6.2. Організаційно-технологічні компоненти керованих перемінних

Важливу групу внутрішніх керованих перемінних являє собою технологія, структура організації і її функціональних зон.

Як відомо, основним компонентом технології є процес, за допомогою якого вихідні матеріали перетворяться в бажаний на виході продукт. Вплив цієї перемінної на управління значною мірою визначається трьома великими переворотами в технології: промисловою революцією; стандартизацією і механізацією; застосуванням конвеєрних складальних ліній і роботизації. Однак, це зовсім не означає, що технології завмерли, стабілізувалися на якомусь рівні. Будь-який перехід на новий продукт, як правило, спричиняє якщо не повну, то часткову зміну процесу, устаткування, вихідних матеріалів.

Будь-яка технологія має свій життєвий цикл, який, як правило, збігається з життєвим циклом виробу. Закінчення життєвого циклу технології чи її передчасний відхід, припинення функціонування, змушує керівництво шукати їй заміну, шляхом НІОКР, покупки патентів чи ліцензій. Так чи інакше, рано чи пізно технології в кожній організації міняються і служать досягненню певних цілей.

Люди остаточно визначають придатність даної технології, коли вони роблять свій споживчий вибір. При цьому треба пам'ятати, що часто керівництво фірми внаслідок різних причин не в змозі побачити нові перспективи, що відкриваються, тому що технічні можливості для здійснення технологічних змін переважно створюються за межами галузі, у якій вони функціонують. Тому інформаційне забезпечення при виборі технологій відіграє найважливішу роль.

Іншим найважливішим компонентом даної перемінної є взаємозалежність робіт в організації. Дана характеристика визначає ступінь, з яким здійснюється взаємодія між різними працівниками, групами і підрозділами відповідно до поставлених цілей.

Взаємозалежність на виробництві може виявлятися в трьох видах: послідовна, пов'язана і групова.

Послідовна (конвеєрна, потокова) взаємозалежність виявляється тоді, коли технологія побудована за таким принципом. Перш ніж інший працівник приступить до роботи, перший повинен виконати ряд операцій, що дозволяють зробити це. У цьому випадку результат закінчення роботи одного працівника є вихідним положенням для початку трудового процесу іншого.

Пов'язана взаємозалежність являє собою ситуацію, коли кінець роботи одного виконавця стає початком роботи іншого, і навпаки. Такий тип взаємодії вимагає особливої чіткості і наступності у виконуваному процесі.

Групова взаємозалежність виявляється при одночасній участі всіх сторін у даній дії і ніби містить у собі попередні взаємозалежності разом. Груповий підхід вимагає від учасників великого ступеня співробітництва і взаємодії, ефективних комунікацій та уміння приймати групові рішення.

Особливу значимість взаємозалежність здобуває між різними підрозділами компаній, спрямованими на досягнення єдиної мети. Причому місце розташування цих підрозділів, їхня спеціалізація, обсяги робіт й управління можуть бути всілякими, що диктує ту чи іншу структуру фірми.

Структура організації — це логічні взаємини рівнів управління і функціональних зон (галузей), побудовані в такій фірмі, що дозволяє найбільш ефективно досягати цілей компанії.

Рішення про вибір структури організації майже завжди приймається керівництвом вищої ланки. У малих фірмах структурне членування організації і її взаємозв'язків встановлює керівник, що, як правило, формуються відповідно до його стилю і прийомів управління. Зміни структур в організаціях найчастіше відбувається при виборі нових технологій і пов'язані, у першу чергу, зі стратегічним плануванням і його реалізацією.

На формування тієї чи іншої структури значний вплив робить спеціалізований поділ праці, тобто закріплення даної роботи за фахівцем, що краще усіх здатний її виконати з погляду організації як єдиного цілого.

Не вдаючись до подробиць, пов'язаних зі спеціалізацією (дане питання розглядалося раніше й в інших дисциплінах), відзначимо лише ту обставину, що у всіх сучасних організаціях має місце горизонтальний поділ праці як першооснова спеціалізації. Необхідність поділу праці в організації за функціональними зонами не тільки по горизонталі, але й по вертикалі визначає основну структуру організації й у значній мірі — можливості її успішної діяльності.

Структурне членування організації показує, що на кожнім ієрархічному рівні можуть бути свої горизонтальні багаторівневі зв'язки, що мають свій ієрархічний (зокрема, горизонтальний і вертикальний) розподіл. Зміни в структурі на більш високій стадії (рівні) автоматично спричиняє зміни нижчих рівнів ієрархії, що, в свою чергу, змінює якісний стан горизонтальних зв'язків рівня.

Ієрархія пронизує всю організацію. Особа, що знаходиться на вищому рівні управління, може мати у своєму підпорядкуванні декількох керівників середньої ланки, що представляють різні функціональні галузі. Ці керівники можуть мати, в свою чергу, кілька підлеглих їм лінійних керівників і т.д. Структурне членування може бути і складніше, і простіше. Усе залежить від потужності фірми, обсягів виконуваних робіт і обсягу управління.

Необхідність у координації, що існує завжди, стає актуальною при чіткому розподілі по горизонталі і вертикалі. Без чітких, надійних комунікацій і відповідної координації, люди не зможуть виконувати роботу спільно, тому що різні рівні ієрархії, функціональні зони й окремі особи можуть легко зосередитися на забезпеченні своїх власних інтересів, а не інтересах організації в цілому.