Проблема звільнення людини і нації у творах мислителів Кирило-Мефодіївського братства

Микола Костомаров перейшов як університетський професор до Києва і організував там таємне товариство, яке поставило собі метою боротьбу за визволення слов’янських народів та об’єднання їх у федеративному союзі незалежних держав: “Всі слов’яни повинні об’єднатися, але так, щоби кожен слов’янський народ творив окрему республіку й правив собою не вкупі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав свою мову, свою літературу й свій окремий, громадсько–політичний лад. У кожній республіці повинна бути загальна рівність і воля, щоб не було ніякої різниці станів“. Найважливіші положення М.Костомаров сформулював у творі під назвою «Закон Божий (Книга буття українського народу)». Цей твір закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства, містилися конкретні заходи: скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас, свобода друку, заміна рекрутської армії на народну міліцію, створення слов’янської федерації з демократичним інститутами, аналогічними тим, що в Сполучених Штатах. Столицею федерації мав стати Київ.

Кирило-мефодіївці виступали за встановлення у всіх слов’янських народів республіканської форми правління та правової рівності всіх громадян за народженням, станом і віросповіданням. Основою для встановлення справедливого суспільного і державного ладу у слов’янських народів повинні стати непорушні принципи християнської моралі. Знищення релігійної ворожості і примирення розбіжностей в християнських церквах повинно було сприяти зближенню слов’ян та встановленню між ними справді братерських і рівноправних відносин.

Для вирішення життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади – загальнослов’янського собору з представників усіх народів. Члени якого обирались би не пропорційно від кількості населення, а від державно-територіальних утворень. Також в усіх частинах майбутньої федерації пропонувалися однакові закони і права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торгівлі, єдина центральна влада, що завідувала б тільки зовнішніми справами федерації, військом і флотом. На чолі федерації повинен стояти керівник, обраний на цілком визначений термін, щоб влада не стала спадковою.

Особлива увага приділялась необхідності скасування станових привілеїв і станів, забезпеченні громадянської рівності та свобод. Реальним проявом цієї рівності повинен був стати доступ до всіх державних посад не за достатком і родом, а за розумом і народними виборами.

За короткий час свого існування це товариство встигло об’єднати до сотні найдіяльніших людей того часу. Але за доносом студента Петрова товариство було розкрито, а його членів заарештовано й розпорошено по засланнях. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з обдарованим істориком і викладачем університету Миколою Костомаровим, вчитель і виходець з дворян Василь Білозерський, дрібний високоосвічений чиновник Микола Гулак, викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і поет Тарас Шевченко.

Один з учасників товариства Василь Білозерський писав про цілі цієї організації: “У такому жахливому положенні найшлося й наше світло – Україна. Прилучена до Росії на основі власних прав, вона терпить безліч кривд. Її права позабуто, й тепер вона, не як сестра спорідненого народу, але як рабиня мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в життю народу. Коли довше потриває теперішній порядок, у якому все, що українське, зневажається, в якому накинуто на нас чуже ярмо, в якому живемо мов чужинці на власній землі, в своїй старій батьківщині, тоді Україна загубить свій одвічний скарб. Невже ж ми своїм життям заслужили на таку ганебну долю? Ні! Але ми заслужили на неї, коли не будемо нічого робити й спокійно будемо дивитися, як на наших очах убивають найбільший дар Божий – народ – не життя з його духом, ідеєю й метою, до якої вона повинна змагати“.

Слов’янофільство було досить популярним напрямком політичної думки у слов’янських народів першої половини ХІХ століття. Але в кожного слов’янського народу ці ідеї набували специфічного змісту, а цілі та засоби поєднання слов’ян були значно відмінними. Начальник жандармського управління граф О.Орлов в доповідній записці імператору Миколі І наголошував, що слов’янофільство в Малоросії перетворюється на українофільство, бо молоді люди висловлюють думки про повернення часів минулої вольниці і гетьманщини, відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії. Це може призвести до бажання існувати самобутньо.

Кожний з керівників Кирило-Мефодіївського товариства - яскрава особистість.

Їх об’єднувала спільна національно-виз­вольна та загальнослов'янська ідея і українська світоглядна мен­тальність. Більшість членів братства висловлювалася за ненасильницькі методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда і моральний приклад, який вони подаватимуть владі, - це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. на відміну від них, Т.Шевченко і М.Гулак представляли думку меншості і вважали, що лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни.