважається таким, що їй належить. Наприклад, коли у процесі приватизації державна юридич­ на особа перетворюється на акціонерне товариство);

— річ, яку відчужує власник, перебуває у іншої особи, і тому фак­ тично власник поступається правом на позов.

Способами передачі є: а) вручення речі як фізичний акт, яким здійснюється перенесення володіння самими речами; б) надходження речі у розпорядження набувача іншим способом - яким без фізичної доторканості до речей надається їх набувачеві можливість вважати їх своїми - вручення складського свідоцтва, коносамента; в) здавання речей на пошту, організації зв'язку перевізникові для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання достав­ки (ст. 334 ЦК).

Виникнення права власності пов'язується не тільки з переданням майна, а й з іншими фактами. Так, право власності на майно за дого­вором, який потребує нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання дійсним договору, не посвідченого но­таріально (ч. З ст. 334 ЦК). Якщо договір про відчуження майна під-

лягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з мо­менту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК).

Момент виникнення права власності традиційно розглядається стосовно похідних способів набуття цього права, але він є вагомим і при первісних способах. Право власності виникає:

• за набувальною давністю: зі спливем встановленого строку; або з моменту державної реєстрації нерухомого майна (абз. З ч. 1 ст. 344 ЦК);

• при створенні нової речі - у момент її створення, оскільки власника у неї не було, бо не було самого об'єкта права власності до його створення;

• на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди тощо) - з моменту завершення будівництва (створення майна) (ч. 2 ст. 331 ЦК); з моменту його прийняття до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуа­ тації; з моменту державної реєстрації, якщо право власності на не­ рухоме майно, відповідно до закону, підлягає такій реєстрації;

• на самочинне будівництво - з моменту набрання законної сили рішенням суду (ст. 376 ЦК).

Набуття права власності пов'язане з його державною реєстрацією. Це стосується передусім прав на нерухоме майно. Згідно зі ст. 19 За­кону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових право на не­рухоме майно, є:

- державний акт про право власності на земельну ділянку;

- нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна;

—договір про приватизацію майна державних підприємств;

- договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку;

- нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна;

- свідоцтво про право на спадщину;

- свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;

• свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів;

• свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), спо-

руду;

- рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва;

- акти прийому нерухомого майна до експлуатації тощо.

Ці документи мають суттєве значення, оскільки при невідповід-

¹ Голос України.-2004. -З серпня. :

332

Розділ IV

ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

333

ності їх вимогам, встановленим зазначеним Законом або іншими нор мативно-правовими актами, в державній реєстрації права власності може бути відмовлено.

Наслідком державної реєстрації права власності на нерухомість є видача свідоцтва. Всі дії по державній реєстрації здійснюються орга­нами державної реєстрації, передбаченими розділом II вказаного За­кону.

Іноді мають місце ситуації, коли: право виникло, але нічим не під­тверджено, або існує сумнів щодо наявності у особи права власності, або право власності не виникло, але особа намагається здійснити дії, які залежать від неї, з виникнення у неї права власності.

Випадки, коли право виникло, але у його носія немає правовстанов-люючих документів, мають місце, коли право власності виникає із за­кону. Частиною 3 ст. 384 ЦК передбачається, що у разі викупу кварти­ри член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її влас­ником. При цьому про виникнення права власності свідчить сам факт _ повної оплати членом кооперативу вартості його квартири. Квитан­ція ж про сплату не є правовстановлюючим документом. Члену коопе­ративу слід звернутися до місцевих органів державної реєстрації для отримання свідоцтва про державну реєстрацію свого права.

Підлягає окремій державній реєстрації право на об'єкт нерухо­мості (будівлю, споруду), що входить до складу майнового комплек­су як іншого об'єкта права власності, правовий режим якого також прирівнюється до нерухомості, а, отже, підлягає державній реєстрації сам по собі.