7.7. Витратний підхід

Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об’єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Він заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об’єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об’єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

У найбільш загальному вигляді модель витратного підходу може бути сформульована наступним чином: жоден розумно діючий на свою користь потенційний покупець (інвестор) не заплатить за об’єкт оцінки більше, ніж можуть скласти витрати на створення у прийнятні для нього терміни іншого об’єкта, що буде його точною копією або функціональним аналогом (еквівалентом) і матиме таку ж корисність.

Обумовлена в такий спосіб вартість може не збігатися з ринковою вартістю, тому що витрати — не єдиний фактор вартості, на яку також впливають корисність, якість і конкурентоспроможність. Проте зустрічається чимало випадків, коли застосування витратного підходу виявляється виправданим і навіть єдино можливим, наприклад при оцінці нерухомості спеціального призначення, унікальних об'єктів, які не мають аналогах на ринку.

Ринкова вартість, оцінювана витратним підходом, є вартістю відтворення, тому що при цьому визначають, скільки може коштувати об'єкт, якщо його зробили і продали сьогодні, тобто при існуючому рівні цін. У такій оцінці мається елемент умовності, тому що, по-перше, подібні об'єкти можуть сьогодні не будуватись і їхнє будівництво ніхто не збирається налагоджувати (тому така оцінка буде абстрактною) і, по-друге, якби навіть таке будівництво сьогодні існувало, те в ньому використовувалися б уже нові матеріали і технології. Чим більше вік оцінюваного об'єкта, тим більше допущень приходиться робити при його оцінці витратним підходом.

Вартість відповідно до цього методичного підходу визначається за наступною формулою:

В_витр = В_в – З,

де: В_витр – вартість об’єкта на основі витратного підходу;

В_в – вартість відтворення (заміщення) об’єкта;

З – сукупне зношення об’єкта.

Отримана вартість зменшується на величину зношування (знецінювання) майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності, що визначаються залежно від залишкового строку використання методом строку життя. Зношування визначається як залишок від поділу фактичного строку використання на повний строк використання об'єкта. Повний строк використання визначається в результаті аналізу строків використання аналогічних об'єктів або виходячи зі строку дійсності майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності.

7.8. Ринковий (порівняльний) підхід

Ринковий (порівняльний) підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продажів. Суть даного методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням й корисністю, які були продані в порівнянний час на аналогічному ринку. Базується на врахуванні принципу заміщення і принципів, пов’язаних з ринковим середовищем.

Модель порівняльного підходу: жоден розумно діючий на свою користь потенційний покупець (інвестор) не заплатить за об’єкт оцінки більше, ніж обійдеться йому придбання на ринку подібного майна, що має таку ж корисність, що і об’єкт оцінки.

Такий метод можна застосувати лише за деяких умов:

• наявність відомостей про факти продажів об'єктів інтелектуальної власності подібного призначення й корисності (об'єкти - аналоги);

• уміння оцінити вплив відмінних рис таких об'єктів на їхню вартість;

• доступності й вірогідності інформації про ціни й умови договорів по об'єктах - аналогах.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об’єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об’єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об’єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця. Однак, оскільки абсолютних аналогів знайти практично неможливо, в рамках цього підходу застосовується механізм корегування з метою врахування відмінності між об’єктом оцінки та об’єктом порівняння. У загальному випадку:

В порів = В аналог

Ринкова вартість у загальному випадку враховує типову мотивацію сторін (купити дешевше, продати дорожче), оплату грішми без пільг й обтяжень та досить тривалий строк експозиції. У той же час ринкова вартість може бути далекою від справедливої вартості внаслідок сприятливої кон'юнктури на ринку або навпаки.

Порівняння здійснюється за найбільш важливими характеристиками, які безпосередньо впливають на вартість майна. Ці характеристики називаються елементами порівняння, а саме:

- вид права власності (повна, обмежена);

- умови фінансування при купівлі-продажу аналогів;

- умови продажу аналогів;

- час продажу, стан ринку на момент продажу;

- місце розташування;

- фізичні характеристики.

В результаті порівняння визначається аналог, який за своїми характеристиками найбільш подібний до оцінюваного об'єкта. Перехід від вартості аналога до вартості об'єкта оцінки здійснюється за допомогою корегуючих поправок або у вигляді конкретних грошових сум, або у вигляді спеціальних математичних розрахунків, виходячи з аналізу статистичних даних продажів.

Підхід порівняння ринкового продажу застосовується, як правило, для оцінки об’єктів масового і серійного виробництва при наявності достатньої кількості достовірної інформації по операціях купівлі-продажу або цінах пропозицій.