Рекомендована література:

Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. —

М., 1940.

Новицкий И. Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах. — М., 1950.

Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

Брагинский М. И„ Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая:

Общие положення — М., 1999.

Алексеев С. С. Право: Опьіт комплексного исследования. — М., 1999.

Зобов'язальне право: Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. —

К., 1998.

Глава 34 Виконання зобов'язань

§ 1. Поняття виконання зобов'язань

Виконання зобов'язання — це здійснення боржником дії (або утри­мання від дії), яка є об'єктом зобов'язального правовідношення.

Виконання зобов'язання здійснюється за загальними правила­ми або принципами виконання зобов'язань. У радянській юри дичній науці досить глибоко досліджувались питання про перелії та співвідношення цих принципів. Зокрема, до них відносили 1) принцип реального виконання; 2) принцип належного вик нання; 3) принцип взаємного співробітництва; 4) принцип еконо мічності. При цьому найбільш дискусійною була і залишаєт проблема співвідношення принципів реального та належного конання.

480

З цього приводу в літературі було висловлено три основні точки

зору:

1. виконання в натурі є однією із складових належного виконання¹;

2. належне виконання є частиною реального виконання²;

3. принцип реального виконання — це загальне правило, згідно з яким зобов'язання має бути виконане у тому вигляді, в якому во­ но визначене законом або договором, вважає О. С. Іоффе. Цей принцип суттєво впливає на виконання зобов'язання протягом усього терміну його дії — як на стадії нормального розвитку, так і в разі порушення. Але на кожній із вказаних стадій він вияв­ ляється по-різному.

Доки зобов'язання не порушено жодною зі сторін, воно має вико­нуватися у точній відповідності зі всіма елементами, що становлять його зміст (за предметом, строком, способом тощо). У цьому разі ре­альне виконання означає належне виконання, і не лише боржник має належно його виконати, а й кредитор не має права ухилятися від прийняття такого виконання. Але коли зобов'язання порушено, можливість належного виконання у повному обсязі виключається, проте зберігається можливість фактично здійснити ті дії, що є ос­новною метою зобов'язання, тобто виконати його в натурі³.

На наш погляд, слід погодитися з тими авторами, які вважають, що реальне і належне виконання — різноплощинні явища. У пер­шому випадку виражена сутність виконання як вчинення певної дії, у другому — якісна характеристика дії (утримання від дії). Пе­ревіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, треба дати відповідь на два самостійних за значенням запитання: 1) чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідного правовїдношення (чи дотримані ви­моги реального виконання); 2) яким чином ця дія вчинена (чи до­тримані вимоги належного виконання)⁴.

Визначення обсягу конкретного цивільного правовіднопіення дає можливість порівняти реальну поведінку учасників з комплексом їхніх прав та обов'язків, встановлених нормами права та договором, тобто з тією моделлю поведінки суб'єктів, якої вони мають дотриму­ватися, причому особливості виконання зобов'язання обумовлені матеріальним змістом цих відносин.

раснов Н. И. Реальное исполнение договорньїх обязательств между социалисти-

2 *і^ескими организациями. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 16.

Сгттз ^иктов А. -В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в

3 « ~~ ^М'^{! Ленинг}РаД^: Изд-во АН СССР, 1954. — С. 164.

₄ ^оффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 60-61.

рагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положення. — М.: Статут, 1998. — С. ЗЗбГ

2 4-148

481

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

§ 2. Принцип належного виконання зобов'язання Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися н лежним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу т * інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких ум та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться, а ст. 527 ЦК України закріплює обов'язко­вість виконання зобов'язання належними сторонами.

Аналіз вищевказаних та інших загальних положень дозволяє зробити висновок, що поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці в належний строк (термін), щодо належного предмета та належним способом.

Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із ви­щевказаних вимог, таке виконання вважається неналежним. А коли боржник взагалі не вчинив дії (або не утримався від дії), яка складає предмет зобов'язання, або допустив порушення таких умов, що нада­ють кредитору право відмовитися від прийняття виконання і остан­ній реалізував це право, має місце невиконання зобов'язання.