9. Елементи підйому ложементів та рубильників
1 - колони; 2 - підстави; 3 - балки; 4 — стійки; 5 - кронштейни; 6 - рубильники; 7 - склянки; 8 - заливальні елементи; 9 - стапельні плити; 10 - ложементи; 11 - механізм повороту; 12 - механізм підйому ложементів і рубильників; 13 - фундаменти.
Рис. 19.2
10.1.2.2 Аналіз конструктивно-силової схеми складальних пристосувань
Аналіз конструктивно-силової схеми розглядається стосовно до СП і вузлового і агрегатної зборки. При цьому оцінюються :
- призначення СП відповідно до класифікації (операційні, загального складання, комплектувальні тощо);
- конструктивні особливості каркаса (портальної, консольної схеми, стаціонарні або переміщувані тощо), тобто визначається тип СП по його конструктивній схемі;
- склад колон, стійок, балок, настановних і фіксуючих елементів, ступінь їхньої уніфікації й нормалізації, тобто можливості використання в інших аналогічних СП;
- параметри перетинів елементів каркаса, використовуваних на базових підприємствах аналогічних СП, їхня раціональність із позицій оптимальності по металоємності, характеристикам жорсткості, видам кріплення між собою;
- види доцільних кріпильних елементів, їхня кількість; метод базування елементів конструкції об'єктів зборки, їхній вплив на забезпечення заданої точності зборки.
Проведений аналіз дозволить більш ефективно розробити технічні умови (ТЗ) на проектування СП і точніше визначити розрахункову схему; установити оптимальні конструктивні параметри пристосування, якісь не будуть визначатися розрахунком.
Студент на базі такого аналізу має можливість вирішити питання підвищення ступеня уніфікації й нормалізації СП, довівши цей параметр до можливого показника Кса = 0,85...0,9, що характерно для оптимальних конструкцій економічно вигідних пристосувань авіаційної галузі.
10.1.2.3 Вимоги, пропоновані до складальних пристосувань
Загальні та технологічні вимоги
Основними вимогами до СП, що забезпечують їхнє функціональне призначення є :
- забезпечення заданої точності складання виробу відповідно до ТУ, що визначає точність виготовлення самого пристосування;
- сталість заданих розмірів і положення базових поверхонь (складальних баз) при зміні умов протягом усього періоду експлуатації;
- необхідна жорсткість із метою збереження точності протягом усього періоду експлуатації між регламентними оглядами й ремонтами;
- зручне положення деталей, вузлів при складанні, їхня однозначна фіксація з можливістю розширення механізації й автоматизації складання та економії виробничих площ;
- зниження металоємності при заданій твердості й економічність у виготовленні;
- мінімальна кількість припасувань, промірів, розміток тощо при точному виконанні технології складання;
- можливість і простота контролю розмірів і форм, точності складання;
- можливість виконання всіх необхідних технологічних процесів, у тому числі закладки елементів, що складають, і виїмки готових виробів з оснащення, з урахуванням місця установки оснащення, висоти завдання й вантажопідйомності верхнього транспорту;
- дотримання принципу єдності й сталості баз й осей для побудови всього комплексу оснащення по кожному агрегаті й всьому літаку;
- технологічність оснащення виготовлення деталей і складальних одиниць верстатним устаткуванням і монтаж її універсальними засобами;
- забезпечення температурної компенсації;
- максимальне використання стандартизованих елементів;
- введення конструктивних елементів, що забезпечують раціональний монтаж;
- відповідність вимогам технічної естетики, державним стандартам й іншим нормативам;
- простота забезпечення необхідними видами енергопостачання;
- дотримання вимог безпеки робіт при високій їхній продуктивності.
До конкретних СП, залежно від їхнього призначення, висувається ряд специфічних вимог, обумовлених особливостями виробів, що збирають, що вказується в ТУ (ТЗ) на проектування (по точності, методам базування, ступеня нормалізації й т.п.).
Конструктивні вимоги
Основними з конструктивних вимог є :
- каркас оснащення повинен забезпечувати зручні підходи при роботі й достатні зазори при закладці елементів, що збирають, і виїмці зібраних виробів, забезпечуючи його максимальну твердість і мінімальну металоємність;
- стакани для заливання вилок, кронштейнів й інших фіксаторів, по можливості, не повинні урізатися в балки;
- обводоутворюючі елементи оснащення повинні бути спроектовані під механообробку на верстатах із числовим програмним керуванням (ЧПУ), повинні бути задані кроком (дистанцією) залежно від твердості обшивання й конструктивного набору виробу;
- у випадку складання по фіксуючим отворам (ФО) діаметри ФО й крок між ними визначаються з умови забезпечення необхідної точності геометрії виробу з урахуванням твердості фиксируємих складальних одиниць; діаметр ФО повинен бути, як правило, 10-12 мм;
- фіксатори повинні мати мінімальні вильоти щодо балок і напрямних втулок;
- для підвищення точності фіксації й зменшення люфтів довжина напрямних втулок повинна бути не менш трьох діаметрів (при цьому виліт фіксуючого елемента щодо торця напрямної втулки повинен бути не більше 1,5 довжини втулки);
- посадка фіксаторів й інших валів у напрямних втулках повинна бути не вільніше H9/f9, в основному H7/h6;
- для відкидних або знімних фіксаторів відстані між осями штирів повинні бути порівнянні з вильотом;
- установка каркаса оснащення на асфальтове покриття не допускається, шар асфальту повинен бути знятий;
- оснащення рамного типу в окремих випадках можуть не кріпитися до підлоги; великогабаритне оснащення й оснащення, що складається з роздільного каркаса, повинна кріпитися до підлоги цеху;
- при установці оснащення на монолітну цементно-бетонну підлогу необхідно врахувати питоме навантаження від маси агрегату, оргоснастки тощо. Якщо вона менше припустимої для підлоги, то фундаменти не передбачаються, крім випадку великогабаритного й відповідального оснащення, коли в процесі роботи виникають більші знакозмінні навантаження;
- при перевищенні питомого навантаження по опорах припустимих значень для підлоги необхідно збільшувати кількість опор в оснащенні;
- робоче місце в СП повинне мати стелаж для зберігання знімних елементів пристосування;
- дерев'яні частини стапельно-складального оснащення повинні мати протипожежний захист відповідно до інструкцій: ТИ 687.25000.00073, ТИ 687.25000.00172 тощо.
Проектування стапельно-складального оснащення і її монтаж повинне вестися відповідно до нормативно-технічній документації: РТМ 686, РТМ 688, РТМ 1223, РТМ 1.4.1864-88, ОСТ 1.5.1695-83 тощо.
Типові вимоги до параметрів якості оснащення
Під параметрами якості оснащення варто розуміти :
- всі остаточні й проміжні геометричні параметри, що забезпечують виконання вимог конструкторської й технологічної документації виробу, що складається;
- геометричні, жесткостные й ін. параметри, що забезпечують стабільність геометричних параметрів, названих вище, у часі (протягом експлуатації оснащення);
- вимоги до точності виготовлення деталей, складальних одиниць, пристосувань, що забезпечують виконання заданої точності виготовленого виробу, повинні бути зазначені в кресленні відповідно ДСТУ та ЕСКД;
- технологічні вимоги, виконання яких забезпечує стабільність якості стапельно-складального оснащення, а також її особливо відповідальних конструктивних параметрів у часі, повинні бути записані в технічних вимогах складального креслення;
- вимоги до параметрів якості, що забезпечує точність по обводах, розніманнях, вузлах навішення, стикування, а також вимоги, що забезпечують ув'язування оснащення й виконання особливо відповідальних конструктивних параметрів, повинні бути зазначені в технічних вимогах креслення.
Для кожного виробу що випускається стапельно-складальне оснащення повинна мати своє колірне фарбування. Кольори оснащення визначається при запуску виробу розпорядженням головного технолога, погодженим з відділом промислової естетики підприємства. Відповідно до даного розпорядження по закінченні монтажу СП (стапелів) у цеху офарблюються нітрофарбою:
- каркаси складального оснащення (колони, балки, рами, ферми, рами плит);
- каркаси настилів, підлоги й відкидні площадки настилів. Відповідно до існуючої загальнормативної документації необхідно:
- фіксатори, качани, кронштейни, притиски, опори, опорні елементи стійок, стапельні плити - фарбувати в чорні кольори. Перераховані вузли, що мають захисне або декоративне хімічне або гальванічне покриття, - не фарбувати;
- обводоутворюючі елементи (ложементи, рубильники й ін.) - фарбування «серебрянкой» (крім виконаних з алюмінієвих сплавів);
- контрольні елементи пристосувань : фіксатори й притиски, кондуктори реперних крапок, репера-площадки - фарбувати в червоні кольори;
- вузли, що забезпечують виконання особливо відповідальних параметрів - фарбувати в чорно-білу смугу («зебру»);
- неметалічні матеріали, що наклеюють на деталі складального оснащення: перкаль, байка, повсть, фетр, брезент, гума - фарбуванню не підлягають.