Шевченко – представник братства

Шевченко звернувся у своїх думках та творчості до пам’яток національної історії. Шевченко, як ніхто інший, влучно і переконливо відстоював ідею соборності України, єдності усіх її земель всупереч історичній недолі, що роз’єднала різні частини колись єдиного краю, розкидавши їх по різних державах.

У центрі його світогляду – суспільні проблеми (класова боротьба). Виступає за дружбу між народами. Проти національного гніту. Людина здатна пізнати світ, джерело пізнання – дійсність. Природа і матерія вічна і безкінечна. Передбачав, що розвиток промисловості призведе до краху феодального устрою.

Серед світоглядних ідей Шевченка варто виділити такі:

1. Ідея глибинної спорідненості людини з природою. У творах поета людина і природа живуть єдиним диханням та єдиними почуттями.

2. Ідея віри в справедливого Бога, не служника церкви.

3. Ідея насильницької народної революції, однак Шевченко не новатор, ця ідея була вже поширена в ХІХ ст.

4. Важлива роль знань, науки, освіти в суспільному житті та історії.

5. Культ жінки – матері: для поета вона постає уособленням і сили життя, і його чарівної краси.

Сут­ність його поезії становить романтизм, який органічно зростається з традиціями народної творчості. Сутність світогляду Шевченка поля­гає у зведенні людини в центр усього буття, всього світу. При цьому саме природа, вважав він, відгукується на життя людського серця, говорить з людиною, озивається до неї, підслуховує її, сумує, хвалить Бога, плаче, сміється - все це залежить від того, що переживає людина, яка завжди залишається в центрі образу історії, історичної події. Особливістю його світогляду є відчуття самого себе, власної долі та болю, свого «Я». Шевченко і став великим пое­том, генієм, пророком тому, що духовні колізії свого часу зробив дра­мою свого життя, а патріотизм - мірою справжньої любові до людини.

Звернувшись до минулого в ідеалах народної традиції, він знайшов мотиви, співзвучні ідеалам суспільної справедливості, свободи і менталітету, протесту проти політичного гніту й усякого посягання на свободу і гідність людини, людської особистості. Завершивши процес формування нової української літератури, розвинув і утвердив українську літературну мову як фактор національної самосвідомості, могутню зброю в розвитку культури українського народу і заклав цим міцні підвалини національного відродження.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства

1. Це товариство явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку.

2. Воно привернуло увагу царського уряду до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців.

3. Ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

Іван якович франко

Український поет, письменник, громадський діяч, доктор філософії.

Його філософські погляди ґрунтуються на досягненнях тогочасної науки. Людину Франко вважав вінцем творіння природи. Основними рисами цілісної людини, на його думку, мали бути доброта, працьовитість, освіченість, твердість і воля, розважливість, безстрашність, любов до Батьківщини, жертовність у боротьбі за реалізацію вселюдських гуманних ідеалів. У релігії вбачав моральну опору людства, нічим не заміниму і в часи лихоліть, і в мирну добу.

Мету життя Франко вбачав у вільній творчій праці, здоров’ї, свободі та щасті, соціальній, економічній, національній рівності. Антигуманними він вважав філософські концепції прагматизму та анархізму, не поділяв і положень богословської концепції життя.

У своїх працях стверджував, що в основі світобудови лежить ніким не створена і не знищувана, яка вічно розвивається, матерія, яку Франко називає “мати – природа”. Важливою особливістю матерії є рух, змінюваність.

Стверджував, що закони розвитку матеріального світу повністю пізнавані. Предметом пізнання є природа, тому що поза природи немає пізнання, немає правди. Можливості людського пізнання безмежні. Пізнання починається з відчуттів, які є результатом дії зовнішніх речей на органи чуттів. Але відчуття не дають всебічного і повного знання. Це досягається лише критичним розумом, що спирається на детальне вивчення і порівняння фактів і явищ. Пізнання для Франка є засобом підкорення природи. Завданням науки є розкриття законів природи, допомога людям в їх підкоренні.

У поясненні суспільних явищ впритул підійшов до розуміння ролі матеріального виробництва в житті суспільства.

Соціалізм Франка ґрунтується не на класових, а на загальнолюдських цінностях, на найвищому самоуправлінні общин, повітів і країн. У майбутньому суспільному ладі держава не матиме місця. Франко пропагує гуманістичні принципи життя, виступає за ліквідацію всякого панування над людиною, всякої влади людини над людиною.