§ 4. Створення юридичної особи

Відповідно до чинного законодавства юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Тобто, хоча юридичні особи і засновуються за волевиявленням засновників, держава в Інтересах всіх учасників цивільного обороту, в особі спеціально уповноваже­них органів, здійснює нагляд за додержанням законодавства при, створенні нових суб'єктів права. Це означає, що між рішенням засно­вників І створенням юридичної особи проходить певний строк, про­тягом якого не тільки засновники, а й державні органи здійснюють певні фактичні і юридичні дії. Виходячи з цього, створення юридич­ної особи - це багатостадійний процес, який закріплюється чин­ним законодавством і становить систему фактичних та юридич­них дій засновників (учасників) і державних органів.

Засновниками юридичних осіб можуть бути фізичні особи при до­сягненні ними дієздатності, юридичні особи, а також держава, АРК та територіальні громади. Причому публічно-правові утворення, на відміну від фізичних та юридичних осіб приватного права, можуть

¹ Борисова В. L Про залежність юридичних осіб // Вісник Акад.. прав, наук, - 2000. -№ 44. - С 62-59.

122

Ро$ділП

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1S3

створювати не тільки юридичні особи публічного права, а й юридич­ні особи приватного права (чч. 2 та 3 ст. 167, статті 168,169 ЦК).

Встановити єдиний спосіб створення для всіх видів і організацій­но-правових форм юридичних осіб неможливо. Розрізняються спосо­би, що застосовуються при створенні публічних і приватних юридич­них осіб, при створенні юридичних осіб, які виникають внаслідок злиття, приєднання, поділу, перетворення та виділу вже існуючих юридичних осіб. Між тим загальними ознаками, притаманними на сьогодні всім способам створення юридичних осіб, є те, що вони ви­никають за волею засновників і підлягають державній реєстрації.

Традиційно прийнято виділяти такі основні способи створення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний (явочно-норма­тивний, реєстраційний), дозвільний І договірний. Між тим в умовах ринкової економіки застосовується тільки розпорядчий і норматив­но-явочний спосіб. Якщо перший характерний для створення юри­дичних осіб публічного права¹, то другий — застосовується для ство­рення юридичних осіб приватного права.

Нормативно-явочний спосіб виникнення юридичної особи озна­чає, що остання створюється на тих умовах і за тими правилами, які вказані у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, а відповідний орган зобов'язаний зареєструвати організа­цію як юридичну особу при наявності не тільки прояву ініціативи з боку засновника (засновників), а й виконання останніми певних умов і додержання ними певних правил. Держава, застосовуючи таку фор­му, як реєстрація, визнає організацію суб'єктом права, підтверджую­чи факт створення юридичної особи видачею свідоцтва про державну

реєстрацію.

Як вже вказувалося, у науці цивільного права виділяють також й інші способи створення юридичних осіб, зокрема, дозвільний. Він пе­редбачає наявність обов'язкового попереднього отримання дозволу

' Сутність розпорядчого способу полягає у тому, що рішення про створення юри­дичної особи приймається одним або декількома власниками майна, чи уповноваже­ними на де органами, які затверджують її статут і звертаються до державного реєстра­тора. Як вже вказувалося, в Україні у такий спосіб на підставі розпорядчого акта Президента, органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самовря­дування створюються юридичні особи публічного права (абз. З ч, 2 ст, 80 ЦК), що відповідає практиці законодавства багатьох країн світу. Це, безумовно, не може свідчи­ти про те, що рішення про створення юридичної особи публічного права в Україні не може бути прийнято сумісно декількома органами державної влади. їірн цьому слід ви­ходити з того, що рішення про створення юридичної особи публічного права у вигляді розпорядчого акта - це, безумовно, адміністративний акт, але за срогто сутністю він нічим не відрізняється від рішення фізичних або юридичних, осіб створити юридичну особу приватного права. Зайвий раз про це свідчить і правило про державну реєстрацію юридичних осіб публічного права. Такий підхід до визначення правової природи розпо­рядчого акта запропонований О„ В. Дзерою (див.: Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. / О. В. Дзера, Д. 3. Боброва, А, С. Довгерт та ш.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Куз-вєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 390).

від уповноваженого на те органу на створення юридичної особи (на­приклад, страхової компанії тощо). Проте, навіть, тоді, коли заснов­ники прагнуть створити банківську установу або товариство, що буде займатися страховою діяльністю, і спочатку повинні отримати дозвіл від відповідних органів на це, не може йтися про дозвільний спосіб створення, оскільки дозвіл не є підставою виникнення у організації статусу юридичної особи. Це лише обов'язкова попередня умова, стадія, яку повинні пройти засновники для законного створення пев­ної організаційно-правової форми особи, тобто дотриматись встанов­леного порядку. В подальшому створення юридичних осіб може здій­снюватися одним з тих способів, які передбачені на сьогодні пра­вовою системою України, або розпорядчим (так, у випадках, встанов­лених законодавством, страховиком визнається державна організа­ція), чи нормативно-явочним. Але у даному разі, хоча йдеться про вказаний спосіб, обсяг дій засновників зростає, бо встановлюється дещо інший порядок їх здійснення.

Привертає увагу точка зору проф, А.С. Довгерта, який вважає, що на сьогодні є лише один спосіб виникнення юридичних осіб - відок­ремлення майна, що може відбуватися як разом з об'єднанням осіб, так і без такого¹. Погодитися з цим важко, бо швидше за все тут мова може йти не про спосіб виникнення юридичної особи, а про її сут­ність, про теорію цільового майна, яку поділяє автор.

Створення юридичної особи відбувається у певному порядку. По­рядок - це правила, за якими здійснюються юридичні або фактичні дії відповідних осіб. Так, фактичними діями засновників при створенні юридичної особи є розроблення установчих документів, резервуван­ня її найменування, заповнення реєстраційної картки, внесення реєс­траційного збору тощо. А державний реєстратор здійснює перевірку комплектності документів, які йому подаються, перевіряє повноту тих відомостей, що вказані у реєстраційній картці; перевіряє доку­менти на відсутність підстав для відмови у проведенні державної ре­єстрації. Вказані особи здійснюють також юридичні ДІЇ.

Державна реєстрація - остання стадія, що завершує процес ство­рення юридичної особи, яка до цього існувала фактично, а з моменту державної реєстрації виникає юридично. Тобто, це засвідчення факту створення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного ре­єстру. На сьогодні цей процес регулюється Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі -Закон)². Державна реєстрація проводиться державним реєстратором

¹ Див.: Його: Концепція та види юридичних осіб у проекті Цивільного кодексу України / Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгер­ та. - К.: Український центр правничих студій. - 2000. - С. 132.

² Затверджений Верховною Радою України від 15 травня 2003 р. // Юридичний віс- йикУкраїни.-2003.-№28(420). ~12-18лип. .-=.--: . , - - . . .

Розділ П

ЦИВІЛЬШ ПРАВОВІДНОСИНИ

125

виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного зна­чення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі держав­ній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

Те, що відповідно до Закону державній реєстрації підлягають всі юридичні особи незалежно від порядку створення, організаційно-правової форми, підпорядкування, тобто й публічні юридичні особи, момент виникнення яких за раніше чинним законодавством визна­чався винесенням рішення про їх створення, в жодному разі не свід­чить про те, що не може існувати ніяких особливостей при реєстрації певного виду або організаційно-правової форми юридичної особи. Відповідно до ч, 2 ст, 3 вказаного Закону можуть встановлюватися особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торго­во-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок, бірж, а також інших установ та організацій).

Таким чином, державна реєстрація - одна зі стадій виникнення будь-якого виду юридичних осіб незалежно від того, яким способом останні будуть створюватися. Засновники повинні юридично офор­мити виникнення нового суб'єкта права, для чого І передбачається його реєстрація. Причому факт подачі засновником (засновниками) відповідних документів до органів реєстрації треба розцінювати ли­ше як намір останнього (останніх) реалізувати суб'єктивне право, зокрема, на заняття підприємницькою діяльністю у певній організа­ційно-правовій формі юридичної особи, на створення благодійної ор­ганізації тощо, тобто бажання одержати визнання державою нового суб'єкта права, який буде відрізнятись від самого засновника і зможе стати учасником цивільного обороту. Звідси, відповідно до чинного законодавства, державну реєстрацію слід розглядати як «універсаль­ну» завершальну стадію порядку створення юридичної особи неза­лежно від встановленого законом способу її виникнення. Державна реєстрація призначена гарантувати відповідність тих вимог, які став­ляться до юридичних осіб певного виду, їх реальним можливостям. Тобто йдеться не про дозвільний, а про нормативно-явочний спосіб.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів законові є підста­вою для відмови у державній реєстрації цієї юридичної особи. Відмова з інших мотивів не допускається. При цьому юридична особа може бути ліквідована на вимогу органу, що здійснює державну реєстрацію, а та­кож учасника юридичної особи за рішенням суду про визнання недійс­ною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її ство­ренні порушення, які не можна усунути (п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 110 ЦК).

Юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи є її установчі документи. Установчі документи повинні викладатися письмово і підписуватися всіма учасниками (засновниками), якщо за-

коном не встановлений інший порядок їх затвердження. Вони є ком­плектом документів встановленої законом форми, згідно з яким дося­гається зовнішнє відокремлення юридичної особи від інших суб'єктів права за допомогою визначення найменування, місця зна­ходження, органів управління, мети діяльності тощо.

Статті 88 ЦК імперативно встановлює ті вимоги, яким повинні від­повідати установчі документи, виходячи з того, що вони мають різну правову природу. Статут, на відміну від засновницького договору, не укладається між засновниками, а затверджується ними. Але статут так само, як і засновницький договір, визначає правове становище юридичної особи і регулює відносини між засновниками і юридич­ною особою, хоча і набуває юридичної сили лише з моменту реєстра­ції останньої.

Статут — це особливий локальний нормативний акт, положення якого обов'язкові не тільки для юридичної особи, а й для її контра­гентів. Зміст статуту повинен відповідати вимогам закону, а саме міс­тити такі дані: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адресу, органи управління, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, хоча додат­кові вимоги до статуту можуть встановлюватися і ЦК, і спеціальним законодавством. Так, відповідно до ст.154 ЦК статут акціонерного товариства має містити відомості також і про: розмір статутного ка­піталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їх номінальну вартість і кількість; права акціонерів тощо.

Засновницький договір - це цивільно-правовий договір, за прави­лом, багатосторонній, правовою метою якого є створення нового учасника цивільного обороту - юридичної особи і котрий регулює відносини між засновниками у процесі створення і діяльності юри­дичної особи.

Засновницький договір є обов'язковим не тільки для засновників (учасників), а й самої юридичної особи, на підставі якого вона діє. У даному договорі визначаються зобов'язання учасників створити то­вариство, порядок їх спільної діяльності щодо цього, умови передан-ня товариству майна учасників тощо (ч. 2 ст. 88 ЦК). Між тим і ЦК, і спеціальне законодавство можуть встановити й додаткові вимоги. Так, відповідно до ст. 120 ЦК засновницький договір повного това­риства повинен також містити дані про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір і порядок зміни часток кожного з учасни­ків у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів. При цьому слід розрізняти засновницький договір, договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 142 ЦК) та договір про створення акціонерного товариства (ч. 2 ст. 153 ЦК). Договір про заснування товариства з обмеженою відповідаль­ністю та договір про створення акціонерного товариства укладають-

126

Розділ П

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

127

ся тільки у тому разі, коли вказані підприємницькі товариства ство­рюється декількома особами. Вони не належать до установчих доку­ментів, а тому подання їх при здійсненні державної реєстрації не обов'язкове. Вказані договори теж цивільно-правові, але на відміну від засновницького договору мають зовсім іншу мету - визначення взаємовідносин, що виникають і тривають між засновниками до мо­менту державної реєстрації нового учасника цивільних правовідно­син - товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного то­вариства. За своєю правовою природою вони є договорами про сумісну діяльність, але мета їх інша - організувати засновників на створення юридичної особи.

Індивідуальний установчий акт - це односторонній правочин; а спільний установчий акт - багатосторонній правочин, що спрямовані на створення юридичної особи. В установчому акті вказується, перш за все, мета, визначається майно, яке засновник (а у разі його смерті — зобов'язана особа) передає установі після її державної реєстрації і котре необхідне для досягнення мети, структура управління устано­вою. Закон передбачає, що якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі з вказаних положень, їх встановлює орган, який здійснює державну реєстрацію (ч, 3 ст, 88 ЦК).