Рекомендована література:

Луць В. В. Строки в цивільних правовідносинах. — Львів: Вид-во Львів­ського ун-ту, 1992.

Луць В. В. Строки захисту цивільних прав. — Львів: Вид-во Львівсько­го ун-ту, 1993.

Скловский К. Отношения собственника с незаконним владельцем и приобретательная давность // Хозяйство и право. — 2001. — № 5. — С. 116-119.

Цікало В. Імперативність та диспозитивність при застосуванні право­вих наслідків закінчення строку позовної давності // Право України. — № 11. — С. 95.

272

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА

І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 21 Право власності

§ 1. Поняття права власності

Після таких невід'ємних прав людини, як право на життя і сво­боду, найважливішим невід'ємним її правом є право власності.

Право власності є найважливішим речовим правом, з яким пов'я­зуються всі інші речові права. Право власності належить до природ­них прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушу­вати. Праву власника протистоїть невизначена кількість людей, і на всіх них покладено обов'язок не порушувати права власника.

Історично право власності виникло не відразу, а пройшло довгий шлях. Найпершим вирізненням права власності в юридичному полі було визначення його дри правопорушенні: річ підлягала повернен­ню лише тоді, коли було заподіяно злочин (делікт), отже, прогля­дався зв'язок не між річчю і тим, кому вона належала, а між втра­тою речі і злодійством.

Великого значення набував поділ речей на рухомі і нерухомі. Ін­дивідуальна приналежність речі визначалася лише за відношенням рухомих речей до нерухомих, наприклад, землі, суб'єктивне право на них лишалося невизначеним.

Поняття права власності на нерухомість розвивається відповідно до соціального розвитку суспільства. З'являються поняття народу, племені, до землі має відношення громада, рід. Вони спільно корис­туються землею без чіткого визначення, що ця земля належить саме тому роду. У міру того, як плем'я, рід, союз племен осідають на зем­лі, з'являється поняття, що то їх земля у протилежність чужим об­щинам і родам. І це вже стає вирізненням родової власності або власності громад.

«4-148 273

Розділ НІ. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Наступним етапом є поява сімейної власності. Власність однієї сім'ї протистоїть власності інших сімей, відпобідно зменшується об­сяг і значення власності громади. І тут треба відзначити особливий, публічно-правовий характер володіння землею — нею володіє не приватна особа, а член даної сім'ї або член даного союзу племен¹.

Річ власника належить лише йому одному, і його власність зав­жди ціла і повна. Можуть існувати права й інших осіб на цю річ, проте вони не складають-окремих частин власності, вони невідділь­ні від неї і права власника на цю річ.

Аналіз права власності вирізняє дві його сторони ■— позитивну і негативну. У першій виражається право власника вільно розпоря­джатися своєю річчю (необмеженість права власності), у другій — його право усувати будь-яку іншу особу від впливу на цю річ (ви­ключність власності).

Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Головне у праві власнос­ті — це панування власника над річчю. Право на річ дає відповідно­му суб'єкту безпосередньо виключну й обов'язкову для всіх владу над річчю. Суб'єкт цієї влади сам розпоряджається річчю, ніхто ін­ший не має права впливати на неї, у чиїх би руках вона не знаходи­лася; особа, яка має право на річ, після суду може вимагати визнан­ня свого права і видачі речі.

Ці риси права власності дістали своє відображення і в законодав­стві. У ст. 316 ЦК України вказується, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності, як і будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомочностей — володіння, користування і розпо­рядження. Цими правомочностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не влас­нику, а іншій особі, правомочностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди). Сутність змісту цих пра­вомочностей полягає в їх залежності від власника і в залежності від закону самого власника. Право власності абсолютне, проте воно не безмежне.

Право власності — це приватне право, але воно має забезпечува­ти і публічний Інтерес. Тому можливо при диспозитивному характе­рі права власності встановлення певних його обмежень. Основою встановлення цих обмежень є Конституція України. Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються

¹ Покровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права. — М., 1998. — С. 192—194. Проблеми історії права власності роглядаються у цій книзі.

274